Читати книгу - "Ярино, вогнику мій"

Васьком. І ледь Ярема з’явився у своєму курені, як козаки розповіли йому, що ще влітку його шукав кошовий отаман і наказував негайно прибути до нього, ледь він об’явиться. Тоді хлопець у супроводі Васька поквапився до кошового.

– Нарешті ти приїхав! Царство небесне твоєму хрещеному, Яремо! – перехрестившись, мовив кошовий. – Добрий був козак! Побільше б таких! Тут така справа… Минулого літа на Кам’яний Затон приїхав татарин і зажадав, щоб його відвели до покійного Дубченка або до тебе. Але Петро вже помер, а тебе не було, тому його привели до мене, і він віддав листа від твоєї сестри…

– Що? – вигукнув Ярема, не вірячи своїм вухам. – Як від сестри? Де цей лист?

– Не перебивай старших! – урвав його отаман. А потім попорпався у паперах і, знайшовши сіруватий аркуш, простягнув його хлопцеві.

– Чому лист розкритий? Ти що, читав його? – обурився Ярема.

– Тобто ти вважаєш, якщо моїм козакам татари листи пишуть, то я повинен на це очі заплющувати? Такого ще не бувало! – нахмурився кошовий. – Ти краще читай!

Розгорнувши листа, Ярема одразу впізнав почерк сестри. Ярина коротко описала, як і чому її викрав Бережний, як вона потрапила до Аяза, і благала забрати її з Феррах-Кермена, бо Бійтемір погрожував її вбити через намір мурзи одружитися з нею.

– О Боже! Нещасна моя сестра! – вигукнув Ярема, тільки-но дочитав. Ця історія не вкладалася у нього в голові.

– Ти, хлопче, не побивайся так, – співчутливо сказав кошовий. – Що поробиш – мабуть, судилося твоїй сестрі за татарина піти. Та й за якого татарина?! Раз сам Аяз-мурза її за дружину бере, то як у Бога за пазухою житиме!

– Ох, пане, ти ж читав цього листа, тож маєш розуміти, скільки моїй сестрі горя довелося зазнати! Та ще й бусурман цей погрожує її вбити! Нещасна моя Яринка! – у розпачі вигукнув Ярема.

– Та не побивайся ти так! – утішно мовив кошовий. – Воно-то, звичайно, зрозуміло, що коли наші дівки до татар у наложниці потрапляють, то честі в цьому мало. Але щоб татари їх за дружин брали!? Про таке вперше чую! Це скільки ж треба розуму мати, щоб цю собаку скажену, Аяза-мурзу, приручити?! Бо гіршого ірода, ніж він, світ іще не бачив! Йому й сам чорт не брат! І якщо він так сильно полюбив твою сестру, що навіть одружитися з нею вирішив, то пилинки з неї здуває і ні за що не допустить, щоб її вбили!

– Та щоб цей мурза луснув! – заволав Ярема. – Через нього її ще вб’ють!

– Не вб’ють! – усміхнувся кошовий. – Не журись, не так уже й погано для твоєї сестри неволя обернулася. До речі, твій хрещений тобі спадщину залишив. Сходиш до скарбничого, покажеш йому мою записку, і він тобі її віддасть – покійний Петро заздалегідь мене про це просив, ніби відчував свою смерть. Ох, Царство йому небесне! – зітхнув чоловік.

Ярема подякував і квапливо вийшов. Васько вийшов слідом і задумливо дивився на похмурого хлопця.

– Що ти надумав робити, Яремо? – запитав чоловік.

– До Перекопа поїду. Тепер я знаю, де шукати сестру. Господи, якби ж то дід мене ще влітку відпустив, то я давно б звільнив Яринку!

Васько зітхнув і доклав усіх сил, аби відмовити Ярему. Це була небезпечна затія: по-перше, почалася зима, яка утруднювала подорож, по-друге, неможливо безперешкодно пройти в саму фортецю – ворота Кримського ханства, а по-третє, неможливо викрасти Ярину, оскільки мурза повернувся з походу і, напевно, відвіз дівчину до свого улусу, де й весілля справив.

– Невже ти гадаєш, що мурза дозволить тобі сестру забрати? Аяз – найжорстокіший і найнебезпечніший з усіх татар. Наші хлопці вже давно не ризикують на його улус нападати. Та й самим татарам від нього життя немає! Він не подивиться, що ти йому шурин, і голову тобі зрубає! – говорив Васько.

– Я мушу звільнити сестру, – уперто мовив Ярема. – Або принаймні переконатися, що з нею все добре!

Марно Васько відмовляв – Ярема був непохитний. Тоді чоловік, згнітивши серце, запропонував свою допомогу.

– З чого це ти вирішив мені допомагати? – здивувався хлопець.

– Твій хрещений не довіряв твоєму дідові і, вмираючи, узяв із мене обіцянку, що я буду тобою опікуватися. Але коли я навесні приїхав до Березані й побачив, що ти з дідом помирився, то не став нав’язуватися – рідного діда я тобі все одно не заміню. А зараз тобі не обійтися без моєї допомоги. Ти надто гарячий і не завжди тверезо мислиш, так що тебе не можна самого відпускати. Та й татарської мови ти не знаєш, а я народився і виріс у Криму.

– А чому ти свою батьківщину залишив? – тут же запитав Ярема.

– Це давня і сумна історія, і я б не хотів її згадувати, – відрізав Васько. – Ось що, дочекаємося весни і поїдемо до Перекопа – там на місці подивимося, як до Ярини добратися. Згоден?

Ярема змушений був погодитися, хоча вважав, що кожен день зволікання не піде сестрі на користь. Він пішов у січову скарбницю і забрав свою спадщину – близько ста п’ятдесяти срібних талерів. «Господи, бідний мій хрещений – адже він для нас із Яриною ці гроші збирав!» – думав Ярема, з гіркотою і сумом згадуючи Петра. Написавши листа Любі і дідові, у якому розповів сумні новини, Ярема терпляче чекав весни. Але у лютому не витримав і почав збиратися в дорогу. Тим паче, що через Січ їхали купці, які погодилися взяти його і Васька з собою. З купецьким обозом легше і степ подолати, і до Перекопа потрапити.

Опинившись у Перекопі, обидва приятелі з’ясували, де знаходиться дім Аяза-мурзи, і вирушили туди. Дивлячись на високий паркан і димки від пічних труб, Ярема хмурився – вочевидь, мурза був удома, але ось як дістатися до Ярини? Поміркувавши, приятелі вирішили дочекатися когось зі слуг, щоб розпитати про дівчину. Вони прочекали весь день, але з дому так ніхто й не вийшов. Тоді вони прийшли наступного ранку. Після години очікування з дому вийшла багато вдягнена жінка у супроводі служниць і пішла вулицею. Та помітивши Ярему, мимоволі завмерла, а потім квапливо підійшла до нього.

– Так ти її брат-близнюк! – вигукнула вона татарською, і її очі над чадрою стали величезними від здивування. – О Аллаху, який же Ти величний, якщо створив таку разючу схожість!

Ярема її не зрозумів. Тоді Васько почав перекладати. І з його допомогою хлопець дізнався, що бачить перед собою Гюльнур, дружину Аяза-мурзи. Хлопець насторожився. Проте подітися було нікуди, і він чесно розповів жінці, що хоче викрасти свою сестру. У