Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

усього, чим ти володів у минулі часи. /37/ А я, Севфе, як твій друг передбачив усе це, бажаючи, з другого боку, щоб ти був гідним тих благ, які тобі подарували боги, а з другого — щоб я не ославився серед солдатів. /38/ Адже — зрозумій це — з допомогою цього війська я вже не міг би тепер вчинити зло ворогові, якби прагнув до цього, і також не був би у змозі, попри будь-яке бажання, вдруге прийти тобі на допомогу; ось таке у війську ставлення до мене. /39/ І все ж я прикликаю у свідки тебе самого і богів-всевидців, у тому, що я ніколи не тільки не отримував від тебе нічого за рахунок солдатів і не просив для себе особисто того, що належало їм, але й навіть ніколи не вимагав і того, що ти обіцяв мені самому. /40/ Клянусь, я й тепер не прийняв би твоїх подарунків, якби ти не вирішив одночасно віддати солдатам те, що їм належить. Але навіть ніколи не вимагав і того, що ти обіцяв мені самому. /40/ Клянусь, я й тепер не прийняв би твоїх подарунків, якби ти не вирішив одночасно віддати солдатам належне. Адже для мене було б ганьбою шахраювати і водночас лишати поза увагою їхню невдачу, тим паче, коли я користуюся у них шаною. /41/ Щоправда, Гераклідові усе видається дрібницями, окрім власного збагачення будь-якими засобами: але я, Севфе, вважаю, що для кожної людини, особливо ж для воєначальника, не існує нічого блискучішого, ніж звитяга, справедливість і шляхетність. /42/ Адже людина, якій притаманні такі риси, — багата, бо у неї багато друзів, багата й тому, що інші прагнуть стати її друзями; в гараздуванні в неї є з ким поділитися радістю, а якщо її щастя похитнеться, то у неї не бракуватиме людей, ладних підтримати її».

/43/ «Проте якщо ти з моїх учинків не міг збагнути, що я був твоїм щирим другом, і не переконався в цьому з моїх слів, то розваж, принаймні, над усім, що говорили солдати; ти ж був присутнім там і слухав виступи моїх супротивників. /44/ Вони доносили на мене лакедемонцям, буцімто я відданий тобі більше, аніж їм, і звинувачували мене в тому, що твої інтереси для мене дорожчі за їхні інтереси. /45/ Вони додавали ще, нібито я отримав від тебе подарунки, Невже вони звинувачували мене в отриманні подарунків, помітивши в мені погане до тебе ставлення, а не навпаки, цілковиту тобі відданість? /46/ Я, принаймні, міркую, що кожна людина має виявляти вдячність до того, хто обдарував її. А ти, у той час, коли я ще нічого для тебе не зробив, ставився до мене з прихильністю — що підтверджувалося і поглядами і мовою, і подарунками, і безліччю обіцянок; а коли я виконав твої бажання і вивищив тебе, наскільки зміг, ти нині дозволяєш собі відвертатися від мене, бо, мовляв, я потрапив у неласку солдатів? Одначе я вірю — ти змушений будеш віддати солдатам належне. /47/ І час навчить тебе цього, і сам ти не захочеш слухати докорів з боку людей, які з такою заповзятістю підтримали тебе. Тому я прошу тебе — коли віддаватимеш солдатам платню, постарайся представити мене в очах солдатів таким, яким ти побачив мене під час нашого знайомства».

/48/ Вислухавши це, Севф став лаяти винуватця затримки з платнею, і всі запідозрили, що це не хто інший, як Гераклід. «Я, — говорив Севф, — ніколи і не думав про затримку платні і, звичайно, повністю розплачуся». /49/ Тоді Ксенофонт знову взяв слово і сказав: «Оскільки ти тепер погодився видати гроші, то я прошу тебе заплатити їх через мене, щоб я з твоєї ласки не став користуватися меншою шаною у війська, ніж тоді, коли я прибув до тебе». /50/ Севф сказав: «Я не спричинюся до того, що солдати поважатимуть тебе менше, а якщо ти залишишся у мене лише з 1000 гоплітами, то я віддам тобі і земельні ділянки, і все, що було мною обіцяно». /51/ Ксенофонт відповів: «За нинішніх умов це неможливо; ти повинен нас відправити». «Але я певен, — сказав Севф, — що для тебе надійніше було б залишитися у мене, ніж піти». /52/ Ксенофонт знову відповів: «Дякую тобі за попередження, але мені неможливо залишатися. Проте знай, якщо мені доведеться користуватися де-небудь впливом, то й ти зможеш мати від цього якусь користь». /53/ Тоді Севф сказав: «У мене немає грошей, хіба що якийсь дріб’язок, — один талант, — та й те я віддаю тобі, як і 60 биків, до 4 тисяч голів дрібної худоби і приблизно 120 рабів. Візьми усе це і понад те заручників, які провинилися перед тобою, і йди». /54/ Ксенофонт посміхнувся і сказав: «Якщо цього забракне для оплати, то чиєю власністю я маю оголосити цей талант? І справді, адже і від’їзд для мене небезпечний, а може бути, мені треба ще остерігатися побиття камінням? Ти ж бо слухав погрози?» Ксенофонт провів цей день у Севфа.

/55/ А наступного дня Севф віддав їм усе, що обіцяв, і разом з тим послав людей, щоб пригнати худобу. Тим часом солдати говорили, буцімто Ксенофонт пішов до Севфа з метою залишитися у нього й отримати обіцяне. Коли ж вони побачили його, то зраділи й побігли йому назустріч. /56/ А Ксенофонт, помітивши Харміна і Полініка, сказав: «Військо отримало це завдяки вам, і тому я все вам передаю; розділіть і видайте війську». Вони прийняли майно і, поставивши продавців, продали його, причому у свій бік вони почули чимало нарікань. А Ксенофонт не ходив до них, але на очах у всіх став збиратися додому, бо в Афінах ще не було прийнято ухвали про його вигнання. Але його друзі з війська прийшли до нього і просили не від’їжджати доти, доки він не виведе солдатів з Фракії і не передасть їх Фібронові.

Розділ 8

/1/ Звідти елліни перепливли в Лампсак, де Ксенофонт зустрівся з фліассийським жерцем