Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

для нього угоду. А ця угода дійсно обіцяла йому чималий прибуток.

— Коли ж ви думаєте здійснити цей продаж? — запитала місіс Уелдон.

— Якомога швидше.

— Де?

— Тут. Містер Уелдон не вагатиметься і приїде в Казонде, щоб врятувати від лиха дружину та сина?

— Звичайно. Однак, хто сповістить його про це?

— Я особисто. Я вирушу в Сан-Франциско та зустрінуся з вашим чоловіком. Грошей на подорож у мене вистачить.

— Тих грошей, що ви викрали з «Пілігрима»?

— Саме їх… та ще деяких, — нахабно відповів Негоро. — Втім, я хочу продати вас не тільки швидко, а й дорого. Я гадаю, ваш чоловік не пошкодує ста тисяч доларів?..

— Не пошкодує, якщо вони в нього є, — холодно відповіла місіс Уелдон. — Проте, мій чоловік, якщо ви скажете йому, що мене тримають у полоні в Казонде, в Центральній Африці…

— Саме так.

— Мій чоловік не повірить вам без доказів. Він не настільки нерозважливий, щоб за одним вашим словом стрімголов кинутися у Казонде.

— Він приїде сюди, — заперечив Негоро, — якщо я доставлю йому лист, написаний вашою рукою. В ньому ви зазначити дійсний стан справ і відрекомендуєте мене своїм вірним слугою, з яким вам пощастило врятуватися від дикунів.

— Я ніколи не напишу такого листа! — ще холодніше промовила місіс Уелдон.

— Ви відмовляєтесь? — скрикнув Негоро.

— Я відмовляюся!

Думка про небезпеку, якої зазнає її чоловік, опинившись в Казонде, недовіра, з якою вона ставилася до обіцянок португальця, легкість, з якою останній, вже отримавши викуп, міг затримати містера Уелдона, — всі це спонукало її одразу, не роздумуючи, забувши про сина, відхилити пропозицію Негоро.

— І все ж таки ви напишете цей лист! — заявив Негоро.

— Ні! — твердо відповіла місіс Уелдон.

— Стережіться! — заволав португалець. — Ви тут не одна! Ваш син в моїх руках, як і ви самі, і я зумію…

Місіс Уелдон хотіла сказати, що він не може цього зробити, але серце її шалено стукалося в груди і вона не змогла вимовити жодного слова.

— Місіс Уелдон, — закінчив Негоро, — добре обміркуйте мою пропозицію. За тиждень я отримаю від вас лист для Джемса Уелдона, інакше ви гірко пошкодуєте через свою затятість!

По цих словах португалець швидко пішов, стримуючи свій гнів. Однак, було зрозуміло, що він не перед чим не зупиниться, аби підкорити місіс Уелдон.

Розділ чотирнадцятий. Звістка про доктора Лівінгстона

Коли місіс Уелдон залишилася одна, найпершою її думкою була про те, що Негоро повернеться за відповіддю не раніше ніж через тиждень. Отже, є час подумати і прийняти рішення. На совість Негоро покладатися не можна, однак тут мова йшла про його вигоди. Та «комерційна цінність», яку являла собою місіс Уелдон для свого тюремника, вочевидь, повинна була уберегти її від всіляких нових небезпек і від поганої поведінки принаймні протягом найближчих днів. За цей час їй, можливо, вдасться вигадати план, за яким вона повернулася б до свого чоловіка і йому не потрібно було б приїжджати до Казонде. Вона не сумнівалася, що, отримавши її лист, Джемс Уелдон негайно ж вирушить до Африки попри усі можливі ризики, до найнебезпечніших її куточків. Однак, хто гарантуватиме йому безперешкодний виїзд з Казонде з дружиною, дитиною та кузеном Бенедиктом, коли Негоро до рук потраплять сто тисяч доларів? Адже для арешту досить простої примхи королеви Муани! А чи не краще було б, якби передача бранців і сплата викупу відбулися де-небудь у визначеному місці на океанському узбережжі? Це позбавило б містера Уелдона необхідності небезпечної поїздки до внутрішніх областей Африки та дозволило б їм подолати труднощі, аби не сказати неможливість, повернення.

Ось про що міркувала місіс Уелдон. Ось чому вона відмовилася одразу ж прийняти пропозицію Негоро і дати йому лист для чоловіка. До того ж вона розуміла, що Негоро надав їй тиждень на роздуми тільки тому, що йому самому потрібен був час, аби підготуватися до поїздки, інакше він намагався б отримати бажане набагато раніше.

— Невже він дійсно має намір розлучити мене з сином? — прошепотіла місіс Уелдон.

Цієї миті до хатини влетів Джек. Мати інстинктивно схопила його на руки і притиснула до грудей так міцно, немов Негоро вже стояв поруч, готовий відняти у неї дитину.

— Мамо, ти чимось засмучена? — запитав хлопчик.

— Ні, синку, ні! — відповіла місіс Уелдон. — Я думала про тата. Тобі хочеться побачити його?

— Так, мамо, дуже хочеться! Він приїде сюди?

— Ні ні! Він не повинен приїжджати!

— Отже, ми поїдемо до нього?

— Так, Джеку!

— Мій друг Дік також? І Геркулес? І старий Том?

— Так… так… — відповіла місіс Уелдон і похилила голову, аби приховати сльози.

— Тато надіслав листа? — запитав Джек.

— Ні, коханий.

— Значить, ти сама напишеш йому?

— Так… можливо, — відповіла мати.

Сам того не підозрюючи, Джек заговорив якраз про те, чим найбільше переймалася місіс Уелдон, і, щоб припинити цю розмову, вона вкрила дитину поцілунками.

Варто зазначити, що до причин, через які місіс Уелдон відмовлялася віддати Негоро лист, додалася ще одна вагома думка. В неї абсолютно несподівано виникла ідея повернути собі свободу не лише без втручання чоловіка, але й всупереч бажанню Негоро. Це був лишень проблиск надії, слабкий промінь, проте він все ж жеврів в її душі.

Справа в тому, що за кілька днів до цього вона випадково почула уривок розмови, які пробудили у неї надію на близьку й зовсім несподівану допомогу.

Алвіш і один торговець-метис з Уджіджі розмовляли в саду, неподалік від хатини, де жила місіс Уелдон. Навряд чи когось здивує, що темою розмови цих поважних негоціантів була работоргівля. Торговці людьми обговорювали свої справи. Вони обговорювали своє доволі сумне майбутнє: їх турбували намагання англійців припинити торгівлю невільниками не лише за межами Африки, узбережжя якої контролювали їхні крейсери, але й всередині континенту — за допомогою місіонерів та мандрівників.

Жозе-Антоніо Алвіш вважав, що наукові дослідження та географічні відкриття відважних мандрівників нутрощами Африки можуть сильно нашкодити комерційних операцій работоргівців. Його співрозмовник цілком погоджувався з цією думкою і вважав, що всіх цих вчених мандрівників та попів слід було б зустрічати з рушницею.

Нерідко саме так все і відбувалося, однак, на превеликий жаль поважних торговців, негайно ж після вбивства одного допитливого мандрівника прибувало ще декілька, не менш допитливих. А потім, повернувшись на батьківщину, ці люди розпускали «сильно перебільшені», як казав Алвіш, чутки про жахіття работоргівлі, чим надзвичайно шкодили цій і не без того занадто популярній справі.

Метис співчутливо підтакував йому і особливо жалівся на становище ринків Ньянгве, Уджіджі, Занзібара та області Великих озер. Там побували один за