Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

сторожі могли обминути їх своєю увагою, дітей або били, або ж позбавляли яких-небудь ласощів, то в них виробилась зовсім надзвичайна здатність чути ворожі кроки, і ні казенні, ні панські польові сторожі вже майже ніколи не могли спіймати їх на гарячому. До того ж, зв'язки цих поважних офіційних осіб з Тонсаром та його дружиною наче затьмарювали їм зір. Корови, прив'язані на довгих мотузках, тим краще слухалися першого ж заклику, особливо вигуку, який повертав їх на громадську землю, що розраховували, коли мине небезпека, закінчувати дарову трапезу на сусідських луках. Бабця Тонсар, все більше й більше дряхліючи, прийняла це пасовище в спадках від Муша, коли Фуршон забрав до себе свого позашлюбного внука під приводом його виховання. Марі й Катрін заготовляли в лісі траву. Вони знали місця, звідки береться особливо тонке й гарне лісове сіно, яке вони зрізували, сушили та в'язали у в'язки і складали в хлів; так вони набирали дві третини зимового корму для двох корів, яких, до того ж, виганяли в погожі дні на добре відомі місця, де зеленіє трава. У деяких кутках егської долини, та й в усякій місцевості, оточеній гірським пасмом, є такі ділянки землі, що дають, як у П'ємонті або Ломбардії, траву й узимку. Ці луки, що в Італії звуться marciti, мають особливо велику ціну; але у Франції для них не потрібні ні надмір льоду, ні надмір снігу. Явище це, безперечно, залежить від особливого розташування місцевості і від просочування вод, що зберігають літню температуру грунту.

Двоє телят давали приблизно вісімдесят франків прибутку. Молоко, якщо відкинути період, коли корови годували й телилися, приносило до ста шістдесяти франків; крім того, корови забезпечували господарство молочними продуктами. Тонсар поденною роботою то там, то тут заробляв півсотні екю[59] на рік.

Кухня й продане вино давали, після покриття всіх витрат, із сотню екю, бо великі частування бували лише зрідка і в певні сезони; до того ж, замовники цих частувань заздалегідь попереджали Тонсаршу та її чоловіка, які тоді купували в місті невелику кількість м'яса та іншої потрібної провізії. Вино з власного виноградника продавалось у звичайні роки по двадцять франків за бочку, крім посуду, суланжському шинкареві, з яким Тонсар завжди мав справу. У деякі, особливо врожайні роки, Тонсар одержував дванадцять бочок із свого арпана; але в середньому бувало по вісім бочок, і половину він лишав для продажу в шинку. У місцевостях, де розводиться виноград, існує звичай «підбирати» виноградні грона, які лишилися на лозах після збирання хазяїв. Цим «підбиранням» родина Тонсарів добувала ще близько трьох бочок вина. Але, під захистом звичаїв, її спосіб дій не відзначався великою сумлінністю: вона з'являлася в виноградники раніше, як ішли з них збирачі-хазяї; так само вона кидалася на хлібні поля, коли складені в копи снопи ще чекали возів. Отже сім-вісім бочок вина, стільки ж «підібраного», як і власного, продавалося по високій ціні. Але із цієї суми «Великі-ГУ-сині» мали ще певні затрати, що випливали із особистого споживання Тонсара та його дружини, які обоє звикли їсти кращі страви й пити краще вино, ніж те, що йшло в них на продаж; вино це доставляв їм їх суланжський комісіонер в оплату за прийняте від них. Отже, прибуток родини зводився приблизно до дев'ятисот франків, бо вона ще відгодовувала щороку двох свиней, — одну для себе, другу на продаж.

Робочому людові й усім навколишнім шибеникам зрештою дуже полюбився шиночок «Великі-ГУ-сині», так само внаслідок талантів Тонсарші, як і через панібратство, що встановилося між цією родиною і голотою долини. Обидві дочки, і та й друга напрочуд вродливі, наслідували поведінку своєї матері. Нарешті, давність існування «Великих-ГУ-синіх», заснованих ще в 1795 році, зробили з них наче святощі села. Від Коншів до Віль-о-Фе робітники приходили сюди укладати свої угоди, слухати новини, що їх збирали дочки Тонсарів, Муш і Фуршон або розповідав Вермішель і найпопулярніший в Суланжі судовий виконавець Брюне, коли він з'являвся до свого понятого. Тут установлювалися ціни на сіно, на поденну і відрядну роботу. Тонсар, верховний суддя в усіх цих питаннях, давав поради, цокаючись з завсідниками. Суланж, на місцеве розуміння, був тільки містом громадськості та втіх, а Бланжі — осередком торгівлі, що його все-таки придушував головний центр, Віль-о-Фе, який за двадцять п'ять років виріс на столицю цієї чудової долини. Базари живини й хлібів відбувалися все-таки в Бланжі, на майдані, і ціни на цих базарах були довідником на весь округ.

Весь час сидячи в себе вдома, Тонсарша зберегла свою свіжість, білість та округлість тіла, відрізняючись цим від жінок, що працюють на полі і в'януть так само швидко, як квіти, старіючи вже до тридцяти років. Ось чому Тонсарша любила причепуритися. Вона була тільки охайна; але на селі подібна охайність уже коштує розкошів. Дочки, одягнуті краще, ніж дозволяла їм їх бідність, наслідували приклад матері. Під своїми досить гарними платтями вони носили тоншу білизну, ніж найзаможнішї селянки. У святкові дні вони з'являлися в красивих вбраннях, добутих бог зна як. Егська двірня продавала їм по ціні, для них легко оплачуваній, поношений одяг покоївок, який колись підмітав паризькі вулиці і яким, переробивши його на свій смак, Марі і Катрін врочисто хизувалися під вивіскою «Великих-ГУ-синіх». Обидві дівчини — вільні циганки долини — не одержували нічого від своїх батьків, які давали їм тільки їжу; спали вони на найжахливіших постелях, разом з старою бабусею на горищі, де спали також їх брати, скулившись просто на сіні, наче худоба. Ні батько, ні мати не задумувалися над цією близькістю.

Залізний вік і вік золотий більше скидаються один на одного, ніж прийнято думати. В одному не бояться нічого, у другому — бояться всього; для суспільства результат, можливо, однаковий. Присутність старої Тонсар, маючи скоріше характер неминучості, ніж охорони, була тільки ще більшою аморальністю.

Отож абат Бросет, вивчивши звичаї парафіян, висловив якомусь єпископові таку глибоку думку:

— Монсеньйор, спостерігаючи, як вони все звалюють на свої злидні, здогадуєшся, що ці селяни побоюються втратити виправдання своєї розбещеності.

Хоч усім було відомо, яке невелике значення мають у цій родині мораль і совість, ніхто не ганьбив звичаїв «Великих-ГУ-синіх». Починаючи цей твір, слід