Читати книгу - "Час жити і Час помирати"

class="p1">— Можливо, її й не збираються заарештовувати. Ви маєте рацію, вони могли б зробити це відразу. А ви не здогадуєтеся, чому її викликають?

— Її батько в концтаборі. Хто-небудь із сусідів міг написати доноса. А може, на неї звернули увагу після одруження зі мною.

Йозеф знов задумався.

— Знищіть усе, що має хоч якесь відношення до її батька. Листи, щоденники тощо. А потім підіть туди. Але без неї. Адже саме це ви хотіли зробити, чи не так?

— Так. Я скажу, що лист надійшов сьогодні, а дружина на фабриці, і я не зміг з нею побачитись.

— Це буде найкраще. Спробуйте розвідати, в чому справа. Вам нічого не загрожує. На вас усе одно чекає фронт. Затримувати вас вони не стануть. Якщо для дружини потрібне буде сховище, я вам дам адресу. Але спершу підіть туди. Я пробуду тут до вечора. — Йозеф на якусь мить завагався. — У сповідальні пастора Бідендіка. Там, де висить табличка з написом «Вийшов». Це мені дає можливість кілька годин поспати.

Гребер підвівся. Після прохолодної напівтемряви церкви денне світло так осліпило його па порозі, що йому здалося, ніби воно також на службі в гестапо. Він повільно пішов вулицею. У нього було таке враження, неначе він рухається під скляним ковпаком. Навколо все раптом стало чужим і недосяжним. Жінка з дитиною на руках тепер уявлялася йому втіленням особистої безпеки і викликала в нього болісну заздрість. Чоловік, що сидів на лаві і читав газету, став уособленням недосяжної безтурботності; а кілька перехожих, що розмовляли й сміялися, справляли враження істот з якогось іншого, раптово знищеного світу. Тільки над ним висіла тінь тривоги, що відділяла його від інших, наче він — прокажений.

Гребер зайшов у приміщення гестапо й показав повістку. Есесівець направив його коридором, у бічний флігель. В коридорах тхнуло залежаними паперами, непровітреними кабінетами і казармою. Він мусив чекати в якійсь кімнаті, де вже сиділо троє людей. Один чоловік стояв біля вікна, що виходило в двір. Він тримав руки за спиною і грав правою рукою на пальцях лівої, немов на піаніно. Двоє інших сиділи на стільцях непорушно, дивлячись перед себе. Один з них був лисий і мав заячу губу, яку він весь час затуляв долонею; другий, з гітлерівськими вусиками, був блідий як смерть. Всі троє кинули швидкі погляди на Гребера, коли той увійшов, і відразу ж повідводили очі.

Увійшов есесівець в окулярах. Всі миттю повставали. Гребер стояв найближче до дверей.

— А вам що тут треба? — запитав есесівець трохи здивовано. — Солдати, як правило, підлягають військовим судам.

Гребер показав повістку. Есесівець прочитав її.

— Але ж це не ви. Тут стоїть фрейлейн Крузе…

— Це моя дружина. Ми одружилися кілька днів тому. Вона працює на державному підприємстві. Я гадав, що зможу прийти замість неї.

Гребер дістав свідоцтво про шлюб; він завбачливо взяв його з собою. Есесівець нерішуче покрутив пальцем у себе в вусі.

— Ну, зрештою, як хочете. Кімната сімдесят два, в підвалі.

Він повернув Греберові папери. «Підвал», — подумав Гребер. Це був той підвал, який у всіх чутках про гестапо мав найстрашніший вигляд.

Він пішов сходами вниз. Двоє чоловіків, що підіймалися назустріч, із заздрістю подивилися на нього. Вони подумали, що він уже повертається на волю, тоді як у них все ще було попереду.

Кімната сімдесят два виявилася просторим приміщенням зі стелажами: частину його було відгороджено для кабінету. Якийсь службовець із виразом нудьги на обличчі взяв у Гребера повістку. Гребер пояснив йому, чому прийшов замість дружини, і показав свої документи.

Службовець кивнув.

— Ви можете розписатися за вашу дружину?

— Звичайно.

Службовець посунув через стіл два якихось папери.

— Розпишіться ось тут. Унизу зазначте: чоловік Елізабет Крузе. Поставте дату і вкажіть, де зареєстровано ваш шлюб. Другий папір можете взяти з собою.

Гребер розписувався повільно. Він не хотів показувати, що читає папір, але й не хотів підписувати його наосліп. Службовець тим часом щось шукав на полицях.

— Чорт забирай, де ж прах? — закричав він нарешті.— Гольтмане, ви знову все поперекидали тут догори дном! Принесіть пакет Крузе.

За перегородкою хтось пробурмотів. Гребер побачив, що розписався в одержанні праху ув’язненого Бернгарда Крузе. З другого паперу він довідався, що Бернгард Крузе помер від сердечної слабості.

З-за перегородки з’явився службовець. Він ніс коробку з-під сигар, загорнуту в невеличкий клаптик бурого пакувального паперу і перев’язану, шпагатом. Збоку на коробці ще виднівся напис «Кларо», а також рештки барвистої етикетки — індієць з люлькою в зубах і золотисто-чорним гербовим щитом у руках.

— Ось прах, — мовив чиновник і подивився на Гребера сонними очима. — Вам, як солдату, очевидно, не варто нагадувати про те, що в такому випадку треба суворо мовчати. Ніяких повідомлень про смерть — ані в газетах, ані в листах. Ніякої похоронної відправи. Мовчати. Зрозуміло?

— Так.

Гребер узяв коробку з-під сигар і вийшов.

Він відразу вирішив нічого не казати Елізабет, Він повинен зробити все, щоб вона якомога довше нічого не знала. Тут усе ясно; гестапо вдруге не стане викликати. Поки що досить і того, що йому доведеться залишити її саму. Сказати їй про батькову смерть було б щодо неї надто жорстоко.

Він повільно рушив у напрямку церкви святої Катаріни. Вулиці раптом знову сповнилися життям. Загроза минула. Вона перетворилася в смерть. Але це була чужа смерть. А до чужої смерті він звик. Він знав батька Елізабет лише в дитинстві.

Гребер ніс коробку з-під сигар під пахвою. Очевидно, в ній були останки зовсім не Крузе. Гольтман міг усе легко переплутати, та й узагалі, навряд чи в концтаборі ставляться до таких дрібниць серйозно. При масових спаленнях це просто неможливо. Якийсь кочегар згріб докупи кілька жмень попелу, запакував, оце і все. Гребер не міг збагнути, навіщо таке взагалі робиться. Це було поєднання варварства і бюрократії, яка надавала варварству ще більшої жорстокості.

Він міркував, що йому робити з прахом. Можна було закопати його серед руїн, для цього можливостей досить. Він міг також спробувати поховати його на якому-небудь кладовищі, але тоді довелося б брати дозвіл та урну і Елізабет про все довідалася б.

Гребер зайшов у церкву. Перед сповідальнею пастора Бідендіка зупинився. Табличка «Вийшов» була на місці. Він відслонив зелену запону. На нього дивився Йозеф. Він не спав і сидів так, що міг ударити того, хто зайшов, ногою в живіт і зразу ж кинутися тікати. Гребер пройшов повз нього до лави біля ризниці. Через хвилину з’явився Йозеф. Гребер показав йому коробку з-під сигар.