Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Група танкових армій мала вводитися в бій там, тоді і остільки, де, коли і оскільки сили фронтів першого ешелону домоглися максимального успіху, де гребля оборони противника була повністю зламана або, як мінімум, в ній виникла дуже обнадійлива тріщина.

П’ятий етап — це введення в бій групи танкових армій.

До групи танкових армій командування могло приєднати сили танкових армій фронтів першого ешелону, які вже були введені в бій. При такій кількості одночасно діючих танків обов’язково мав проявитися ефект колоди карт. Більш того, успішна операція групи танкових армій мала підтримуватися всіма силами Головного командування військ стратегічного напрямку і всіма збройними силами країни, включаючи резерви Верховного головнокомандувача. До кінця операції в групі могло бути чотири або навіть п’ять танкових армій. Навіть коли ця броньова кувалда в ході боїв втрачала половину або дві третини своєї могутності, все одно зупинити її без нанесення ядерних ударів ніхто б не зміг.

Ось чому ніякі сценарії ескалації ядерної війни радянськими маршалами ніколи всерйоз не сприймалися і не розглядалися навіть теоретично. Ядерні засоби противника і засоби їхньої доставки під час війни підлягали негайному знищенню відразу після отримання даних про місце їхнього знаходження.

Питання: чи можна було розраховувати на стійкість військ Східної Німеччини, Польщі та Чехословаччини, включених до складу радянських армій і фронтів?

Відповідь все та сама: коли завдати ядерних ударів раптово і масовано, так, щоб нашим братам по зброї не було куди б перекинутися, тоді на їхню вірність пролетарському інтернаціоналізму розраховувати можна було цілком.

* * *

Холодна війна тривала майже півстоліття. За ці роки в Головному оперативному управлінні Генерального штабу ЗС СРСР неодноразово робилися спроби розробити плани розгрому західноєвропейських держав без застосування ядерної зброї. Сила-то он яка! На Західному стратегічному напрямку офіційно одних тільки танкових армій чотири. А насправді їх шість!

Рано чи пізно в ході відпрацювання цих планів в штабних іграх наступав момент, коли радянські танки на картах навіть без застосування ядерної зброї проривалися до Рейну. І ось тут-то у радянських стратегів в черговий раз і народжувалися сумніви в правильності обраного сценарію: добре, ми прорвемося, а ось коли вони тепер по нам ядерною зброєю гепнуть? Втрачати-то їм вже нічого.

Після чергової спроби розіграти без’ядерний сценарій вторгнення все поверталося на круги своя: поки країни Заходу мають ядерну зброю, визвольний похід в Європу зі звичайною зброєю неможливий, і доводиться планувати таку війну, в якій Радянський Союз використав би свою ядерну зброю для знищення ядерної зброї Заходу.

Як забезпечити постачання величезних мас військ в ході стратегічної наступальної операції

1

Перш ніж воювати, необхідно навчитися забезпечувати армію. Це класика. Сам Бонапарт так вважав.

Багато хто із західних військових фахівців був впевнений, що для проведення стратегічної наступальної операції на кшталт тієї, про яку розказано вище, необхідно сконцентрувати колосальні ресурси, і радянське командування в разі проведення такої операції напевно зіткнеться із непереборними труднощами в організації постачання таких величезних сил.

Західні експерти оцінювали Радянську Армію своїм мірилом. Вони помилялися, бо виходили зі своїх уявлень про те, як потрібно постачати війська і поповнювати запаси. А Радянська Армія жила за своїми законами і правилами, які західним експертам незрозумілі.

Почнемо з головного. Повторимо триста разів: тільки рух приносить перемогу. А щоб рухатися, потрібне пальне. Багато пального. Подивимося на танки західних армій, а потім на радянські танки. Різницю вловлюємо неозброєним оком. У радянського танка над гусеницями полиці, а на полицях нічим не захищені плоскі паливні баки. Та ще й на кормі дві круглі бочки.

Західні розумники над цим потішалися: весь танк обвішаний паливними баками! Потрапить випадкова трасуюча кулька, і танк спалахне факелом! Ну чи ж не дурість?

Ні, громадяни, не дурість. Танк — зброя стратегічна.

Пояснюю. Західноєвропейський лицар перемагав боєм. Для цього йому був потрібен величезний кінь, залізні обладунки, важкий щит і довжелезний спис. А великі східні завойовники обходилися без усього цього: невеликі коники, легкі вершники, ніякої броні, ніякого важкого озброєння. Проте коней і вершників було багато, і перемагали вони не боєм, а маневром. Стратегічним маневром. Вони обходили важких лицарів стороною, йшли далеко вперед і грабували села і міста. За ними не вгнатися.

Для таких дій створювалися й радянські танки. Їх було багато, і їхня сила була в маневрі. У стратегічному маневрі. У січні 1945 року німецький фронт був прорваний, і чотири радянські танкові армії ривком з плацдармів на Віслі вийшли до Одеру і форсували його. У цьому русі їх могла зупинити тільки нестача пального. Ось чому радянські танки були обвішані ємностями для палива.

Одначе ж це небезпечно! Правильно. Тільки ж радянські воєначальники не були ідіотами. У радянському танку є внутрішні баки під бронею і зовнішні, без бронювання. Поки йдуть бої місцевого значення, поки ворог перед вами, поки йде млява перестрілка, тримайте своє пальне лише в внутрішніх баках, а зовнішні нехай будуть порожніми.

А коли одного разу перед вами відкриється чудова перспектива, коли фронт прорваний, коли попереду немає противника, коли треба рвонути до океану, тоді заповнюйте всі бочки до краю і несіться вперед з гиком і посвистом, як ті завойовники, що перемагали тільки маневром.

2

Після Другої світової війни в Радянській Армії був введений стандарт: всі бойові і транспортні машини у внутрішніх і зовнішніх баках мусять мати запас палива на марш в 500 кілометрів. Це багато. Це глибина армійської наступальної операції. Зрозуміло, танки йдуть не по прямій. Вони маневрують. Однак мистецтво великого танкового командира визначалося тим, наскільки успішно він зможе обійтися без кривуляння місцевістю.

Існував показник, який називався коефіцієнтом маневру. Командир вважався успішним, коли коефіцієнт маневру у нього був не вищий за 1,3. Тобто у хорошого командира при висуванні на глибину 100 кілометрів танки мали намотати на гусениці не більше 130 кілометрів.

Виходячи з того, що танки та інші бойові машини у внутрішніх і зовнішніх баках мають запас палива на 500 кілометрів, радянські командири сміливо планували кидки на 200-300 кілометрів без дозаправки.

Під час війни існувала практика на заключному етапі операції, коли паливо у всіх закінчувалося, зливати залишки палива з машин зі слабкою ходовою частиною, розбовтаною під час безперервних маршів, і передавати їх тим машинам, у яких двигуни, трансмісія і ходова частина в кращому стані, з тим, щоб вони продовжували рух.

Пальне — кров війни. Ще перед