Читати книгу - "Помста професора Моріарті"

трималися на віддалі, Спіре. Сьогодні я поїду до Ірени Адлер востаннє. Після цього буде дана вказівка Лі Чао. Сьогодні все закінчиться значно швидше: я скажу їй, що маю невідкладні справи.

— Незабаром ви самі довідаєтеся, що таке бути батьком, — похмуро дивлячись на килим під ногами, сказав Спір. — Про Кроу що-небудь чути?

— Приходив хлопець. Кроу відвідав Холмса, але того бідолаху так спаплюжено, що його вже нічого не врятує.

— Схоже на те.

— Я певен, Холмса вибито з колії надовго, отож ми спокійно можемо робити своє діло. Завтра на Бермондсі обговоримо наші першочергові справи. А тепер, Спіре, йдіть до вашої Бриджіт і перекажіть їй мої найкращі побажання. Я буду хрещеним батьком.

— Незабаром ще одне весілля: Аллена й Поллі. Вони вже готовенькі.

— Поблагословлю і їх, — засміявся професор.

У належний час під'їхав Гаркнесс. Моріарті вирядив Спіра, а сам поїхав. Годині о десятій Марта й молода служниця погасили в домі світло, крім однієї лампи у вестибюлі, залишеної до повернення господаря, і полягали спати.

Кроу, як і домовились, прибув на Бейкер-стріт рівно о дев'ятій, але, зайшовши до Холмсової кімнати, нікого там не побачив. Він тихо погукав господаря, а не діставши відповіді, всівся біля палаючого каміна й видобув свій старий американський револьвер, щоб пересвідчитись у його доброму стані.

Знадвору почувся гуркіт коліс. Ангус Кроу підійшов до вікна. Людей на вулиці було мало, але він міг заприсягтися, що помітив тіні, які чаїлися на протилежному боці, й постать, що, скрадаючись, рухалася від під'їзду до під'їзду.

Кеб зупинивсь, і з нього на тротуар ступив пасажир — високий, худий і сутулий чолов'яга. Коли світло газового ліхтаря впало на його обличчя, Ангусові Кроу перехопило подих. Він двічі бачив цього чоловіка раніше, а словесний портрет знав, мов свою долоню. Кроу був певен, що капелюх прикриває високий опуклий лоб та запалі очі професора Моріарті, «Наполеона злочинного світу», що в цій подобі часто з'являвся перед своїм «військом».

Кроу стиснув у руці револьвер, одступив од вікна й став чекати, що буде далі. Моріарті перейшов на протилежний бік вулиці, до під'їзду, де Кроу раніше помітив був тінь жебрака.

Там професор постояв кілька хвилин, киваючи головою, — як видно, з кимось розмовляв, — потім обернувсь, і світло впало на його обличчя. Це був, безперечно, Моріарті. Тепер він ішов назад, до будинку 221-Б.

Внизу стукнули двері, і Кроу почув кроки, що весь час виразнішали. Він кинувся до дверей і, тримаючи револьвер напоготові, затамував віддих.

Двері відчинились, і Моріарті ввійшов до Холмсової кімнати.

— Стояти, сер! Ані руш! — вигукнув Кроу. — А то стрілятиму.

— Благаю вас, любий Кроу, не будьте таким агресивним! — голосом Холмса мовив той, хто, безперечно, був його ворогом.

Очі в Кроу полізли на лоба, щелепа одвисла, револьвер зробився важким і потяг руку додолу.

— Холмс?! — вигукнув Кроу.

— Власною персоною, — відказав Холмс, знімаючи капелюха, під яким, як і думав Кроу, був високий опуклий лоб.

— Викапаний Моріарті! — розглядав Кроу детектива, що стояв перед ним.

— Сподіваюсь, це так і є, — посміхнувся Холмс. — Якщо Моріарті може прибрати мою подобу, то чому мені не вільно перевтілитись у нього? Протистояння буде на рівних, еге ж?

— Ну просто дива Господні! Холмсе, це ж таке мистецтво!

— Елементарно, Кроу. Звична майстерність доброго актора. Хоча, мушу зізнатися, в мене це виходить краще, ніж у багатьох із них. Підійдіть до вікна. Гадаю, я пошив у дурні отих бевзів унизу.

Він поманив Кроу до високого вікна.

— Я бачив вас на вулиці. Що ви там робили? — запитав Кроу.

— Перемовився зі «сліпим» Фредом. Він, звичайно, взяв мене за свого хазяїна. Я попередив його, що після того, як увійду в цей будинок, звідси за кілька хвилин один по одному вийде троє хлопців. Наш приятель Фред, а також Обідранець Сим та Бен Таффнел мають піти назирці за кожним із них. А хлопці, певен, поводять їх містом. Гляньте, онде вони.

Як Холмс і казав, три патлаті підлітки вийшли з будинку й розміреною ходою подалися в різних напрямках. Холмс і Кроу бачили: три постаті вислизнули із своїх схованок і пішли назирці.

— На ніч їм роботи вистачить, — потираючи руки, мовив Холмс. — Можемо їхати на Алберт-сквер, не боячись хвоста.

На прохання Холмса, місіс Гадсон подала їм пива та холодного м'яса, і вони добре повечеряли. Жуючи м'ясо, Кроу раз по раз зиркав на свого компаньйона, ледве вірячи, що це справді Холмс, — так майстерно замаскувався великий аналітик.

Виїхали вони відразу по півночі, залишили кеб на Ноттінг-Гіллі, подолали решту відстані пішки й були на Алберт-сквері за п'ятнадцять хвилин до першої.

— Ходімте в підвальне приміщення, — прошепотів Холмс, коли вони попід стінами наблизились до будинку. — Слуги, гадаю, сплять, але все одно прошу вас — якомога тихіше.

Біля дверей Холмс видобув з кишені відмичку, вставив у замок і відчинив двері.

— Постіймо хвилину, — знову прошепотів він, коли вони ввійшли. — Дамо очам звикнути до темряви.

У кухні, де вони опинилися, пахло свіжим печивом і смажениною.

— Професор непогано харчується, — буркнув Холмс. — Хай я провалюся на цьому місці, коли м'ясо не найвищого гатунку.

Поступово Кроу почав розрізняти обриси предметів довкола.

— Сходи — там, — кивнув Холмс. — Ви помітили відсвіт лампи? Вона — у вестибюлі. У нас є час обшукати кабінет Моріарті, хоча, гадаю, ми не знайдемо там нічого вартого уваги. Кілька років тому я вже якось переглядав його папери.

Вони піднялись сходами нагору. Світло лампи допомагало їм орієнтуватися.

Пішло на другу годину ночі.

— Гадаю, ми маємо дві-три години, — тихо мовив Холмс. — Часу досить, тож, аби не нудьгувати чекаючи, займімося чимось.

Раптом на вулиці загуркотіли колеса, повіз зупинився біля будинку. Почулись голоси — принаймні один з них знайомий.