Читати книгу - "Нездоланний"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тоді незнайомець відступив на таку ж відстань назад, наче боксер у свій куток. Він продовжував там стояти напоготові, поки що не рухаючись, зате вигляд у нього був досить упевнений. «Руґер» лежав на коридорному килимі, приблизно на однаковій відстані між Ричером та його опонентом. Він не був спрямований ані до кого. Він показував кудись убік, наче досі не прийняв рішення, це нагадувало великий палець імператора, який досі не вирішив, варто йому звести його вгору чи таки опустити вниз.
Але пістолет був не зовсім на однаковій відстані між ними. Усе-таки він лежав ближче до Ричера. «Скільки часу піде на те, щоб його дістати?» Достатньо для того, щоб отримати за цей час удар по голові. Чи постріл у серце. Ричер зміряв поглядом одяг незнайомця. Сатинова куртка була тонкою, і на ній не видно було ніяких випуклостей, тож там не було жодних великих предметів. Вона була широко розстебнута і нічого під собою не приховувала. Блакитні джинсові кишені ненароком випнулися назовні. Проте, крім повітря та серветок «Клінекс», там нічого не було. А тому його запасна зброя могла бути лише в нього на паску, схована в пласкій кобурі на попереку. Так йому наказали його місцеві колеги. Не найшвидший у світі спосіб витягти зброю, проте все одно це швидше, аніж коли високий чоловік буде згинатися для того, щоб підібрати пістолет з підлоги, при цьому втративши рівновагу через дев’ять дюймів додаткового металу.
Ось звідки і така впевненість. Він би її не відчував, якби йому довелося боротися із супротивником голіруч. Ніхто її не відчував при цьому. Проте скидалося на те, що цей тип і битися вмів добре. Його непокоїла лише одна маленька проблемка, подумалось Ричерові. А саме те, що Ричерові, власне, не потрібно було згинатися та підбирати «Руґер». Йому достатньо було лише дістати його ногою та передати Ченґ між своїми ногами. Це змінило б хід гри.
Проте це було непросто. І повільно. Незграбний, неприродний рух. Плюс певний час пішов би ще й на те, щоб Ченґ сама підняла його, прилаштувала в руку, прицілилась та зробила постріл. Не найшвидший у світі спосіб витягти зброю, проте все одно кращий від методу противника. Майже напевне.
Тож проблемка була, проте невелика. «Час його трохи заплутати». Ричер відступив назад. Він зробив один довгий крок. Пропорції змінилися. Тепер «Руґер» лежав ближче до незнайомця. А той підійшов уперед. Ближче. Це було неминуче. Така вже людська натура, ось і приклад. Важко позбутися, легко приманити. Цей тип зробив би все можливе для того, щоб витримати здійснений на нього тиск, проте він не виявив такої ж витримки у зворотному напрямку. Він одразу підступив ближче. Це було його першою помилкою. Слабке місце. Він не розумів. Він думав, що будь-яка довжина коридору в такому квартирному будинку є задовільною. Власне, він думав, що тепер його позиція стала навіть кращою. Тому що саме зараз «Руґер» опинився біля його ніг. Він міг його повернути собі в будь-який зручний момент. Тоді в нього було б уже два пістолети, а у Ричера – жодного. Краща позиція.
Хоча насправді це було не так. А все через спокусу. Через поспіх. У цього типа було два пістолети на відстані витягнутої руки, проте жоден із них не був у нього в руках. Так близько, і водночас так далеко. Його повністю захопили майбутні перспективи. Він думав наперед, уявляючи тверду поверхню міцного металу, передчуваючи важке різьблене руків’я у своїх руках, думаючи про теплоту та міцність спускового механізму під його пальцями. Невразливість. Перемога. Завдання виконане. Так близько. Всього лишень після того, як він пірне донизу по свій «Руґер», а потім знову випрямиться, швидким та різким рухом. Або ж він міг відкинути полу своєї сатинової куртки вбік та потягнутися за спину, до своєї кобури, витягнути її, прицілитись та вистрелити. І нічого більше.
Так близько. Спокуса. Поспіх. Але для виконання будь-якого із цих маневрів знадобиться час. Секунда або й трохи більше. І будь-який із цих маневрів стане сигналом. Ніякого подвійного підтексту. Ричер одразу знатиме, чого йому чекати далі. А він стояв усього лише за два кроки від нього. Він був великим типом і виглядав досить рухливим. Та й наскільки рухливим йому для цього потрібно бути? Нахилитися додолу по пістолет означало отримати удар по обличчю. Безсумнівно. Ричерові знадобилось би зробити усього один крок, і – брязь! З правої ноги після невеликого розмаху. Наче удар по футбольному м’ячі. Мішень опиниться просто перед ним, у правильному місці, у правильний час та на правильній висоті. На прицілі. Благаючи про це. Його обличчя.
А намагання дістатися до кобури могло призвести до удару по яйцях. Із такою самою імовірністю. Йому доведеться в буквальному сенсі боротися, тримаючи при цьому одну руку за спиною. Його лікоть буде неприродно вигнутим. Він буде зовсім відкритим.
Два пістолети на відстані витягнутої руки, проте жодного в руці.
Спокуса.
Поспіх.
Безтямність.
Ричер зробив півкроку вперед. Змінюючи геометрію. Зменшуючи радіус. Загострюючи фокус. Нарощуючи тиск. Віч-на-віч, на відстані п’яти футів один від одного. Незнайомець залишався спокійним зовні. Проте Ричер бачив його наскрізь. Цей тип увесь трусився. Фізичний вияв сумніву. Він вирішував, нахилитися йому чи дістати той пістолет, що позаду нього. Один чи другий. Чи обидва. Ситуація вийшла з-під контролю. Він то намагався щось зробити, то зупинявся, проте робив це майже непомітно для людського ока. Випробовуючи то одну можливість, то іншу. Маленькі потрясіння та вібрації. Його очі бігали туди-сюди. Вниз та вгору, вниз та вгору. Так близько і водночас так далеко.
Ричер запитав:
– Як вас звуть?
– Навіщо тобі це?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нездоланний», після закриття браузера.