Читати книгу - "Слово після страти"

залишатися на майданчику до наступної ночі. Аппельплац блока 2-А був розмічений прапорцями, які утворювали так звану заборонену зону. Виходити за лінію прапорців суворо заборонилося. В'язням карантинного блока взагалі заборонялося ходити по табору без спеціального дозволу.

Як тільки Ауфмейєр і його полигачі пішли, ми одразу ж попадали на бруківку і, притиснувшись один до одного, поснули. Добре, що сьогодні — неділя, і. на роботу не виганяли. А треба сказати, що есесівці скрупульозно дотримувалися свят і вихідних. У такі дні полегкість була і в'язням. Багато важило вже те, що не виганяли на роботу. Правда, на свята начальство зобов'язувало табірних придурків займатися з нами «спортом». Але придурки й самі були не проти того, щоб відпочити, поніжитись зайву годину в ліжку чи «культурно» провести час у товаристві колег з інших блоків за картами. Словом, у свята і вихідні контроль послаблювався. Так було й сьогодні.

Перед обідом нас вишикували. З'явився Ауфмейєр. Він був напідпитку і довго теревенив про свою доброту, людяність, порядність та інші чесноти, якими, проте, ні він сам, ні його колеги-есесівці не відзначалися.

— Наша мета — перевиховати вас, — варнякав тим часом блокфюрер. — Я вважаю, що кожен в'язень нашого табору, чесно працюючи на благо Німеччини, зможе перевиховатися, усвідомити свої помилки і стати повноцінною людиною. Не той розумний, хто ніколи не помиляється. Розумний той, хто зуміє виправити зроблену помилку. Я сам був колись в'язнем, а бачте — став людиною, і мені близька доля кожного з вас.

Він ще довго теревенив про «чесність», «дисципліну», «порядок», про фюрера, який нібито день і ніч думав про нас. Нарешті, стомившись, Ауфмейєр нетвердим кроком пішов з Паулем у блок. Перед цим він дозволив, «кому треба», сходити в туалетну кімнату. Та ми не поспішали скористатися з цього дозволу, бо недремні холуї блокового вмить відіб'ють бебехи, коли побачать, що ти «без діла» тиняєшся по штубі.

Як на гріх, мені дуже захотілося пити. Вирішив будь-що-будь сходити в блок і роздобути хоч ковток води. Щоб потрапити в туалетну кімнату, треба пройти обидва шлафзали першого поверху. З досвіду я вже знав, що найкраще — це загубитися серед в'язнів і не потрапляти на очі начальству, але спрага так дошкуляла, що я вирішив ризикнути. Скинувши гольцшуги, в яких уже не можна було ступити кроку — так попухли ноги, і тримаючи їх у руках, я пішов блок.

Благополучно минув коридор, обидва шлафзали і зайшов туалетну. Та напитися не було де, бо з метою економії води на день усі крани перекрили. Правда, у діжці була вода, але отруєна хлоркою і, отже, непридатна для пиття. Між ящиком з хлоркою і діжкою з водою лежали чотири трупи. Це ті, що померли сьогодні, бо померлих уночі одразу ж після аппеля одвезли візком у крематорій. Побачивши трупи, я внутрішньо здригнувся і спіймав себе на тому, що ніяк не можу звикнути спокійно дивитися на мертвих. Не знайшовши води, вирішив повернутися на аппельплац і — треба ж такому статисяі — у вузькому проході між нарами наткнувся на Ауфмейєра та блокового Пауля. Це було так несподівано, що я вкляк наче вкопаний, не знаючи, що далі робити.

Ауфмейєр був п'яний, як чіп, і ледве тримався на ногах. Його підтримував так само п'яний Пауль. Та ось, зачепившись плечем за одні з нар, блокфюрер поточився. Його величезний картуз злетів з голови й покотився під нари. Не здаючи собі звіту, з холуйською запопадливістю кидаюся під нари. Те, що я побачив там, приголомшило мене. Виблискуючи якимись коштовними каменями, котився обруч, який випав із Ауфмейєрового картуза. Коли я схопив його в руки, то побачив, що він вигадливо сплетений із золотого дроту, в який майстерно вмонтовано багато всяких камінців. Вони виблискували і переливалися всіма кольорами веселки.

Як видно, Ауфмейєр не на жарт злякався, що це добро може пропасти, бо, забувши про гонор есесівського офіцера, у новісінькому парадному мундирі став рачки і поліз під нари. Таке не часто побачиш! Тут же під нарами я вручив йому картуза й обруч з коштовностями. Блокфюрер одразу сховав обруча в картуз. Ця, зрештою, дрібна пригода, видно, дуже розхвилювала Ауфмейєра. Його чоло вкрили крапельки поту, обличчя поплямили червоні лишаї. Остаточно розгубившись, він, коли ми вже вилізли з-під нар, схопив мене за руку, потиснув її і сказав, звертаючись до Пауля:

— Мені подобається цей гефтлінг, хоч він і штрафник. Не посилай його на роботу і годуй. Зрозумів?

— Яволь, гер блокфюрер! — замість Пауля, що ніяк не міг повернути язиком, відповів писар Вацек, котрий, наче сам сатана, вискочив не знати звідки. Вацек штовхнув мене в спину, даючи зрозуміти, щоб я забирався геть і своєю присутністю не псував порядної компанії.

Усе, що відбулося, скидалося на поганий сон. Повертаючись на аппельплац, я відчував, що заплутався в якійсь липкій павутині. Які ж наслідки може мати цей випадок?

Раптом мене кинуло в жар: вони мене знищать, знищать сьогодні ж уночі. Блокфюрер не настільки дурний, щоб залишати свідка своєї ганьби й падіння. Що й казати, було над чим подумати. І чого я такий нещасливий! Не встигну виплутатися з однієї халепи, як потрапляю в другу. Що ж робити? Якби з кимось порадитись. Але з ким? Добре було б розшукати в'язня, який давав мені хліб, підтримував, коли поверталися з роботи. Його номер 125332. Я довго й безрезультатно никав у натовпі, придивляючись до нашитих на куртки номерів, та хіба його знайдеш серед двох тисяч таких самих шестизначних номерів!

Просурмила сирена на обід. Ми швидко вишикувалися. Привезли кесселі з їжею, почали роздавати баланду. Із щільної квадратної колони в'язнів виходили п'ятірки. Вони підходили до кесселів і, діставши свою порцію, ішли на другий бік аппельплацу. За порядком пильно стежили десятків зо два промінентів із замашними палицями в руках. Без черги одержували баланду прибиральники, лойфери, піплі та інші придурки. Ми тільки слину ковтали, дивлячись, як вони несуть у блок червоні дволітрові емальовані миски, наповнені баландою, та не такою, яку давали нам, а густою, з кружальцями брукви. Однак усе це була дрібнота.