Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

у вас на собак алергії немає?

— Ні… Дякую, — Анабела зручно вмостилась у кріслі. — Якщо у вас ще знайдеться холодна вода…

— Спека! — кивнув Ян і попрямував до сервіратора. — А вас у поліцейській школі не вчили, що їсти і пити у домі підозрюваного небезпечно?

— Ви не підозрюваний.

— Мали б додати: «Поки що».

— Поки що.

— Оце вже звичніше, — господар бунгало поставив перед Анабелою склянку з водою і льодом. — Пригощайтесь… Так що ви там казали про Шерму?

— Нас цікавлять обставини її перебування на Землі.

— Які саме обставини?

— Пов’язані з її перебуванням у провінції Фарс.

— Шерма Шайнар, яка була моїм агентом-телепатом під псевдом Ліктор, відпочивала там після успішного проведення спецоперації. Вона була вагітною, і я дав їй відпустку. Її тоді мали нагородити офіцерською «Срібною зіркою», але наші бюрократи, як завжди, запхали представлення до якоїсь дупи…

— Якщо це не секрет, у чому полягала згадана вами спецоперація?

— Вже не секрет… — Ян із вікна побачив на сходах, що вели до бунгало, юну темношкіру дівчину, привітно помахав їй рукою і пояснив Анабелі: — Це моя подружка. Місцева чемпіонка з перегонів на скутерах.

— Радію за вас і за неї… Ви сказали, що та спецоперація вже не під індексом…

— Так, з неї зняли індекс секретності. Шерма тоді виявляла піфійських телепаток, які шпигували тут, на Землі. Вас цікавлять подробиці?

— Поки що ні, не цікавлять. Ви навідували Шерму у Фарсі?

— Кілька разів.

— Дитина від вас?

— Кіша? Шерма ніколи не наполягала на моєму батьківстві.

— Хіба Кіші не зробили генетичної реєстрації?

— Ні.

— Дивно.

— Генетична реєстрація є обов’язковою лише для жителів Периферії.

— Але практично кожному землянинові її роблять.

— За бажанням батьків. Шерма не виявила такого бажання.

— А вона казала вам, чому саме?

— Ні. Ми цього з нею ніколи не обговорювали.

— Вона розповідала вам про своє зацікавлення історією Древнього Ірану?

— Так, розповідала.

— Що ви можете повідомити щодо цих її зацікавлень?

— Вона виїжджала до руїн древніх міст, працювала в Тегеранському архіві. Її, наскільки мені відомо, найбільше цікавила епоха вогнепоклонників. Часи імперії Ахеменідів і доба Сасанідів. Вона заприятелювала з дівчиною, яка вважала себе нащадком жерців. Ця дівчина є спадковим членом якоїсь сучасної секти вогнепоклонників.

— Дівчину звали Ясмін?

— Здається, — Ян наморщив чоло, наче напружено згадуючи. — Так, її звали Ясмін, а прізвище було на «б». Якесь фарсійське.

— Ви не знали, що вона працювала на Джи Тау?

— Знав. Але вона була не з мого управління. Її завербувало «управління С», контррозвідка. Наші контори тоді були, так би мовити, в активній стадії відомчого протистояння. Я попередив Шерму про факт вербування Ясмін, але та сказала, що дівчина нас не зрадить.

— Вам було відомо про близькі стосунки Шерми та Ясмін?

— Шерма завжди була сексуально активною. Навіть гіперактивною. Зрештою, це в неї професійне. Вона могла проводити телепатичне сканування місцевості й знаходити інших телепатів лише під час тривалого сексуального акту. Шерма казала «під час якісного акту». Вона шукала для роботи сильних, витривалих коханців і коханок. Ясмін, як вона мені казала, відповідала її вимогам.

— Зрозуміло, — кивнула Анабела. — А що вам відомо про її друга Ленго?

— Про клона Ленго?

— Так.

— Його знищили на Альфі люди з «Еттлі Касмік». Шерма сумувала за Ленго. Називала його втраченим братом.

— Мушу вам повідомити, що Ленго не знищили. Керівник служби безпеки корпорації «Еттлі Касмік» Сен-Ален також був членом секти вогнепоклонників. Він сфальсифікував смерть Ленго. Нам стало відомо, що Ленго і Шерма зустрічались у районі Персеполісу принаймні двічі.

— Я не знав про це. Можете перевірити мене на детекторі.

— Чи здається вам ця історія неймовірною?

— Чому ж… — знизав плечима Ян. — Нічого неймовірного тут не бачу. Сен-Ален, як і я, був відставним офіцером Служби, багато знав, володів навичками агентурної та конспіративної роботи. Якщо він мав потребу сховати хлопця від своїх шефів і від спецслужб, то зміг би це організувати. Навіть без якихось там надзвичайних зусиль. Справа лише у грошах і надійності виконавців. При всій досконалості систем контролю їх все ж таки можна обійти. Все продається і все купляється, Анабело. За часів моєї роботи на Альфі там нараховували десятки тисяч тих, хто жив за підробними документами. Переселенці видавали себе за спадкових колоністів, клони — за природнонароджених і таке інше. Корупція роз’їдає імперську адміністрацію століттями.

— Тобто ви не здивовані?

— В принципі — ні, не здивований. Але, присягаюсь, я про цей вчинок Сен-Алена вперше чую.

— Я вам вірю. А вам, часом, не доповідали, що вогнепоклонники з секти «Дітей Атри» віддавна зв’язані з іншопланетною цивілізацією?

— Дівчино… — Ян хитро примружив очі. — Мені багато про що доповідали. Свого часу… Ми багато про що знаємо. На жаль, наша цивілізація насправді є лише шахівницею, на якій галактичні гравці грають у свої ігри. Ми не гравці, нами грають. Як тими пішаками. Вам, Анабело, цього ніхто не скаже, тільки я скажу. Я можу про це казати. Я старий відставний собака. Можу собі щось там триндіти після шести дрінків джину. Вам цікаво?

— Так.

— Ну, тоді накручуйте на вуха. Вам мали би розповідати, що нашу расу штучно вивели магонійці. Вони побудували в Східній Африці інкубатор і там схрестили правнучок Єви з генетичними матрицями, привезеними з Магонії. Себто з Піфії.

— З генетичними модулянтами, — виправила Яна агентеса.

— Нехай із модулянтами. Не важливо. Головне, що нас створили. А нічого й нікого не створюють просто так, аби було. Погоджуєтесь? Створюють з певною метою, для чогось. А для чого, питаємо, магонійці створили нас? Вам про це відомо?

— Ні, невідомо.

— Авжеж, хто б вам про таке розповів… Так от, Анабело, людство ділиться на тих, кому мету пояснили, й тих, кому її вирішили не пояснювати. Ну, скажімо так, задля спільного блага і спокою більшість людей має думати, що саме людство і є метою людства. Ну й ще там усяка тухта про «самореалізацію», «прогрес» і «вільний вибір». Більшість у всю цю нісенітницю щиро вірить. Бо так зручно їм і ще зручніше тим, хто все це тримає під контролем. Не виникає зайвих сумнівів та запитань. Наприклад, питання: «А для чого нас створено?» або ж «Що з нами станеться, коли ми, врешті-решт, зробимо те, для чого нас створено?» Цікаві питаннячка, правда ж, Анабело?

— Я уважно вас слухаю.

— Слухайте, слухайте, вам корисно про таке послухати. Так-от, є ті, кому мету нашого існування пояснили. Вони завжди були. Ще тоді, коли працював інкубатор, із маси вирощених там «протолюдей» виділили клан Знаючих. І вони, ці Знаючі, зі століття в століття передавали новим поколінням обраних