Читати книгу - "Людина розумна"

через крихітну різницю в куті, під яким дивиться спостерігач. Тому, якщо зробити кілька спостережень того самого проходження з різних континентів, для обчислення нашої точної відстані від Сонця достатньо буде простої тригонометрії.

Астрономи передбачили, що наступні проходження Венери відбудуться в 1761-му та 1769-му. Тому з Європи були відправлені експедиції до чотирьох частин світу, з метою спостереження за цими проходженнями з якомога більшої кількості віддалених точок. У 1761 році вчені спостерігали проходження з Сибіру, Північної Америки, Мадагаскару та Південної Африки. З наближенням проходження 1769 року європейська наукова спільнота доклала ще більших зусиль, і експедиції були відправлені аж до Північної Канади та Каліфорнії (що тоді була дикою місцевістю). Але Лондонське королівське товариство з розвитку знань про природу дійшло висновку, що й цього замало. Для отримання найточніших результатів необхідно відправити астронома на постійне місце спостереження в південно-західній частині Тихого океану.

Королівське товариство вирішило відправити видатного астронома Чарльза Гріна на Таїті, не шкодуючи для цієї місії ні зусиль, ні грошей. Але, оскільки йшлося про фінансування такої дорогої експедиції, навряд чи мало сенс проводити лише одне астрономічне спостереження. Тому Грін вирушив разом із командою з восьми інших фахівців із кількох наукових дисциплін, очолюваної ботаніками Джозефом Бенксом та Деніелом Соландером. До складу експедиції входили також художники, завданням яких було замалювати нові землі, рослин, тварин та людей, яких, безсумнівно, зустрінуть учені. Оснащені найсучаснішими інструментами, які Бенкс та Королівське товариство лише змогли купити, науковці перейшли під командування капітана Джеймса Кука, досвідченого мореплавця, а також чудового географа та етнографа.

Експедиція вирушила з Англії в 1768 році, спостерігала проходження Венери з Таїті в 1769-му, розвідала кілька островів Тихого океану, відвідала Австралію та Нову Зеландію та повернулася до Англії в 1771-му. З собою вона привезла величезні обсяги астрономічних, географічних, метеорологічних, ботанічних, зоологічних та антропологічних даних. Її відкриття зробили величезний внесок у низку дисциплін, вразивши уяву європейців дивовижними розповідями про південну частину Тихого океану та надихнувши на дослідження майбутні покоління натуралістів та астрономів.

Однією зі сфер, якій пішла на користь експедиція Кука, стала медицина. У той час екіпажі кораблів, що вирушали до далеких берегів, знали, що під час подорожі помре більше половини з них. Смерть їм несли не злі місцеві мешканці, ворожі бойові кораблі або туга за Батьківщиною. Причиною була таємнича недуга під назвою цинга. Люди, яких вражала ця хвороба, ставали апатичними та пригніченими, а їхні ясна та інші м’які тканини починали кровоточити. У міру прогресування хвороби в них випадали зуби, на тілі з’являлися відкриті виразки, починались лихоманка, розлиття жовчі та втрата контролю над кінцівками. За деякими оцінками, між ХVІ та ХVІІ століттями цинга забрала близько двох мільйонів життів моряків. Ніхто тоді не знав, що її спричиняє, але, які б ліки не випробовувались, моряки продовжували помирати. Переламний момент настав лише в 1747 році, коли британський лікар Джеймс Лінд провів контрольований експеримент на матросах, які страждали від цієї небезпечної хвороби. Він поділив їх на кілька груп і кожній призначив інше лікування. Одній із груп хворих було прописано їсти цитрусові, загальноприйнятий народний метод лікування цинги. Пацієнти цієї групи швидко одужали. Лінд тоді не знав, що такого містять цитрусові, чого бракувало організмам моряків, але сьогодні ми знаємо, що то був вітамін C. Типовий корабельний раціон у той час був помітно бідним на продукти з високим вмістом цієї необхідної речовини. Протягом тривалої подорожі члени екіпажу корабля зазвичай харчувалися галетами та солониною, а фруктів та овочів практично не бачили.

Результати експерименту Лінда не переконали Королівський флот, але переконали Джеймса Кука. Він вирішив довести правоту лікаря. Він навантажив свій корабель великою кількістю квашеної капусти та наказав матросам їсти багато свіжих фруктів та овочів кожного разу, коли експедиція причалювала до берега. Так от, Кук не втратив жодного матроса через цингу. В наступні десятиліття флоти всього світу перейняли морську дієту Кука, що врятувало життя просто незчисленної кількості моряків та пасажирів.[85]

Проте експедиція Кука мала також інший, значно менш милосердний результат. Кук був не лише досвідченим мореплавцем та географом, а й морським офіцером. Королівське товариство фінансувало велику частину витрат експедиції, але сам корабель був наданий Королівським флотом. Флот відкомандирував вісімдесят п’ять добре озброєних моряків та солдатів морської піхоти, а також спорядив корабель гарматами, мушкетами, порохом та іншим озброєнням. Велика кількість інформації, зібраної експедицією (особливо астрономічних, географічних, метеорологічних та антропологічних даних) мала очевидну політичну та військову цінність. Відкриття ефективного лікування цинги значно посприяло встановленню контролю Британії над світовим океаном та її здатності відправляти армії на інший кінець світу. Кук заявив права Британії на багато островів та земель, які він «відкрив», найпомітнішою з яких була Австралія. Його експедиція заклала фундамент британської окупації південно-західної частини Тихого океану, завоювання Австралії, Тасманії та Нової Зеландії; заселення нових колоній мільйонами європейців та знищення тубільних культур та більшості тубільного населення.[86]

У наступному столітті після експедиції Кука європейські поселенці відібрали найродючіші землі Австралії та Нової Зеландії в їхніх попередніх мешканців. Кількість тубільного населення там впала ледь не на 90 %, а ті, хто вижив, були піддані жорстокому режиму расового пригноблення. Для аборигенів Австралії та маорі Нової Зеландії експедиція Кука стала початком катастрофи, оговтатися від якої вони вже не змогли.

Ще гірша доля спіткала тубільців Тасманії. Проживши 10 тисяч років у благословенній ізоляції, після прибуття Кука вони були повністю винищені, до останнього чоловіка, жінки та дитини, лише за одне століття. Передусім європейські поселенці витіснили їх із найродючіших частин острова, а потім, забажавши забрати собі навіть дикі райони, що залишилися, почали взагалі полювали на них та систематично вбивати. Тих небагатьох, кому вдалося вижити, загнали в євангелістський концентраційний табір, де начебто доброзичливі, але насправді не надто щирі місіонери намагалися втовкмачити їм принципи сучасного світу. Тасманійців вчили читати та писати, християнської етики та різних «продуктивних навичок», на кшталт пошиття одягу та землеробства. Але вони відмовлялись вчитися у своїх пригноблювачів. Дедалі більше вони впадали в меланхолію, поступово перестали народжувати дітей, цілковито втратили інтерес до життя і, нарешті, обрали єдиний шлях до втечі від сучасного світу науки та прогресу – смерть.

На жаль, наука та прогрес переслідували їх навіть після смерті. В ім’я науки тіла останніх тасманійців були віддані антропологам та працівникам музеїв. Їх розтинали, зважували, вимірювали та аналізували в багатьох наукових статтях. Черепи та скелети потім були виставлені в різного роду музейних експозиціях та антропологічних зібраннях. Скелет Труганіні, останньої тубільної тасманійки, яка