Читати книгу - "Спокута"

було з десяток хат, не часто траплялися якісь новини, хіба що хтось помирав, а тут таке трапилось.

– Я бачив, як машина впала вниз і загорілась! – похвалився Тоха.

– Не вигадуєш? – батько пильно подивився на хлопця.

– Ні! Тоха ніколи не бреше! – ображено промовив хлопець і прийнявся сьорбати борщ.

– Розкажи, синку, що ти бачив? – лагідно сказала мати.

– Дві машини гралися наперегони, а потім одна впала вниз. Тоді як бахне! І машина згоріла.

– Ось тобі й причина аварії! – сказав батько. – Ганяють по трасі, як навіжені, а потім гинуть.

У Тохи аж крутилося на язиці сповістити про смерть Гапочки, але то був секрет і він повинен мовчати.

– А рідні оплакують їх. Кажуть, що загинула жінка, – сказала мати.

– Та кажуть, – погодився батько. – Напевно, була за кермом, бо одна вона загинула.

– А по полю бігла тьотя. Чужа, – додав Тоха.

– Звідки в нас тут чужі? То тобі, синку, здалося. Напевно, дуже злякався? – спитала мати.

– Так. Було страшно.

Тоха хотів заперечити й сказати, що таки насправді бачив жінку, але зараз він задумався, чи й справді її бачив, чи то привиділося з переляку?

2

Роман прокинувся від жахливого сну. Йому знову снилася Катерина, не та нерухома та обгоріла, яку він бачив у морзі, а зовсім юна, з довгою чорною косою. Катря кликала до себе, Роман ішов за нею, а вона віддалялася, аж поки не полетіла в прірву. Він побіг і побачив, як десь внизу палає автівка й раптом страшенний вибух! В обличчя йому щось вдарило тепле й слизьке, він подивився собі під ноги та побачив там косу Катрі.

– Ні! Ні-і-і! – закричав він несамовито й прокинувся від свого крику.

І так щоночі. Уже минув місяць від того дня, коли загинула Катря, а біль не покидає. Роман підвівся з ліжка, не вмикаючи світла, побрів на кухню, відкрив холодильник і рука сама потяглася до пляшки з горілкою. Він ніколи не був випивакою, але після того… Роман відсмикнув руку від пляшки як від отруйної змії, взяв пляшку «пепсі», зробив кілька ковтків, сів на стілець, закурив. Знову перед очима страшна картина. Він був унизу й бачив обгоріле вщент людське тіло, яке лежало поруч з автівкою. Дверцята біля водійського сидіння були відчинені, тож можна було припустити, що Катря або намагалася врятуватися, або її тіло викинуло з машини вибухом. Неподалік автівки лежала обгоріла сумочка Катерини. З неї дістали паспорт, де на перший погляд не можна було нічого прочитати, але частина імені Катерина проглядалося, як і дата народження. Проте Роман мав ще прийти до морга, щоб підтвердити особу загиблої. Він не знав, де шукати сина Катерини, тож пішов у морг, але вдруге підійти близько до того, що залишилося від коханої жінки, він не зміг. Переступив поріг, лікар підняв простирадло й у Романа закружляло все навколо.

– Так, це вона, – сказав він і швидко вийшов.

Роман не помітив, як цигарка в руках стліла й попіл осипався на підлогу. З голови не йшов той безхатченко, що був під мостом. Він тоді плакав і говорив, що то загинула його чи то Галочка, чи якась Капочка. Той безхатченко прийшов на похорони Катрі й знову повторював те саме. Його відвели убік, щоб не заважав, а потім Роман розпорядився дати йому горілки та закуску. Напевно, бідолаха колись втратив рідну людину в автокатастрофі, а коли на його очах трапилася трагедія з Катрею, йому здалося, що все повернулося. Роман намагався не думати про нього, але подумки часто знову повертався туди, під міст. А якщо безхатченко не божевільний? Може бути, що загинула не Катря, а його Галочка чи Капочка? Після поминів на дев’ятий день Роман поїхав на місце аварії в надії знайти безхатченка, але його там не було.

– Маячня! – сказав собі Роман. – Не треба тішити себе примарними надіями. Катрю я втратив назавжди, щойно знайшов.

Він звинувачував себе в її загибелі. Якби тоді він не намагався наздогнати її автівку, Катря б їхала спокійно й аварії могло не бути. Якби він не встряг у бійку, намагаючись допомогти сусідці, а викликав міліцію, усе було б інакше. Багато отих «якби», а Катрю вже не повернути. Після її загибелі Роман відчув, що в один день життя втратило сенс. Усередині щось завмерло і кудись зник той стрижень, що тримав його, спонукав до дій. Усе життя він кохав Катерину, жив у чеканні, у надії, що рано чи пізно вони будуть разом. Зрозумівши, що чекати вже немає чого, Роман вперше в житті розгубився. Він не знав, куди себе подіти, дратувало все навкруги, заважав одяг, руки, ноги. Роман рятувався у друзів. Після похорон він разом з Івасиком і Лисим довго ще сиділи за столом. Випили чимало, але й п’яні не були. Наступного дня Роман поїхав до Миколи і там довго, до самого ранку чаркував. На ранок боліла голова, а в душі біль не стихав. Роман погостював добу в Івасика й повернувся додому. Він знав, що потрібно йти в «Роір», бо там на нього чекали, але поглянув у дзеркало, відсахнувся та зрозумів, що його не повинні бачити в такому вигляді. Роман зателефонував Лисому й попросив порадити, що робити далі, як прийти до тями і повернутися до життя.

– Ти давно робив ремонт у «Роірі»? – спитав Микола.

– Давненько.

– Тоді зачини заклад на місяць, зроби ремонт, а за цей час ми спільними зусиллями приведемо тебе до тями, – порадив друг.

Роман пристав на пропозицію Лисого й наступного дня поголився, прийняв душ і