Читати книгу - "Черево Парижа"

мені на слові, але всі це помічають... От і тепер на вас зашкарублі від сала штани, які весь квартал протягом трьох років бачив на вашому браті... Та я б на вашому місці у вічі б їм кинула їхнє дрантя і зажадала б свою частку. Це ж сорок дві тисячі п’ятсот франків, правда? Я б з місця не зійшла, доки вони не віддали б мені сорок дві тисячі п’ятсот франків.

Даремно Флоран старався пояснити, що невістка пропонувала йому його частку, що вона для нього тримає ці гроші, та він сам не хоче їх брати. Він розповідав найменші подробиці, щоб переконати Нормандку в чесності подружжя Кеню.

— Хто б вам повірив,— сміялася вона іронічно.— Знаю я цю їхню чесність! Товста корова щодня складає її й ховає у свою дзеркальну шафу, щоб не забруднилась... Мені вас аж шкода, мій бідний друже. Вас просто приємно обдурити. Ви у справах, як мала дитина, нічогісінько не розумієте... Ця жінка колись покладе вам у кишеню ваші гроші і знов їх звідти вийме,—це неважко зробити. Хочете, я піду й правитиму від вашого імені те, що вам належить? Побачимо, що буде. Це вийшло б цікаво, запевняю вас. Я б дістала гроші або розтрощила б у них усе, слово честі!

— Ні, ні, вам нема чого туди йти,— заспокоював її переляканий Флоран.— Я побачу, може, мені самому незабаром потрібні будуть гроші.

Але торговка сумнівалась; вона знизувала плечима й говорила, що він м’якотілий. Тепер їй увесь час кортіло нацькувати Флорана на Кеню-Граделів; для цього вона вживала різну зброю: гнів, глум, ніжність. Потім у неї склався інший план. Якби вона одружилася з Флораном, то набила б морду красуні Лізі, коли б та відмовилася віддати спадщину. Ввечері в ліжку Луїза мріяла про це з розплющеними очима; їй уявлялось, як вона входить до ковбасної, сідає серед крамниці, саме коли там найбільша торгівля, і зчиняє бучу. Нормандка так плекала цю думку, ця перспектива так її спокушала, що вона ладна була одружитись, аби тільки зажадати сорок дві тисячі франків старого Граделя.

Тітка Мегюден у розпачі, що її дочка відмовила Лебігрові, кричала всюди, що Луїза збожеволіла, що «сухий довгаль», мабуть, причарував її якимсь поганим зіллям. Довідавшись, що він був засланий до Кайєнни, стара розлютилася, назвала його каторжником, убивцею, казала, що й не диво, що він так висох від своїх злочинів. Це вона поширювала у кварталі найгіршу версію історії Флорана. Але в себе вдома стара тільки бурмотіла під ніс і навмисне поспішно зачиняла шухляду комода, де лежало срібло, як тільки приходив Флоран. Одного разу, посварившись із старшою дочкою, вона крикнула:

— Так далі не може тривати. Признайся, що цей поганець наговорює тобі на матір. Дивись, щоб мені терпець не увірвався, бо я піду й донесу на нього в префектуру, присягаюся святим днем!

— Ви донесете на нього? — запитала Нормандка, вся затремтівши й стиснувши кулаки.— Дивіться, щоб лиха не скоїлось... Ох, коли б ви не були мені матір’ю!..

Клер, яка була свідком цієї сварки, почала сміятися нервовим сміхом, що роздирав їй горло. Від якогось часу вона стала ще похмурішою, ще химернішою, блідою, з червоними очима.

— Ну що ж тоді? — запитала вона.— Ти б її набила? А мене б теж набила, твою рідну сестру? Знай же, що так воно й буде. Я сама позбавлю від нього наш дім і сама піду до префектури замість мами.

І, побачивши, що Нормандка аж душиться від злості та белькоче погрози, дівчина додала:

— Тільки тобі не доведеться бити мене... Я кинусь у воду, повертаючись назад по мосту.

Великі сльози котились у неї з очей. Дівчина втекла до своєї кімнати, гучно грюкнувши дверима. Стара Мегюден не згадувала більше, що хоче виказати Флорана; тільки Мюш розповідав своїй мамі, що бабуся по всіх кутках ринку таємничо шепочеться з Лебігром.

Суперництво між красунею Нормандкою і красунею Лізою набуло ще більш прихованого та загрозливого характеру. Після обіду, коли над вікном ковбасної спускався тент із сірого тику в рожеву смужку, Луїза Мегюден кричала, що гладуха боїться, тому й ховається. За вітриною була ще внутрішня штора, і цікава Нормандка впадала у відчай, коли її спускали; на ній був намальований сніданок мисливців на узліссі, де чоловіки в чорних фраках і декольтовані дами, сидячи на жовтій траві, їли червоний пиріг, такий завбільшки, як вони самі. Певна річ, красуня Ліза нічого не боялась. Тільки-но сонце спускалося нижче, вона знову підіймала штору і спокійно в’язала, поглядаючи на ринковий майдан, обсаджений платанами, де копошилися маленькі свавільники, розриваючи землю під штахетами навколо дерев; на лавах палили люльки носильники; на обох кінцях тротуару два стовпи для афіш, барвисті, як арлекінове вбрання, були пообклеювані зеленими, жовтими, червоними та блакитними квадратами театральних об’яв. Ковбасниця, зручно вмостившись, стежила за красивою Нормандкою, вдаючи, наче дивиться на екіпажі, що проїздять мимо. Іноді Ліза нахилялась, мовби стежила за омнібусом, який зупинявся на майдані перед церквою Сен-Есташ,— омнібус ходив від Бастілії до Ваграмського майдану; а насправді вона краще розглядала торговку рибою, яка віддячувала за завіску тим, що накривала товар і свою голову великими аркушами сірого паперу, ніби бажаючи закритися від сонця. Однак перевага була тепер за красунею Лізою. Ковбасниця трималася цілком спокійно, чекаючи рішучого удару, тоді як Нормандка, хоч з усією сили намагалась поводитися благородно й гідно, завжди кінчала якою-небудь брутальною вихваткою, а потім сама жалкувала. Луїзі найбільше в світі хотілося вдати з себе цілком пристойну даму. І найгірше для неї було чути, як вихваляють гарні манери її суперниці. Стара Мегюден це помітила і від тої пори саме цим допікала дочці.

— Я бачила мадам Кеню коло дверей ковбасної,- говорила вона інколи ввечері.— Дивно, як ця жінка добре збереглась. І яка вона завжди чистенька, одразу видно справжню даму!.. А все тому, що сидить за прилавком,— це зберігає жінку й надає їй благородного вигляду.

У цих словах був натяк на пропозицію Лебігра. Красуня Нормандка не відповідала і на хвилину замислювалась. Вона уявляла себе за прилавком винарні, на другому розі вулиці Пірует, як і красуня Ліза. Це був перший крок в охолодженні її кохання до Флорана.

Справді, щодалі важче ставало захищати Флорана. Весь квартал постав проти нього. Здавалося, кожен особисто зацікавлений у тому, щоб його забрали. Тепер на ринку одні присягалися, що він запродався поліції, інші запевняли, що бачили його в льоху, де переховують