Читати книгу - "Нездоланний"

це позбавить його єдиної переваги. Він опиниться сам-на-сам із велетнем, що виглядає не надто привабливо, особливо тому, що цей велетень зараз пожирає його своїм скляним та скаженим поглядом».

Будь-які можливі методи. Незнайомець продовжував тримати пістолет так, як і раніше. Ричер на дюйм нахилився вперед. «Він хоче застрелити мене в кімнаті, а не в проході. Я занадто важкий для переміщення».

Незнайомець сказав:

– Відійди назад.

Ричер нічого не відповів.

«Я занадто важкий для переміщення».

А тоді все змінилося. Тип із пістолетом більше не контролював ситуацію. Більше не був головним. Його відштовхували назад. Дюйм за дюймом. Шляхом неослабного тиску. Не фізичного характеру. Край його глушника навіть не поворухнувся. Але подумки чоловік із пістолетом почувався переможеним через раптовий та незрозумілий поворот долі, а ще він почувався підсмаженим тими свого роду смертельними променями, які випромінювали очі цього психа.

Ричер сказав йому:

– Не хвилюйся.

Бійка. У його голові. «Вийди переможцем ще до того, як вплутаєшся в бійку». Він сказав:

– Давай подивимось, чи зможемо ми допомогти тобі впорядкувати весь цей безлад.

Його стандартна процедура, яка була вироблена на основі дієвих методів для праворукої людини, яка стоїть перед праворуким озброєним чоловіком, радила податися трохи вперед проти годинникової стрілки, роблячи різкий рух корпусом, пристрасний, навмисно підкреслений, наче рух у танці, праве плече трохи ворожо підняте, а відповідно до нього, і правий лікоть повинен бути трохи ворожо піднятим, і права рука, і права долоня. Тоді правою долонею слід зробити сильний удар по внутрішньому боці зап’ястка противника, відштовхуючи його від себе, роблячи це з усією можливою силою, виводячи його з рівноваги, стискаючи його руку, наче кігтями, друга рука тим часом опиняється сам-на-сам із тією рукою, у якій він тримає зброю, ліва рука проти його правої, наче в танці, наче в боротьбі зі зброєю, проте не за зброю, вона штовхає його руку зі зброєю, відштовхує її назад, і знову назад, увесь час тягнучи його зап’ясток уперед, наче кігтями, поки зап’ясток нарешті не буде зламано, а зброю не буде кинуто додолу.

«Але ти можеш докласти трохи менше зусиль, бо в нього зброя із глушником. Така зброя удвічі довша, ніж пам’ятають його м’язи. А це полегшує завдання. Можна піти коротшим шляхом».

Саме це Ричер і зробив, рішучим рухом повертаючи корпус, але роблячи це різко, завдаючи удару не по зап’ястку противника, а одразу по глушнику, широким та різким рухом, а тоді хапаючи його та з усієї сили тягнучи на себе.

Стандартна процедура, яка дістала таку назву через те, що нею часто користувалися, це було наче налаштуванням за замовчуванням, тому що у дев’яноста дев’яти випадках зі ста вона спрацьовувала. Але цей тип був якраз сотим. Він знав, що робити. Він не дозволив вивести себе із рівноваги, тримаючись за зброю. Він одразу її відпустив. Миттєво. Він віддав її без боротьби. Він просто відпустив її та відвернувся убік. Це було розумне рішення. Він був одним із сотні.

Це було дуже розумним рішенням, бо хоча Ричер й отримав у своє одноосібне володіння летальну зброю, він тримав її абсолютно неправильно. Він тримав зброю правою рукою, долоня була повернута назовні, а ще він досі приходив до тями від боротьби, тож повна зупинка та метушливі рухи правою-лівою-правою рукою, щоб повернути зброю так, як належить, зайняли б трохи часу, а щоб спрямувати дуло на мішень потрібно було ще трохи часу, можливо, ще більше часу, тому що дуло було довгим та ще й із глушником. Не можна було одразу прицілитися та вистрелити. Більше нагадувало шмагання батогом. Яке зайняло б скільки? Дві з половиною секунди? Дві секунди?

«За цей час тип, якому вистачило розуму для прийняття такого рішення, уже встигне вдарити тебе по голові. Він укриє тебе стусанами згори донизу. Можливо, чотири удари за дві секунди, якщо він добре вправляється з боксерською грушею. Краще облишити зброю на якийсь час. Краще повернутися до неї пізніше. Краще підготуватися до того, що тобі точно слід очікувати від нього».

Ричер розтиснув долоню, і «Руґер» упав додолу, після чого він почав розвертатися в протилежному напрямку, наносячи супротивнику удар ліктем з лівого боку, опустивши при цьому свою голову, і тому перший отриманий ним удар зрикошетив від його голови. Після цього він отримав удар лівим хуком по ділянці над вухом, удар був звірячим, наче били ломом. А тоді раптом його власний лікоть повернувся у гру, розсікаючи повітря захисним рухом, наче в зоні заборони польотів. При цьому він одночасно ухилився від наступного удару з правого боку і скористався цим моментом для того, щоб і зі свого арсеналу дістати лівий хук, проте удар, який припав на його вухо, змістив його розворот на дюйм чи два, тож його шалений план зірвався, його удар видався занадто слабким, і йому не вдалося перекинути супротивника через поруччя сходів, він лише відкинув його назад.

Саме цієї миті незнайомець застосував іще один свій навик. Природно, Ричер нахилився, збираючись закінчити розпочате, очікуючи на те, що супротивник буде безпорадно лежати, геть знесилений, побитий та беззахисний, але натомість незнайомець різко рвонув убік, на усі дев’яносто градусів. Надзвичайні гімнастичні здібності. Блискуче для чоловіка його розмірів. І цим він себе врятував. Навіть більше. Цей тип не лише уникнув сильного удару, а ще й змусив Ричера перемістити свій центр маси на іншу ногу, і саме цим супротивник і скористався, схопившись на ноги та поціливши коротким ударом лівою рукою у нирку Ричера. Ричер відчув, що після цього в нього точно залишиться синець.