Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

чи хижака, що завмер перед стрибком і вишкірив свої великі жовтуваті зуби. За кілька місяців вуличного життя Давид навчився простих і водночас жорстоких уроків виживання. Він зрозумів:

1) Ти в цьому світі один, і все, що маєш, матимеш чи плануєш мати, мусиш здобувати сам, покладаючись тільки на власні сили.

2) Усі, хто не з тобою — проти тебе, і найпростіше, що ти можеш зробити, — тримати їх на відстані, а найскладніше — позбутися їх якомога швидше.

3) Завжди дивися людині просто в очі, тримай голову високо піднятою, ніколи не дозволяй собі розслаблятися, не вибачай образ, насмішок чи кепкувань, завжди відповідай ударом на удар, допоки ти або твій ворог не впаде на землю.

4) Завжди дотримуй свого слова. І неважливо, кому ти що пообіцяв. Сказав — зроби, ти змусиш людей тебе поважати.

5) Любов до себе починається з ненависті. Хочеш собі добра — змусь себе працювати через силу і «не хочу», тільки так ти зможеш чогось досягти.

6) Нікому не вір. Тільки собі. Повірити комусь — значить віддати в його руки своє власне життя.

7) Ніколи не кричи на людей, узагалі намагайся ніколи не підвищувати голос. Так ти навчишся панувати над самим собою, а значить, зумієш запанувати над світом і людьми.

8) Не звикай до речей і людей, бо все, що здобув, зможеш і втратити. То навіщо завдавати собі зайвого болю й робити себе вразливим?

9) Нікого не бійся. Окрім смерті. Це дозволить тобі прожити довше за інших.

10) Якщо розумієш, що словами не вдасться владнати конфлікт, завжди бий першим і не давай можливості супротивнику підвестися з колін. Не жалій нікого, бо й тебе не пожаліє ніхто.

Лікар дивився на Давида і бачив у ньому маленького беззахисного хлопчика, якого можна легко обманути, образити, якому можна завдати болю, та, власне, що завгодно можна зробити з хлопчиною, який головою не дістає тобі до плеча. Давид відчував його погляд. Він навіть міг із певністю сказати, що саме думає оцей опасистий чолов'яга, який торкається своїми масними пальцями його волосся. Враз Давид підвів голову, і їхні очі зустрілися. Перше та найголовніше, що зрозумів лікар, коли дві маленькі цяточки дитячих очей уп'ялись йому в саму душу, так це те, що в них зовсім немає страху. Такого спокійного й відважного погляду йому ще не доводилося бачити. Навіть якби зараз перед цією маленькою істотою з'явився привид чи якась химерна потвора, він і тоді б не здригнувся і продовжував дивитися прямо перед собою, стиснувши маленькі кулачки.

— То ти кажеш, що ніхто не приходив? Ані мама, ані мої друзі? — Давид скривив уста, зобразивши якусь страшну подобу посмішки, і пішов до дверей.

— Так нет твоей мамы, — він сказав ці слова і тільки потім зрозумів, що саме він сказав.

Давид ураз завмер. Ці слова, наче куля, увійшли йому в груди на вдихові й вибили звідти рештки повітря. Він стояв отак і дрібно-дрібно тремтів. Усім своїм маленьким тілом. Лікар не зводив із нього очей. Він хотів побачити, що саме робитиме Давид, зламає його ця новина чи ні. Чи впаде він зараз на ліжко й ридатиме, заливаючи слізьми подушку, чи отак і стоятиме, міцно прикусивши нижню губу і стримуючи що є змоги надривний крик.

— Ти впевнений, що її немає? — Давид стояв перед дверима, і здавалося, ось-ось зірветься з місця та побіжить коридором.

— Да не хотел говорить тебе, малыш. Ты прости, так, сорвалось. Убили маму твою.

Давид одразу згорбився, опустив голову, і було добре чути, як він підтягує соплі і потай утирає кулачком сльози. Потім він різко видихнув і повернувся до лікаря обличчям.

— Нічого, це треба було мені сказати. Легше жити, коли знаєш правду. Я був готовий це почути з тієї миті, коли вона покинула мене. Я знав, що її рано чи пізно не стане, — його блискучі червоні очі, великі губи та зашмарканий ніс. Він не приховував того, що плакав і ще буде плакати, йому не потрібно було щось приховувати, і це вже дійсна ознака того, що в цьому тілі шестирічного хлопчика б'ється доросле серце. Він відчинив двері й вийшов у коридор. У ніс йому вдарив сильний запах хлорки. Стара прибиральниця, така велика й голосна, що, здавалося, її не можна ані обійти, ані сховатися від її гучного крику, возила шваброю по синій підлозі та невдоволено щось бурчала. Давид підійшов до стіни і повільно рушив до ліфта, він хотів вийти на вулицю і нарешті вдихнути чистого повітря: запахи ліків, поту, непраної білизни і хлорки так набридли йому за ці кілька тижнів, що він готовий був віддати все, аби тільки ніколи більше сюди не повертатися.

Лікар дивився йому вслід. Той повільно брів повз прибиральницю, відчинені білі двері палат, звідки на нього позирали знервовані хворі люди, повз старі дивани і вкриті пилюкою квіти у великих пластмасових вазонах, повз заклопотаних медсестер, смердючі туалети та лікарів. Він брів, низько опустивши голову. Зупинився біля ліфта й натиснув кнопку «вниз». Ліфт загув і повільно поїхав. Поряд із Давидом стояло ще кількоро людей у хатніх халатах і розтягнутих спортивних штанях, придбаних ще за часів Брежнєва. У кожного в руці був пакет із їжею чи непраною білизною, яку вони віддадуть родичам, натомість отримавши чисті труси й майки. Двері ліфта відчинилися. Давид ускочив першим, слідом за ним увійшло ще п'ятеро: двоє стареньких і молода пара з дитиною. Лікар дістав із кишені мобільний, натис кілька кнопок.

— Алло! Ну что, вышел? Сейчас будем. Короче, ты не трынди много. Что на нем? Пижама в полосочку? Да. Все нормально будет. Не какай, старик. — Кіріл кинув мобільний на заднє сидіння і поглянув на Люду. Вона дивилася у вікно. Кіріл зробив голосніше радіо, і голос Меладзе заповнив, здавалося, увесь салон.

— Я не очень люблю Меладзе, если можешь, прикрути звук, — тихо сказала вона і потерла пальцем перенісся.

— Пускай орет. — Авто завертало у двір лікарні, охоронець підійшов до шлагбаума. Кирило опустив скло: — Поднимай давай свою палку!

— Вы к кому? — охоронець оглянув салон машини, кинув оком на Люду, зупинився поглядом на Кірілових руках, і, невдоволено хмикнувши, дістав із кишені цигарки.

— Не кури «Приму», поседеешь рано, — Кіріл простягнув йому відкриту пачку «Парламенту» і, сплюнувши крізь зуби, недбало кинув: — Сына едем забирать. Вылечили его уже. — Охоронець повільно потягнув на себе мотузку. — Все, давай, — Кіріл підняв темне скло, і автомобіль, ніби крадучись, пошерхотів колесами по всипаних дрібними камінчиками доріжках.

Давид вийшов