Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

то виявився Берт Спір.

— Кроу… — видихнув він, увійшовши до спальні.

— Що — Кроу? — перепитав Моріарті, проводячи червоним соболиним пензликом, змоченим у розчині, що мав надати тілесного кольору штучному горбочкові на носі.

— Він повернувся з відпустки.

Пензлик на мить затримався в повітрі — єдина ознака хвилювання Моріарті.

— Виходить, його не звільнено з роботи? — Голос професора деякими інтонаціями нагадував голос Холмса.

— Виходить так. Від сьогодні Кроу знову виконує свої обов'язки у Скотленд-Ярді. На тій самій посаді.

Моріарті непристойно вилаявся — це означало провал.

— За ним стежать?

— Я негайно послав Ембера до жебраків. За годину вони будуть на місцях.

Моріарті знову вилаявся. Потім, немов до нього повернулась упевненість, проказав:

— Спокійно, Спіре. Ми цього нишпорку приборкаємо… Бриджіт скоро стане матір'ю? — спрямував він розмову в інше річище, тим часом, міркуючи, які проблеми можуть виникнути з поверненням Кроу до Скотленд-Ярду.

— Ось-ось. Біля неї Сел і повитуха.

— А на інших поверхах правлять свою службу безпутні жінки, — посміхнувся професор.

— Атож, там нічого не змінилося. Це добра хата.

Поки Моріарті мастив підборіддя, обидва мовчали, потім Спір запитав:

— Може, хай хтось із нас повернеться сюди? Чи хай весь час буде неподалік од вас…

— Ні, зі мною нічого не станеться! — рішуче відказав професор. — Ще два-три таких веселих вечори з Іреною Адлер — і добре ім'я містера Шерлока Холмса буде назавжди знеславлено. Останні кілька днів були для мене, Спіре, мов різдвяний карнавал.

Спір невдовзі зник, а ще за годину подав екіпаж Гаркнесс. Моріарті, в образі Шерлока Холмса, вийшов з будинку, збіг східцями вриз, і Гаркнесс повіз його з Алберт-скверу на Мейда-Вейл, де на нього завжди чекала Ірена Адлер.

Звертаючи з площі на головну магістраль, ні Гаркнесс, ні Моріарті не помітили Кроу, що причаївся в під'їзді одного з будинків. Коли екіпаж від'їхав, Кроу вийшов і, не криючись, подався в тому ж напрямку.

Помітивши вільний кеб, що непоспіхом їхав вулицею, Кроу підняв руку.

— Я інспектор поліції, — сказав він похмурому візникові. — Їдьте за отим екіпажем, але не випереджайте і робіть те, що я звелю.

Вражений кучер торкнувся рукою шапки й погнав коня вперед.

Наступного ранку Кроу прибув на Бейкер-стріт з підсвідомим відчуттям, ніби за ним стежать. Відчуття з'явилось дорогою з Кінг-стріт до Скотленд-Ярду й геть зіпсувало йому настрій.

Холмс і досі був змарнілий і виснажений, але очі в нього жваво блищали.

— Розповідайте мені все, не пропускайте щонайменшої дрібниці, — попросив великий детектив.

Кроу всівся біля каміна й почав з подій минулого вечора, і Холмс, поки він розповідав, ні на мить не зводив з нього погляду.

— Моріарті мешкає в будинку з вересня минулого року як американський професор Карл Нікол. При собі тримає цілу команду харцизяк.

— Давні знайомі?

— Китаєць, якого ми давно розшукуємо, Ембер, Спір…

— Уся «преторіанська гвардія»?

— Так. Але є ще й жінки.

— Невже?

— Але, що цікаво, останнім часом там нікого немає. Лише Моріарті та дві служниці. Це вже з тиждень.

— Ви його бачили, Кроу?

— Правильніше було б сказати, що я бачив вас.

— Он як?!

— Схожість дивовижна.

— Я ніколи не применшував здібностей Моріарті. І ніколи не вважав його за аматора. Ви за ним прослідкували?

— До котеджу на Мейда-Вейлі, там тепер мешкає Ірена Адлер.

— Ви її бачили? — з помітним зацікавленням спитав Холмс.

— Атож, бачив. Моріарті пробув у будинку зо дві години, потім вони обоє поїхали в «Трокадеро».

— Добре старе «Троко», — задумливо мовив Холмс.

Гостя втішав його стан, господар уже справді нагадував колишнього Холмса.

— Там вони вечеряли, перед усім людом демонструючи свої взаємини — потиски рук, цілунки здаля, символічні жести, гучний сміх. Бридко було дивитися, Холмсе, і я, коли б не знав, міг би заприсягтися, що то були ви.

— А потім, гадаю, вони повернулися на Мейда-Вейл?

— Авжеж. На Алберт-сквер професор приїхав годині о четвертій ранку. Боюся, моя любляча Сильвія подумає, що я знову скочив у гречку.

— Скажіть щ, хай не боїться. До завтра все закінчиться. Як у вас із замками, Кроу?

— В якому розумінні, Холмсе?

— Замка вмієте відмикати? Ну, та дарма, я маю власний набір відмичок, із замками проблем не буде.

— Ви маєте намір…

— Ми змушені проникнути в той будинок, інспекторе. Ви заперечуєте?

— Ні, якщо це допоможе прищучити професора.

— Чудово. Вам відомо, що сьогодні вранці за вами стежили?

— Я підозрював.

— Слушно. За мною також стежать: унизу під моїм будинком стовбичить жебрак. Його, здається, звуть Фред, і він удає сліпого. За вами ходить двоє — Обідранець Сим та Бен Таффнелл. Сьогодні звечора нам доведеться позбутись їхнього нагляду, але дозвольте подбати про це мені. Я маю кількох шибайголів, здатних перехитрувати найдосвідченіших жебраків професора. Займайтеся своїми справами, Кроу. Бажано, щоб ви були тут о дев'ятій, навіть трохи раніше. На Алберт-сквері затримаємось довгенько, але, гадаю, витрачений час буде того вартий.

— Я приїду, — кивнув Кроу.

— І не забудьте револьвер.

14 травня, у п'ятницю, о шостій годині вечора Бриджіт Спір породила гарного хлопчика, вагою вісім фунтів. Сповнений радощів, гордий своїм батьківством, порушуючи всі правила, Спір увечері того самого дня вдруге з'явився на Алберт-сквері.

Професора він знову застав біля туалетного столика, і той привітав його не дуже приязно.

— Я радий чути про Бриджіт, — мовив він холодно, — але був би більше задоволений, якби, поки гра не закінчиться, ви