Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

само недоцільно, як пояснити, що таке Париж морякові з Ярборо. Треба її скуштувати. От що треба.

Коли ж нарешті скінчилася й каша з риб’ячою печінкою, ми не в силах далі жити, одкинулись назад і заснули тут же горічерева під гарячим сонцем. Так нам і не пощастило дізнатися в час обіду, чому взивався довгий дід комсомольцем.

II

Увечорі того ж дня нам довелося про це дізнатись. У величезнім домі степового куркуля, непривітнім і порожнім, як клуня, відбувався мітинг трудових рибальських артілів. Куркуль уже рік тому десь подався і N.E.I. (Non est inventus) (не знайдено його). У найбільшій хаті пороблено якінебудь лави, але народу було багато – рибальські жінки й дівчата теж, і друга хата теж була повна – тільки тут стояли. Ми з Сашком знайшли в кутку барило, поставили його на попа і сіли вдвох. Почався мітинг, і районовий уповноважений сказав промову. Висвітливши міжнародне становище, він перейшов до виконання пляну на Куті.

Мірним голосом він читав прізвища членів артілі і проти кожного називав цифру улову і відсоток виконання пляну.

«Тодосенко Г. П. Завдання вилову на бригаду 180 пудів. Виловлено на бригаду 204 пуди. Відсоток виконання 100% (Вище 100 відсотків уповноважений не рахував). Почав ловити бригадир 5-го квітня. Додатково виловив 4 пуди».

Тут уповноваженого перебив голос стрільчихи.

«Так ви скажіть у процентах, скільки виловив Стрільцов Іван?» (Ухвальний гуд у лавах рибалок).

Уповноважений замислився на мить. «Всього, – сказав він, – Стрільцов Іван виловив 92% плянового завдання».

«Так чого ж ви його вписали на п’ятий номер? Коли ж ми, виходить, на другий номер наловили. Після Тодосенка!» (Знову ухвальний гуд з задніх лав).

«А тому, громадянко, – сказав уповноважений, – що замість прибути п’ятого квітня бригадир Стрільцов Іван аж до десятого квітня ловив у Лимані осетра. Но все ж таки він підігнав. А от іншим той осетер збив усі проценти». (Гуд негайно ущух).

«А всього 87%», – сказав неголосно, але дуже чітко басовий голос Поважницького, наче з бочки. «Осетер!» – відказав високий дівочий голос. «Осетер!» – розляглося в кімнаті, і Поважницький Іван поважно сховався за спини.

Після Т. Гніздієва, що через того самого осетра виконав 81% тільки з додатковим виловом у 13 пудів, пішли бригадири на сімдесят, шістдесят і навіть на тридцять відсотків. Це вже були принципіяльні «осетри», і поводилися вони як школярі, остаточно заведені у чорний список. Вони тільки крехтали і спльовували. Вони переступали з ноги на ногу, і видко було, що головна їхня ідея, це тепер добре випити, негайно випити і в своїй компанії навести смертельну критику на уповноваженого, на тих, що не ловили осетра, порозумітися між собою. Що якби вони хотіли, то вони б ловили, хіба ж так? Та вони б узяли двісті пудів. Не то що якісь там сто сорок, чи сто п’ятдесят. Та вони ж завтра висиплять сітку отам, де висипав учора Данилів Федір, а як він пручатиметься, то наб’ють йому пику, щоб не вилазив на перед і не соромив їх, сучий син – правда, сітку треба латати і все через чортові баби – сітка вже лізе на клоччя – нема того, щоб виплести нову або хоч полатати – а сплять баби – і не буди, бо буде гавкати через цілий день і отож повік не забуде згадувати про горілку. Та що я їй дався? Не охота вставати, а то оце зараз пішов би та дав би їй так, щоб ногами укрилася...

Але все це були мрії, підкреслені тільки безсилим тупотінням, а ганьба і презирство були тут, навколо, у хаті. Тільки один з «осетрів» стояв спокійно і навіть на вустах йому заграла приязна усмішка. Він мав ідею. Він чекав.

Коли уповноважений дочитав реєстр до кінця, «осетер» тріюмфально запитав:

«А де ж у вас, у тому вашому спискові комсомолець? Чи він, може, не виконав пляна?»

(Осетри оживились і навіть перестали тупцювати).

«Комсомольцеве слово попереду, – сухо одказав уповноважений. – Не знаю, чи воно вам припаде до вподоби». І він не поспішаючи докінчив свою промову.

«Слово має товариш Орцій», – сказав представник редакції, пролетарський поет. Усі повернулися назад і побачили довгого діда.

III

«Я – комсомолець», – сказав дід, і все в хаті перевернулось. Тепер усі дивилися на схід, обличчя зробились потилицями і спини закруглились там, де допіру були груди. Авдиторія повернулася на сто вісімдесять градусів назад.

«Я – комсомолець, – повторив дід, – хоч ви з мене смійтеся, хоч ні. То мені байдуже. Не те, щоб я був партійний, бо я на те ще не заслужився. Но я комсомолець, і ви мене слухатимете. Так?»

«Так», – сказало скілька голосів. Осетри знов перестали тупцюватись, і їх зовсім не було помітно. Дехто, здавалося, геть ізник, розчинився в рибальській масі. Дехто вислизнув у сусідню кімнату – це були непримиренні. З-за пазухи дід добув засмальцьовану книжку.

«Я довго жив, – сказав дід. – Я бачив усього. Рибалив я і за царя. Рибалив за війни турецької і німецької, яка називається імперіялістична війна. Рибалив я й за французької війни в Одесі, і в Херсоні, яка називаєтеся громадянська війна. Рибалив я і в неп і рибалю зараз, коли видно, як нам треба жити і хто наш ворог, що ворог нам – куркуль, шепотинник, рибас, а його наймити – осетри. Я бачив усього. Нема такого, щоб я не бачив. Тільки не бачив я зроду таких дурних, як ви».

Ні усмішок, ні шепоту, ні тупоту не було у великій хаті. Видко було, що діда поважали над усіх. Всі дивилися на порепані дідові вуста. Але дід нічого не сказав. Він підняв свою засмальцьовану книжку вгору так, що її було видно всім.

«Ця книжка називається: „Дікштейн. Хто чим живий“,[195] – сказав дід. – І тут написано, чим живий робочий і теж рибалка, которий є селянин і теж робочий чоловік. Написано тут і про буржуїв, хвабрикантів і інших куркулів, которі є експлуататори робочого люду».

«Но я вам про це не казатиму. Хто з вас може намацати свою голову, той хай помацає. Хай подивиться там і згадає, як жив рибалка коло куркуля, рибаса і шепотинника. Я не забув. Бо в мене вмерли діти і жінку мою загнало в гроб».