Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Здебільшого він дивився фільми один, сидячи на підлозі у вітальні на відстані ярду від телевізора, яку і бабуся, і матір вважали надто малою, оскільки промені з електронно-променевої трубки могли «завдати шкоди його очам», тому кожного разу, коли хтось із них заставав Фергюсона в такому положенні, йому доводилося перебиратися на розташований дальше диван. В дні, коли матір і досі була на роботі, коли він повертався додому зі школи, бабуся залишалася з ним у квартирі доти, поки матір не поверталася додому від своїх «щоденних обов’язків» (як висловилася нянька у фільмі «Музична скринька», поскаржившись полісмену за те, що Стен дав їй підсрачника), «він хвицнув мене ногою прямісінько в мої щоденні обов’язки»), але бабця Фергюсона не мала інтересу до Лорела та Гарді, її пристрасть стосувалася здебільшого чистоти та домашнього порядку, тому вона, видавши своєму онуку його післяобідню закуску – зазвичай, два шоколадних печива та склянку молока, а інколи – сливи, або апельсин, або кілька солоних крекерів, які Фергюсон намазував виноградним желе, заходила до вітальні, вмикала його телепрограму, а сама йшла собі на кухню шкребти кухонні столи, прибирати жировий нагар з газовою плитки або чистити раковини й унітази в двох туалетах; бабуся Нана була скрупульозною нищителькою бруду й бактерій, яка ніколи не бурчала з приводу вад своєї доньки як домогосподарки, але часто зітхала, виконуючи ці завдання, поза сумнівом засмучена тим, що її рідна донька не дотримується встановлених матір’ю жорстких стандартів санітарії й чистоти. В ті ж дні, коли Фергюсонова матір вже була вдома, як він повертався зі школи, бабуся просто залишала його і їхала до себе додому, обмінявшись поцілунками та кількома словами зі своєю донькою, і майже ніколи не затримувалася надовго, щоби не завдавати собі клопоту знімати пальто. Коли ж його матір не займалася фотографіями у фотолабораторії і не готувала на кухні вечерю, вона інколи сідала на диван біля сина подивитися з ним Лорела та Гарді, час від часу сміючись так само несамовито, як і він, наприклад, над виразом «щоденні обов’язки» в фільмі «Музична скринька», який став поміж ними приватним жартом, терміном, який в кінцевому підсумку замінив собою всі попередні слова, якими вони називали людські сідниці, і яких назбирався цілий список, до котрого входили такі солідні ідіоми, як дупа, тухес, задок, філейна частина, п’ята точка і срака, тому інколи між ними відбувався такий діалог: матір, перебуваючи в іншій кімнаті, гукала йому «Що ти там робиш, Арчі?», і він, якщо не стояв, не йшов і не лежав деінде в квартирі, відповідав: «Сиджу на своїх щоденних обов’язках, мамо». Але найчастіше вона просто хихотіла над витівками й кониками Стена й Оллі, або злегка посміхалася; коли ж ситуація на екрані виходила з-під контролю, кульмінуючи в запотиличники, ляпаси та стусани, матір кривилася й хитала головою, приказуючи «Ой, Арчі, це ж просто жах», маючи на увазі, не те, що фільм поганий, а що бурхливе й грубе з’ясування стосунків ставало для неї надмірним. Звісно, Фергюсон був іншої думки, але він вже був достатньо дорослим, аби розуміти, що цілком можливо є люди, яким Лорел та Гарді подобаються менше, аніж йому самому, і тому був вдячний матері за те, що вона сидить тут зараз із ним на дивані, оскільки знав, що Стен та Оллі були для неї надто тупими та інфантильними, і що навіть коли вона дивитиметься їхні фільми безперервно протягом року, то все одно не стане їхньою фанаткою.
Лише одна людина в їхній родині поділяла його ентузіазм, лише один дорослий мав проникливість достатньо гостру, щоби розпізнати геніальність його улюблених телепнів, і цією людиною був його дідо, невловимий та непояснимий Бенджі Адлер, який завжди був для Фергюсона чимось на кшталт постійної загадки, чоловіком, котрий, здавалося, мав дві чи навіть три різних особистості: інколи нестриманий і щедрий, інколи – замкнений в собі і відсторонений, часом знервований, навіть дратівливий та нестриманий, часом спокійний та експансивний, то приязно-уважний до свого онука, то майже байдужий до нього, але в свої хороші дні, дні, коли дідо бував у піднесеному настрої і сипав навсібіч жартами, він був прекрасним співбесідником і поділяв думку Фергюсона про те, що нудисти – це люди, яким нудно (саме так малий потрактував це випадково почуте слово). Наприкінці листопада дядько Пол організував матері іще одне робоче відрядження, цього разу – аж до Нью-Мексико, щоби сфотографувати там Міллісента Каннінгхема, вісімдесятилітню поетесу, у якої невдовзі у видавництві «Рендом Хауз» мала вийти друком книга «Зібрані есе», і на час її відсутності Фергюсон перебрався до квартири материних батьків біля майдану Колумбус-Серкл. На той час він вже встиг прожити в країні Лорела й Гарді вже понад місяць, повністю поринувши у своє нове захоплення й неприкаяно тиняючись по вихідних, бо в суботу та неділю програма не транслювалася, але того першого вечора, який він провів на Західній п’ятдесят восьмій вулиці, трапився понеділок, і в результаті Фергюсон п’ятеро днів поспіль насолоджувався компанією містера Товстяка та містера Худого, а коли того першого вечора додому з роботи прийшов його дідо, то він, кинувши, що «цілий день пронудився в офісі», вмостився на дивані поруч із Фергюсоном. Невдовзі він також почав трястися від сміху, інколи так сильно, що хрипів, кашляв та червонів обличчям, і настільки йому ті фільми сподобалися, що дідо почав приходити з роботи раніше, щоби встигнути подивитися телешоу разом зі своїм онуком.
А потім стався сюрприз – недільний візит на початку грудня, коли Фергюсонові дід та бабуся увійшли до квартири в Західній частині Центрального парку, нав’ючені пакунками, декотрі з яких були такими важкими,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.