Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

сталевий погляд Дена і злякалася. Кінець кінцем, він має рацію, цей дивний чоловік. Не її це справа. Їй наказали зробити так, а не інакше, та й усе. Щось там крутиться біля СБУ — разом із цим денді. Ні, це точно не її клопіт.

— Я не чую — ще є питання?

— Ні.

Денис кивнув.

— Робіть, що маєте.

Коли все закінчилося, і вони вийшли з РАГСу на свіже повітря, Ден повернувся до Неждани і майже весело спитав:

— Ти нащо притягла сюди малого? Я ледь не впав, побачивши його в тебе на руках!

— Я думала, це обов’язково, — розгубилася Дана.

— Ні, не обов’язково, інакше я б тобі про це нагадав! І цілком очевидно, що ти не думала, перш ніж учудити це. Ти ледве все не зіпсувала! Просто диво, якими непрактичними стають математики, варто їм спуститися на грішну землю зі своїх наукових хмар! — Денис похитав головою. — Бракує слів! Двомісячне немовля, яке вже ходить і говорить! Дивно, як реєстраторка не викликала міліцію. Я на її місці викликав би.

Дана хихикнула.

— Ти її залякав.

— Краще ти мене бійся.

— Не можу. Я тебе надто для цього люблю, великий сірий вовче.

Той випадок Ден, не соромлячись, далі часто використовував, як щит, захищаючись од поновлених спроб Дани стати йому корисною. Утім, він, аби чимось її втішити, дозволив чіплятися до нього з дурними запитаннями на зразок: «А чому б вам усім не попередити громадськість?» — і вивчати ті дані, які мав у своєму розпорядженні. Тобто копії протоколів огляду місця подій, розшифровки стенограм допиту свідків, якщо тільки свідками можна було вважати розчавлених горем батьків, та інші подібні інформативні дрібнички, які насправді не давали корисної інформації, окрім імен, прізвищ та дат. І все-таки саме Дана висмикнула із цього клубка ту ниточку, яка врешті-решт і привела їх до першого успіху.

Глава 24

Здалеку той успіх жодним успіхом не виглядав. Він не скидався і на маленьку удачу, бо коли одного літнього ранку Дана спитала Дениса, чи не з’являлися у тих містах, де зникали діти, якісь підозрілі організації чи установи, а ще краще — одна й та сама організація, той лише гмикнув. Він саме додавав до своєї кави надісланий друзями ризький бальзам і говорив, дивлячись у чашку, щоб не передозувати:

— Ні. Ми це відразу перевірили. Крім того, ті дівчатка не мали ніякого стосунку до жодних установ, окрім школи чи дитсадка.

— А це й не потрібно. Тільки повний придурок…

— Дано!

— О, так, вибач за відсутність належної поваги до такого чудового монстра, як наш містер Ікс. Я й забула, що брудно пліткую в нього за спиною, а він не чує цього і не може захиститися.

— Річ не в цім, а в м’якості оцінки.

Дана засміялася.

— Отже, я хотіла сказати, що тільки імбецил здатен робити таке у своєму місті. Тут важливо, щоб той викрадач міг — чи могли, якщо їх кілька…

— А це напевно так…

— Як слід вивчити те місто, де вони зупинилися, заробити собі певну — і то неодмінно добру — репутацію, яка поставила б їх поза підозрою у будь-якому випадку, і…

— Стоп. Ти ж математик, Дано — мисли логічно. За яким принципом ми мали б обирати підозрілі організації? Що б це могло бути — церква, лікарня, офіс, банк? І що саме мусило б насторожити нас? Нирки на зберіганні у банківському сейфі? Пастор, що витягає з кірхи бездиханне дитяче тіло? Клерк, у якого з кишені замість ручки стирчить закривавлений скальпель? Що?

Дана й собі потягнулася до кавника.

— Ти сам казав, що тих дівчаток, котрих так і не знайшли, швидше за все, перевезли на Захід, де їх, ще живих, внесли до бази даних чорного ринку органів, як печінки і серця, придатні для трансплантації. Водночас ти стверджував, що порнофільми знімалися нашвидкуруч, але в тій країні, де сталося зникнення. Було таке?

— Було, — Денис відставив пляшку. — І що?

— Нічого. Просто мені здалося, що має бути іноземна фірма чи організація — або кілька організацій, хоч це набагато складніше, — яка має напівофіційні канали переправляння дітей за кордон і активно їх використовує.

Ден відкинувся на спинку стільця — він не визнавав табуретів навіть на кухні, і через ці «панські витребеньки» постійно воював із Тамарою, котра з часом стала не лише нянькою, а ще й кухаркою, економкою і просто грозою дому.

— Прошу пояснень.

Дана ледь стримала тріумфальну посмішку — якщо Денис промовляв цю фразу, це означало лиш одне: він почув те, що його справді зацікавило.

— Одну хвилинку, — вона ковтнула кави і примружилась від насолоди — жилами просто розтікалася рідка енергія. Дана почувалася виснаженою — далася взнаки безсонна ніч та екзаменаційний ранок, але тепер, коли все позаду, і про осоружну іноземну мову можна забути на цілий рік, не гріх і розслабитися. От забивають же голови програмістам усілякими дурницями, а Ден підспівує: «Учись, нагідко, колись поїдеш до Британії, а там ніхто й слухати не буде твоєї солов’їної. Англійська — мова міжнародна, ти мусиш її знати!» — Якщо нашим