Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

злодіям треба доправити викрадених дівчаток до місця призначення живими, то значно простіше, а головне, безпечніше, робити це з офіційними документами — наприклад, із паперами про всиновлення.

— Не піде. Ця версія вже також відпрацьована, крім того, ти не уявляєш, наскільки це складно — усиновити одну дитину, а замість неї вивезти іншу.

— О, Дене, ну, не мені ж тобі розповідати, які дива творять чарівні зелені купюри. Уяви собі ситуацію: живе собі в дитбудинку чи в інтернаті геть хворе дитя. Сирота, без жодної надії на одужання та перспективи на всиновлення. У нас нині тисячі здорових малюків нікому не потрібні… І тут, як у казці, з’являється добрий дядя чи тьотя, випромінюючи багатство та добрі наміри. Запідозрити цього достойника в тому, що в нього корисливі цілі — це просто смішно. Які? Хвора дитина, серйозно хвора, не може бути донором, а в дев’яти випадках із десяти там справді все чисто. Тому документи оформлюються максимально швидко, доки благодійник не передумав, а далі — справа техніки. Послухайся мене, дай запит і дізнайся, чи не знаходили часом дитячі трупи — до речі, не обов’язково дівчаток, хлопчики теж підійдуть — дата смерті яких збігається з датою зникнення дітей — плюс-мінус кілька днів.

— Гаразд. Але Латвія — маленька країна, у ній жителів, як у Києві, і якби за три роки там було видано шість дозволів на всиновлення — а сталося це, не забувай, ще за Союзу, то вже в Москві події відбувалися після розвалу СРСР, — я про це знав би. На це звернули б увагу.

— Навіщо шість, Денисе? Твоя Віола, ще дві дівчинки, чиї тіла ви знайшли — які на них документи? Три, Дене, три дозволи за три роки — не надто багато. І я тебе дуже прошу, стосовно тих іноземних представництв, про які я казала, теж уточни. Заради мене.

— І заради Ніки?

Дана помовчала, пригадуючи, як за кілька днів після того, коли вона побачила ту злощасну касету, Денис приніс їй копію досьє на Домініку Шеремет. Там було все, що могли зібрати правоохоронці, включно з тим, чому малу назвали Нікою, але не було головного — відповіді на питання, хто викрав дівчинку. Домініку так і не знайшли, а Дана, хоч і здогадувалася, звідки Ден знає, що сестра Любка мертва, нічого не хотіла питати. На досьє Ніки був жовтий трикутник — Денис сказав, що ним Інтерпол позначає зниклих дітей.

Ще за два тижні Дана якогось дідька поперлася на творчий вечір Любомира. Поет не презентував нічого нового, але спраглі шанувальники, і особливо шанувальниці, яких лишилося хоч і небагато, зате впертих, усе ж воліли бачити та чути свого кумира. Зустріч відбувалася у крихітному залі Будинку актора, що був забитий ущерть. Дана прийшла заздалегідь, зручно вмостилася на м’якому стільці якнайдалі від сцени, з таким розрахунком, щоб вона Любка бачила, а він її ні. Вечір розтягнувся на дві години, на сцені, окрім Шеремета, був ще й патлатий ведучий, занадто вільна манера якого триматися та говорити більше пасувала б до підліткової дискотеки. В один із моментів, коли Любомира вже й видно не було за неймовірного розміру букетами квітів, ведучий вигукнув:

— Пані та панянки, а я знаю, де живе Шеремет. Адресу можна отримати в моєму номері, у готелі «Столиця», а звідти потім рушати до поета… якщо сили залишаться.

— Та до мене ніхто не прийде, — ледь не шаркаючи ніжкою, промовив Любко. Дана проковтнула смішок — що ж, вочевидь, не одна вона виявилася такою чутливою до його… як там писалося у «Пан плюс Пані»? — потужних еротичних імпульсів. Поруч із нею дівчата з палаючими очицями тільки що з трусів не вискакували, а вже ревіння стояло, мов на лігвищі морських котиків. Несподівано біля її вуха прозвучало холодне:

— Вам це здається смішним?

Дана повернулася до своєї сусідки, і саме в цю мить, у перерві між віршами, дали повне світло. Наглі вогняні пасма — хоч як їх причісуй, хоч як ховай у гущі решти поки що золотавого волосся, а вони розповзаються по твоїй безпорадній шевелюрі — спалахнули в ньому так, що сусідка аж примружилася.

— Ціна слави, — сказала Дана недбало.

Дівчина, гарненька брюнетка з блакитними очима, ледь не загарчала у відповідь:

— Слави? Якої? Жодного рядка відтоді, як… — тут вона затнулася, але тепер вже Дана дивилася на неї з цікавістю. Ця лялечка теж знає, що в Любомира зникла сестра. Це може бути його подруга, або… Тут світло знову приглушили, і зауважити, чи є на правій руці у незнайомки шлюбна обручка, Дана не встигла. Однак вона не чула, щоб Любко одружився. Ден сказав би їй. Отже, подруга. Цікаво, чому ненависть засліплює не гірше софітів, і як узагалі можна ненавидіти абсолютно незнайому жінку?

Ненависть — або продовження любові, або її джерело, сказав колись Денис.

Любомир читав свої старі поезії, і то був знайомий голос, коханий голос, і знову була оксамитово-срібляста магія, що оповивала її, впокорювала, і… кому потрібна була ця її покора? Любку? У нього таких слухняних на два гареми набереться, повноцінні та укомплектовані згідно зі штатним розкладом. Ще комусь? Та проблема в тому, що їй не потрібен ніхто інший. Дана залишила залу, не дочекавшись кінця вечора, а повернувшись додому, заявила Денові, що хоче помститися за Ніку, як він — за Віолу. Той задумливо кивнув.

— Я тебе розумію.

— І підтримуєш? — про всяк випадок спитала вона, впевнена на сто відсотків у позитивній відповіді, проте, на свій подив, почула:

— Ні. Моє життя минуло, Дано. Моє зґвалтоване, скалічене безсмертя відлетіло у вічність. Я не живу, а існую заради єдиної цілі. Це навіть не відплата, як така, а бажання зупинити їх. Усіх до єдиного і назавжди. А