Читати книгу - "Останній тамплієр"

— Після удару, отриманого на кораблі, — сказав він, — це диво, що я спромігся дістатися з вами аж сюди. Забирай листи і вирушай. Як завгодно, але ти мусиш дістатися до Парижа. Від тебе залежить дуже багато.

Мартін Кармоський кивнув і міцно обійняв свого друга і наставника. Потім підвівся і пішов туди, де на нього вже чекали інші члени групи з осідланими кіньми.

Він коротко пояснив ситуацію, і його товариші спрямували погляди на Еймара де Війєра. Той теж на якусь мить затримав на них свої очі, а потім насилу підвівся на ноги і пошкутильгав до колодязя. У руках він тримав шестеренчастий пристрій. Зосереджено і мовчки спостерігав Мартін, як його старий товариш з силою гепнув шифратор об кам'яну стіну і один за одним кинув його розбиті шматки у колодязь.

— Нехай Господь допоможе тобі, — тихо промовив Мартін, — і нам усім.

Взявши коня під вуздечку, він вскочив у чуже сідло. Мить — і вервечка з чотирьох вершників, що вели за собою запасних коней, потяглася через зруйноване місто. Вони прямували на північ, несвідомі своєї подальшої долі й не знаючи, які небезпеки чигатимуть на них під час їхньої довгої подорожі до Парижа.

Розум Тес і досі був у полоні мамлюків, як раптом голос Йенсона безцеремонно перервав її подорож у Середньовіччя і різко повернув до реалій сьогодення.

— Доведеться нам припустити, що на цей час Венс уже встиг зробити переклад, — констатував він похмуро.

Рейлі, не вагаючись, кивнув:

— Безперечно.

Тес, остаточно отямившись, нарешті збагнула, де вона знаходиться, і обвела обличчя присутніх спантеличеним поглядом, все іще міцно тримаючи у руці роздрук. Решта тих, хто сидів за столом, явно не усвідомлювали величності моменту. Вона ж поставилася до прочитаного зовсім по-іншому. Цей екстраординарний і водночас якийсь дуже особистісний дотик до життя, вчинків, думок і до смерті цих легендарних людей глибоко її зворушив. На якомусь рівні її свідомості це стало іще одним підтвердженням всього того, про що безперестанно нагадувала їй інтуїція з тієї ночі, коли сталося пограбування музею. Тес аж тремтіла від нетерпіння. Це може стати її Троєю, її гробницею Тутанхамона. Їй було цікаво знати, чи збагнув хтось із присутніх всю грандіозність здобутої інформації, чи може вони розглядали її просто як важливий чинник, який допоможе їм розкрити іще одну, хоча й надзвичайно дратівливу справу.

Вираз обличчя Йенсона не залишав сумнівів щодо ходу його думок.

— Отже, ми і досі не знаємо, про що тут йдеться, — продовжив він, — окрім того факту, що ця загадкова річ є достатньо малою, щоби поміститися у шкіряну торбу; а ще ми знаємо, куди вирушить Венс: до Фонсапіса. Йенсон кинув на Кендрікса запитальний погляд.

— Вибач, — похмуро відповів Кендрікс, — але тут я нічим не можу тобі допомогти. З цією проблемою працює група моїх хлопців, але поки що вони б'ються головою об стіну. Нам ніде не вдалося знайти письмових згадок про це місто.

Йенсон невдоволено насупився.

— Що, взагалі ніяких?

— Так. Поки що ніяких. У даному випадку йдеться про Європу тринадцятого століття. У ті часи, на жаль, не було ні всесвітньої картографічної служби, ні служби пошуку. Виготовлення географічних мап було вкрай недосконалою, примітивною справою, і взагалі — збереглося дуже мало морських мап тієї епохи, не кажучи вже про писані тексти. Ми поступово вивчаємо усі документи, починаючи відтоді й до нашого часу, все підряд — листи, журнали і таке інше. На жаль, це займе багато часу.

Йенсон сів у крісло, відкинувся на спинку і пригладив рукою волосся від лоба до потилиці. «Цей чоловік явно не звик до того, що якісь там жалюгідні документи заважають йому працювати швидко і ефективно», — подумала Тес.

— Тоді, можливо, і Венс не встиг вирахувати, де знаходиться це місто, — висловив Джордано своє припущення.

Тес вагалася: приєднуватися до обговорення чи ні.

— Я би не стала на це покладатися. Він — фахівець у цій сфері. Посилання на подібні міста можуть і не міститися в широковідомих публікаціях, які ви маєте у своїй базі даних.

— Їх скоріше можна знайти в якихось маловідомих тогочасних рукописах, у якихось рідкісних книгах, і Венс знає, де їх слід шукати.

Йенсон затримав на ній довгий допитливий погляд, явно розмірковуючи над її словами. Поруч із ним сидів Де Анґеліс і теж не зводив з неї очей. Втім, із виразу його обличчя Тес не могла здогадатися, про що він думав. Хто-хто, а з усіх присутніх саме він мав гідно оцінити усю велич того, до чого їм щойно випала честь доторкнутися. Але жодних ознак благоговійного подиву він не виказав — за весь час ні пари з уст.

— Що ж, доведеться нам над цим попрацювати, якщо ми хочемо піймати цього типа, невдоволено пробурмотів Йенсон. Звертаючись до Де Анґеліса, він мовив: — Отче, ваші люди можуть стати тут у великій пригоді.

— Безсумнівно. Я поклопочуся про те, щоб до роботи залучили наших найкращих учених. Ми маємо величезну бібліотеку. Це лише питання часу — і не більше.

— Саме часу нам може забракнути, — сказав Йенсон і повернувся до Рейлі. — Цей хлопець точно не сидить на місці, якщо