Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

як вона вимкнула захисні системи помістя і наказала будинку не чинити опору прибульцям.

Коли один із них увійшов до Зали Предків, Найга впізнала його, не обертаючись й не розплющуючи очей.

— Доброго вечора, Марков, — привітала вона поліцейського.

— Звідки вам відомо, хто я? — імперський комісар, наче загіпнотизований сполохами священного полум’я, дивився на силует жінки у «лотосі», непроглядно-чорний на тлі палаючого Арташахра. Агенти Джи Тау стояли за його спиною, чекаючи наказів.

— Ми вже зустрічались із тобою, Марков. На Кідронії. Пам’ятаєш урочисте прийняття в апартаментах Джилі на базі Гардік? Ти був там із баронесою Вей. Ми їли страви з кідронійських спрутів.

— Я вас там не бачив.

— Я сиділа в самому кінці столу, з офіцерами-техніками. Було б весело, якби Джилі посадив свою коханку поряд із законною дружиною… В тебе тоді був смішний браслет із детектором токсинів. Ти й далі носиш цю іграшку?

— Ні, не ношу. Загубив десь.

— Шкода. Прикольна іграшка.

— Найго, вас звинувачують в організації спроби вбити виконувача обов’язків Надзвичайного міністра колонії, генерал-полковника Ланса Маккосліба…

— Він живий?

— Ви погано підготували вбивць.

— Месників. Ваш міністр та його дружина — тричі прокляті маргарзани, винні у загибелі Джилі, Ферфаксів, Мії та ще багатьох артаванів і Тих праведних, що схилялися перед Мечем і йшли Залізним шляхом до землі праведних, — голос Найги стишився. — Смерть месника солодка, мандрівка коротка, і є кому зустріти його в благословенних полях Йїми…

— Ви прийняли отруту?

— Тобі, тіронійцю, лише отруєння в голові. Я випила дружнього бога. Я спожила благої чорної соми звільнення…

— Негайно введіть їй антидоти! — наказав Марков.

Агенти кинулись до Найги, але доторкнувшись до її тіла, розгублено перезирнулись. Тіло доньки «чорної пантери» було твердим і холодним.

— Безсилі ви проти милосердя дружнього бога, — донісся до них ледь чутний шепіт. Але міцно стиснуті губи Найги при цьому не рухались.

Агенти почали шукати приховані пристрої, з яких линув шепіт, а Марков підійшов до вівтаря. Він відразу впізнав меч Тени, який бачив у відеозаписі її поєдинку з Бургою. Комісар обережно взяв до рук тепер уже легендарного акінака.

«І що ж таке вони у ньому сховали? — імперський комісар придивився до оплетеного шкіряним паском держална. — Фатіма казала про „меч Тени“ та „відплату“. Може, там сховані спори норн?»

— А ви зможете прямо тут розгорнути біологічний намет з надійною ізоляційною мембраною? — звернувся він до старшого з агентів.

— Звісно, генерале. На дискоїді є відповідне обладнання та прилади для типологізації біологічних загроз.

— Треба подивитись, що сховано у цьому мечі. Є підозра, що там знаходиться біологічна зброя.

Агенти Служби, рекомендовані Маркову контр-адміралом Бліссом, виявились не лише досвідченими оперативниками, але й вправними дезактиваторами. Вони за півгодини розгорнули ізоляційну мембрану й під її захистом акуратно розібрали акінак. Замість очікуваних спор ксеноформ у його рукоятці знайшовся закручений руркою древній пергамент із незрозумілим текстом. Марков негайно зв’язався з Квантовою цитаделлю, відправив до неї зображення пергаменту й уже за годину отримав споряджений відповідними індексами та шифрами переклад з давньоарійської мови:

«Згідно з визначенням долі, сталося так. Цар царів Хосров, [перебуваючи на ловах] у полях Хафтенара, вполював двоголового барса. Жерці повважали це [недобрим] знаком. Сумніви опосіли царя, і серце його сповнилось лихого [передчуття]. Головний царський звіздар [розрахував час] і сказав Хосрову: Небо каже тобі істину. Мах віддаляється від Кевана і Вахрама, наближається до Ормазда і Тіра, Господар неба стоїть вище від Колісниці Міхра. Сьогодні твоя наложниця Ватриша втече з Ктесіфона до Парса, викравши зі скарбниці царів [серед інших скарбів] Камінь Каменів і Рубін Рубінів. Ніколи він не повернеться до царської скарбниці, і ти, Хосрове, втратиш трон Ардашира. Але демонам-девам [також] не знайти Камінь Каменів до виповнення [часів], коли на зірці Тазвідар донька Проклятої не виголосить забутого пророцтва. І того дня у вічних горнилах Атри згорять усі обіцянки і всі [завіти] Темряви».

До уривка було додано історичний коментар:

«Текст розповідає про події, що відбулися на Землі, у середньовічному Ірані в епоху пізніх Сасанідів. Астрономічні назви, згадані в розшифрованому тексті, перекладаються наступним чином:

Мах — Місяць,

Кеван — Сатурн,

Вахрам — Марс,

Ормазд — Юпітер,

Tip — Марс,

Міхр — Сонце.

Містична зірка Тазвідар (Сохемес древніх єгиптян, Партамасір звіздарів елліністичного Пергама) розташована в сузір’ї Оріону. Деякі герменевтики[75] ототожнюють її з Таліс, сонцем планети Фаренго.

Описане у тексті розташування Місяця, Сонця і планет, розраховане для широти Ктесіфона (столиці Держави Сасанідів), вказує на дату 23 грудня 631 року ЕП. У країні після поразки від армій Візантії відбувались численні заколоти та міжусобиці. Царями Ірану тоді вважали ставлеників різних угруповань знаті Сасанідів Хосрова Третього (631–633), згаданого у тексті, Хосрова Четвертого (631–632) і Пероза Другого (631). Згаданий у тексті Ардашир Перший (226–240) — засновник династії Сасанідів. Про наложницю царя Хосрова III на ім’я Ватриша історичних даних не збереглося».

22

Будинок Біргіра Яна, Соломонові острови,

Австралійський адміністративний округ,

планета Земля (0КА01:3), Сонячна система.

10 юна 417 року Ери Відновлення.

Відставний адмірал, котрий напередодні відсвяткував свій півстолітній ювілей, зустрів Анабелу Фаро на порозі свого ошатного бунгало. Під скелею, на якій його спорудили, мирно хлюпотіли хвилі Тихого океану. Адмірал виглядав бадьорим і моложавим, тропічна засмага і борідка-«підкова» робили його схожим на морського пірата з історичних серіалів.

— У світі щось змінилось! — замість вітання весело виголосив Біргір Ян. — За моїх часів поліцейським не дозволяли навіть на постріл наближатись до пенсіонерів з «управління А».

— Спеціальний агент Слідчого управління імперської поліції Фаро, — відрекомендувалась Анабела. — Вам належить відповісти на питання слідства за справою Шерми Шайнар.

— Належить? — посмішка Яна стала ширшою. — Хто вас навчив таким словам, дівчино? Мені тепер належить отримувати адміральську пенсію, купатися в океані, любити дівчат, пити джин та їсти молюсків. А про Шерму я вже забув. Що за одна?

— Ми будемо отак на порозі стояти? — примружилась на веселого відставника агентеса. — Може, запросите даму до вашого помістя?

— Ви мене просто вбиваєте своїм лексиконом, — Біргір Ян жестом запросив Анабелу увійти. — Де ж ви бачите «помістя», спеціальний агенте? Оце от, по-вашому, помістя? — колишній адмірал вказав на вологу пляму, що прикрашала стелю бунгало. — До помістя, дівчино, я не дослужився. Я ж не лорд і не барон. Мій покійний батько, як і ви, працював поліцейським у тутешньому Слідчому управлінні. Загинув при виконанні, маєтностей та капіталів мені не заповів… До речі, ваш теперішній базовий офіс не в Атланті часом?

— У Гонконзі.

— Майже поряд… — Ян зігнав з плетеного крісла сірого дога. — Сідайте, агенте Фаро. Сподіваюсь,