Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Розділ 72

Анна, відчуваючи наростаючу напругу, мовчки слідувала за чоловіками в будинок. Алекс завів їх у простору вітальню, жестом вказавши, щоб вони сідали.

— Кажіть, що за справа, — його голос був холодним і впевненим.

Марон сперся на спинку дивана, схрестивши руки на грудях.

— Ти знаєш, що після останньої операції залишилися незадоволені люди.

— Я знаю, — різко відповів Алекс.

Ян втрутився:

— Але ти не знаєш, що вони тепер хочуть помститися. І вони вже почали діяти.

Анна завмерла.

— Що це означає? — Алекс звузив очі.

— Це означає, що твої вороги вже не тільки за тобою слідкують, а й за нею, — Марон коротко глянув на Анну.

Вона відчула, як її серце пропустило удар.

— Тобто? — її голос трохи здригнувся.

Ян дістав телефон, відкривши на екрані фото. Він передав його Алексу.

— Вчора твою дівчину фотографували. Ось біля кафе. Ось біля університету. А ось… — він зробив паузу, — вночі, коли вона була вдома.

Алекс стиснув телефон так, що кісточки пальців побіліли. Анна, глянувши на фото, відчула, як її охоплює страх.

— Хто це зробив? — грізно спитав Алекс.

— Точної інформації поки що немає, але ясно одне — вони знають, що вона для тебе важлива, — відповів Марон.

Анна на секунду затулила обличчя руками, намагаючись зібратися з думками.

— То що тепер? — її голос був тихим, але рішучим

Алекс встав, його погляд був темним і небезпечним.

— Тепер вони пошкодують, що взагалі наважилися торкнутися тебе.

Ян і Марон переглянулися.

— Ми знали, що ти так скажеш, тому вже почали діяти, — промовив Ян.

— Але тобі потрібно бути уважним, Алекс, — додав Марон. — Це може зайти далеко.

Алекс провів рукою по обличчю, намагаючись заспокоїтись. Він підійшов до Анни, ніжно взяв її за підборіддя й змусив подивитися йому в очі.

— Ти тепер без охорони нікуди не виходиш, чуєш?

Анна хотіла заперечити, але, побачивши його вираз обличчя, зрозуміла, що сперечатися марно.

— Добре, — тихо сказала вона.

Ян підвівся:

— Ми повідомимо, якщо буде щось нове. Бережіть себе.

Марон кивнув і теж піднявся.

— Якщо що — дзвони.

Алекс нічого не відповів, лише кивнув їм на двері.

Коли вони пішли, у кімнаті зависла напружена тиша.

Анна підняла голову:

— Це правда? Я під загрозою?

Алекс підійшов до неї, обійняв і міцно притиснув до себе.

— Я не дозволю їм навіть наблизитися до тебе, — його голос був тихим, але рішучим.

Анна закрила очі, намагаючись приховати тривогу. Вона знала, що цей конфлікт тільки починається…

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍