Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Відразу за цією хвилею мав статися виліт основних сил всіх повітряних армій. Їхня зброя — як звичайна, так і ядерна. Цілі повітряного удару на цьому етапі майже ті ж самі: потрібно підчистити те, що не зметене першим ракетним ударом. Крім того, авіація здатна робити те, чого не можуть ракети, — виявляти і знищувати рухливі цілі: танкові колони, які зуміли вийти з місць дислокації, групи літаків, які покинули аеродроми і перелетів на тимчасові злітно-посадочні майданчики, обладнані на автострадах, рухливі ракетні батареї, розосереджені засоби ППО.

У третій хвилі знову йдуть розвідники — для того, щоб зафіксувати результати повітряних ударів.

Радянські стратеги вважали, що масована повітряна операція може бути проведена без значних (за радянськими поняттями) втрат, оскільки багато радіолокаційних станцій противника до того моменту будуть зруйновані, комп’ютерні системи і лінії зв’язку пошкоджені, а частини противника — деморалізовані.

Під час проведення повітряної операції особовий склад радянських штабів і розвідувальних органів мав з граничною точністю оцінити інформацію, що надходить як про результати першого ядерного удару, так і наступного за ним удару авіації.

У цей же самий час ракетні частини і з’єднання, які завдавали першого удару, мали готувати удар повторний. Деякі ракетні бригади фронтів, загальновійськових і танкових армій, ракетні дивізіони мотострілецьких і танкових дивізій не приймали участі в першому ударі тому, що знаходилися занадто далеко від лінії фронту. У момент нанесення першого удару всі вони мусили почати стрімке висування до заздалегідь визначених вогневих позицій і в міру готовності завдавати ударів по призначеним для них цілям.

4

Відразу після повернення авіації на свої бази мав початися третій етап операції. Цей етап мусив тривати зовсім недовго, як і перший. За своєю силою він, звичайно, не міг бути таким же потужним, як перший. Бо в першому ударі найважливіша роль була відведена 43-й і 50-й ракетним арміям (штаби відповідно у Вінниці і Смоленську). Їхній інтерес — відстрілятися якомога швидше при першій можливості. Все, що стояло на бойовому чергуванні, має полетіти в перші хвилини, інакше противник все це накриє, і від мегатонних зарядів і стратегічних носіїв не буде ніякого толку. Зрозуміло, ракетні армії мали деяку кількість запасних носіїв і зарядів для повторного залпу, однак цей резерв завжди був менший половини початкової сили.

З іншого боку, в повторному ракетному ударі могли взяти участь ті ракетні частини тактичних і оперативно-тактичних носіїв, які встигли висунутися з глибини території.

На четвертий етап відводили від 10 до 20 днів. Він являв собою наступальні операції окремих фронтів.

Кожний фронт мав зосередити всі сили, щоб забезпечити успішний наступ своєї танкової армії. Загальновійськові армії проламували оборону противника, а командувач фронтом вводив в бій танкову армію на тому напрямку, який представлялася найбільш перспективним для стрімкого кидка вперед. Вся артилерія, підпорядкована особисто командувачу фронтом, мусила працювати в інтересах танкової армії, розчищаючи для неї шлях.

Завдання фронтових ракетних бригад — розтрощити будь-кого, хто заважатиме ривку танкової армії.

Завдання повітряної армії фронту — прикрити прорив.

Фронтові протитанкові бригади призначалися для дій на флангах танкової армії. Десантно-штурмові бригади мали завдання на захоплення мостів і ключових транспортних вузлів на шляху танків, які рвуться вперед. Диверсійні частини завжди діяли в авангарді і на флангах танкової армії. Їхнє завдання — пошук і знищення штабів, вузлів зв’язку, ядерної зброї і засобів її доставки.

Танкову армію фронту рекомендувалося вводити в бій після того, як в обороні противника вдається зробити реальний прорив, коли сили фронту отримають свободу маневру. Танковій армії належало здійснювати ривок з максимально можливою швидкістю і на максимально можливу глибину, не втягуючись в непотрібні бої місцевого значення і обходячи стороною осередки опору. Танкова армія фронту могла відриватися на значну відстань від головних сил фронту. Її завдання, її мета — розтинаючий удар, подібний удару сокири по черепу: чим глибше, тим краще.

5

Глибина завдань загальновійськових армій в ході фронтової наступальної операції визначалася в 500 кілометрів. Глибина завдань фронту — 800 кілометрів. Танкова армія діяла на всю глибину фронтової операції, тобто на 800 кілометрів.

Від командувачів загальновійськовими арміями вимагали таких же темпів наступу, яким був темп наступу танкової армії. Однак всі розуміли, що на практиці ці темпи будуть нижчими, бо загальновійськовим арміям доведеться, крім усього іншого, зачищати територію і знищувати осередки опору і сили противника, які потрапили в оточення.

Рух танкової армії має бути подібним стрімкому потоку, який ринув в пролом у греблі, і змітає все на своєму шляху.

Дії загальновійськових армій, навпаки, мали нагадувати спокійне і в той же час нестримне затоплення місцевості, яке накриває острівці, підмиває будівлі і споруди доти, поки вони не розваляться.

6

Фронт другого ешелону Західного стратегічного напрямку передбачалося розгорнути перед початком війни в Польщі. Його керівництво мало бути радянським (командування Північної групи військ), ядерна зброя — також. У його складі мали знаходитися дивізії зі складу Північної групи військ і Прибалтійського військового округу, а також дивізії Війська Польського. Після прориву трьох фронтів першого ешелону до Західної Німеччини цей фронт другого ешелону мав завдати удару на північ — в Данію. Після розпаду Варшавського договору країни Східної Європи, які входили до нього, відкрили документи і плани цієї операції, тому все сказане тут підтверджене документально (див. карту з архіву Генерального штабу Збройних сил Республіки Польща на стор. 48).

У третьому ешелоні цього колосального угруповання мав перебувати Білоруський військовий округ. У його складі офіційно було чотири армії: 26-а повітряна, 5-а гвардійська танкова, 7-а танкова, 28-а загальновійськова. Вже одне це било по мізках немов кувалдою: не може бути такого фронту, в якому танкових армій більше, ніж загальновійськових!

Однак реальність була ще суворішою. І загальновійськова, і обидві танкові армії мали однакову структуру: в складі кожної — одна мотострілецька і три танкових дивізії, не беручи до уваги бригад і окремих полків. Тобто насправді всі три армії були танковими.

Так ось, в разі війни війська Білоруського військового округу не перетворювалися у фронт, та й не могли в нього перетворитися просто через колосальну перевагу танкових дивізій над мотострілецькими. Це був не фронт. Це була група танкових армій.

У перші кілька годин або днів війни один або кілька фронтів могли понести колосальні втрати, проте це не повинно було змусити командування стратегічного напрямку ввести в дію танкові армії з третього ешелону, щоб зміцнити сили одного з фронтів, який несе найбільші втрати, чи замінити їх.