Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш , Олекса Мун (Alexa Moon) "

— Мій вир давно не тихий, всі чорти вибралися назовні! — тепер Софа не стримує посмішки.

Ерік відштовхується від стіни та, ховаючи руки до кишень, йде бурчачи під ніс: «Сучка, тупа!».

Дівчина знову поправляє бант. Це нервозне… Виймає із сумки заліковку та прямує до дверей, де проходить іспит. В її інтересах пройти в першій п'ятірці, щоб якнайшвидше повернутися до сім'ї та поринути у святкування дня народження їх з Арісом доньки Ніколь.

Через пів години Софа виходить з кабінету широко посміхаючись. Вона отримала п'ятірку та закінчила перший курс відмінницею. Обставини завжди складаються добре, коли всередині людини панує абсолютна гармонія. Чи думала Софа, що обравши Аріса її життя перетвориться на суцільну білу смугу? Ні. Не думала. Навіть не сподівалася. Вона просто відкрилася йому і впустила у серце. По-справжньому стала для нього «всім», а він, своєю чергою, виконав усі свої обіцянки.

Лише один момент залишився не вирішеним. Її стосунки з батьком не повернулися до колишнього стану. Стіна непорозуміння поросла колючим плющем, і напевно, десь у глибині душі, прагнення до ідеальності, або як мінімум ідеально закінчити навчання — це бажання довести батькові, що він не мав рації у своїх словах. Він помилявся. Софія давно не дитина. І оступившись один раз, обдуривши, що вступила до університету, вона визнала свої помилки й більше не бреше.

Вийшовши надвір, за звичкою поглядає на паркування за будівлею університету. Там уже мало стояти Камаро Аріса. Машини на місці не було. Дивно.

Опустила очі на годинник й заспокоїлася. Минуло лише десять хвилин, а Аріс сказав, що буде за двадцять.

Оглянувши ще раз паркування, її погляд приковує невиразно знайомий позашляховик. Біля нього, спираючись об глянсовий капот, стояв хлопець. Піднісши сигарету до губ, він помахав одними пальцями.

Валік…

Софа без роздумів рушила до нього.

— Вітаю! — першим заговорив брюнет.

— Привіт… як ти тут…

— У мене тут навчається молодша сестра. Якесь чмо її ображає. Приїхав розбиратися з ним, а не те, що ти подумала. — Хмикає посміхаючись. — Я не сталкер.

— Я нічого такого не подумала. — Виправдовується, хоча чому? — Просто стало цікаво, невже й ти вирішив отримати диплом.

Почувши слово «чмо», на думку спадає тільки одне ім'я — Ерік. Соня зовсім не здивується якщо чмо, що кривдить сестру Валіка та Ерік — це та сама людина.

— Я старий для цього! — робить затяжку й не соромлячись розглядає дівчину з ніг до голови. — Виглядаєш щасливою! Тобі личить!

— Так і є, Валік. Я дуже щаслива. Я вийшла заміж за Аріса й у нас народилася прекрасна дочка. — Видає на емоціях.

— Не можу сказати, що радий за вас, — видихає вгору білий дим. На довгу секунду замовкає. Його погляд опускає до безіменного пальця правої руки. Підтискає губи. — Але я радий, що він не тисне. Ти заслуговуєш на найкраще.

— У тебе упереджене ставлення до мене!

— Це ти так вважаєш. Дала б мені шанс, я довів би, що це так і є.

— Тоді я не дізналася б, що таке щастя з Арісом.

— Не дізналася б… — погоджується. Толку сперечатися? Нехай буде так. Вже нічого не змінити. Не вкраде ж він її?

Повз них проїжджає чорне авто. Паркується неподалік позашляховика Валика.

— Це за мною! — весело підводить Соня. — Усього хорошого тобі, Валіку!

Вийшовши з авто, Аріс йде на зустріч дружині. З першого погляду, він здається у звичайному настрої. Йде трохи діловито, руки в кишенях.

— Аріс ... — Софа хмуриться, прискорюючи крок.
Передбачає можливу бурю з емоцій, що вибухнуть. Відчуває, що зустріч з Валіком не зійде з рук. Але вона й не думала приховувати. Як тільки вони з Арісом зустрілися, все б розповіла.

— Ні, Софа! Зупинися! — ловить її в обійми та цілує в верхівку. — Не треба виправдовуватись, я тобі довіряю. Якщо ти з ним розмовляла, то на те були причини.

Він тримає себе в руках. Контролює емоції ради неї. Він вчиться довіряти. Її кохання цього варте.

— Я кохаю тебе! — просовує руки, обіймаючи хлопця за талію.

— Ти ж знаєш, я кохаю сильніше. — Підіймає її за підборіддя, притискаючись до губ своїми. — Поїхали покатаємось. Поки до тебе їхали Ніка заснула. Або можемо тут постояти, я прихопив каву. Відсвяткуємо твою п'ятірку. Ти ж на п'ять здала?

— Так! — усміхається. Світиться.

— Моя дівчинка! Я не сумнівався! Скільки часу? — зводить брови на переніссі та хапає тонке зап'ястя дружини.

П'ятнадцять двадцять вісім...

— В цей час ми поїхали до пологового будинку, забирати нашу дівчинку! — шепоче Аріс.

— Ти пам'ятаєш? — здавалося, щасливіше їй уже не стати. Але вона помилялася.

— Звичайно пам'ятаю! Особливо твоє: «Боже мій, Арісе! Я, здається, надзюрила!». — Плескає її по обтягнутій тканині сідниці.

— Фу! Дурень! Ти міг щось інше запам'ятати? — бентежиться. Червоніє.

— Я пам'ятаю абсолютно все! — його голос стає хриплим. Стає нижче. Від нього тілом біжать мурашки та встромляються збудженням вниз живота.

— Підімо звідси. Мене починає дратувати, що Він дивиться! Я втрачаю контроль. — Киває у бік ювеліра, що залишився на самоті.

***

— Аріс, допоможи застебнути сукню!

До святкування дня народження Ніколь залишалося кілька годин. Якраз цього часу вистачало, щоб прикрасити себе. Змити напругу минулого іспиту і налаштуватися на веселощі.

— Дзвонив твій батько! — Аріс заходить до їхньої спальні, тієї, яку колись «підготував» для неї. Зараз, звичайно, вікна не забиті фанерою. Після ремонту кімната перетворилася на дуже затишне місце.

— Тато? — повертається, не приховуючи подиву. — Тобі?

— Так, сам у шоці! Сказав, що хоче поговорити. Мовляв, настав час поставити крапки над «i». Сьогодні. Уявляєш?

— Це Мама його підмовила!

— Та я ж не проти, сама знаєш! Давно пора. Я не тримаю на нього жодної образи. У програші тільки він, бо пропускає один із найкращих часів, своєї онуки.

Говорить якось двозначно. Напевно, маючи на увазі поведінку та своєї матері теж.