Читати книгу - "Несподівана вакансія"

— Майкі, не треба… — белькотіла вона. Вже й сусіди почали визирати з вікон. Баба Кет тримала Террі за одну ручку, а батько схопив її за другу.

— Їдеш зі мною додому!

Він ударив бабу Кет в око і затягнув Террі в машину. А коли вони приїхали, він так відлупцював її, що на ній не лишилося живого місця.)

— Бачили Оббо? — крикнула Террі його сусідці, що стояла метрів за п’ятдесят він неї. — Він повернувся?

— Не знаю, — відповіла жінка й відвернулася.

(Коли Майкл не лупцював Террі, він займався з нею іншими речами, про які вона не хотіла говорити. Баба Кет більше не приходила. Террі втекла з дому в тринадцять років, але не до баби Кет. Вона не хотіла, щоб батько її знайшов. Проте її все одно впіймали й віддали опікунам.)

Террі загупала до Оббо у двері й зачекала. Постукала знову, але ніхто не озвався. Вона впала на поріг, тремтячи з голови до ніг, і заплакала.

Дві прогульниці з Вінтердауна, проходячи повз неї, озирнулися.

— Це ж мама Кристал Відон! — голосно вигукнула одна.

— Ота лахудра? — ще голосніше перепитала друга.

Террі не знайшла в собі сил обматюкати їх, так гірко вона ридала. Пирскаючи й хихочучи, дівчата почимчикували геть.

— Шалава! — загорлала одна з них з другого кінця вулиці.

III

Ґевін міг би запросити Мері у свій кабінет, щоб обговорити недавнє листування зі страховою компанією, але натомість вирішив навідати її вдома. Він не планував на другу половину дня жодних зустрічей, ану ж бо вона запропонує йому лишитись на вечерю. Мері чудово куховарила.

Він інстинктивно намагався не надокучати їй під час жалоби, але їхні зустрічі ставали дедалі частіші. Мері завжди подобалася Ґевінові, але Баррі затьмарював її собою в товаристві. Не те, щоб її гнітила така другорядна роль; навіть навпаки: здавалося, що їй подобалося прикрашати собою заднє тло, вона весело сміялася з жартів Баррі і була щаслива просто бути з ним поруч.

Ґевін сумнівався, що Кей була б задоволена життям, якби їй довелося грати другу скрипку. Він піднімався, перемикаючи швидкості, вгору Соборним провулком і думав, як би обурилася Кей, якби хтось запропонував їй змінити поведінку або стишити свої амбіції заради втіхи, радості чи самоповаги її партнера.

Мабуть, ще ніколи він не почувався таким нещасним у стосунках з іншими жінками, як зараз. Навіть у тій нескінченній агонії, в яку перетворилися його відносини з Лайзою, траплялися тимчасові перемир’я, кумедні моменти, раптові зворушливі згадки про кращі часи. А ситуація з Кей нагадувала справжню війну. Іноді він навіть забував, що між ними взагалі могла існувати якась взаємна симпатія. Чи він їй хоч подобався?

Між ними вибухла, мабуть, найзапекліша сварка, коли вони зідзвонилися зранку після вечірки в Майлза і Саманти. Скінчилося все тим, що Кей пожбурила слухавку, обірвавши Ґевіна на півслові. Цілу добу він був свято переконаний, що їхнім стосункам настав кінець, і, хоч саме цього він і хотів, відчував не так полегшення, як страх. Він фантазував, що Кей просто зникла, вернулася в Лондон, хоча насправді вона загрузла в Пеґфорді, отримавши тут роботу, а її донька навчалася у Вінтердауні. Хоч куди б він подався в цьому крихітному містечку, він завжди міг наштовхнутися на неї. Напевне, вона вже активно додавала отрути до джерела пліток, налаштовуючи всіх проти нього. Він уявляв, як вона повторює ті дурниці, що наплела йому по телефону, Саманті або тій старій нишпорці з продуктової крамниці, від якої в нього мурашки по спині лізли.

«Я зірвала з місця доньку, кинула роботу, переїхала сюди заради тебе, а ти ставишся до мене, як до курви, якій навіть платити не треба».

Усі скажуть, що він погано вчинив. Може, так воно й було. Можливо, була якась вирішальна мить, коли він мав би спинитися, але він її пропустив.

На вихідних Ґевін розмірковував, як то воно, коли всі тебе вважають негідником. Досі йому ще не доводилося потрапляти в таку ситуацію. Коли його покинула Лайза, всі були такі люб’язні і так йому співчували, особливо Фербразери.

Його мучив страх і переслідувало почуття провини, аж поки в неділю ввечері він не витримав і подзвонив Кей, щоб вибачитись. Тепер він знову опинився там, де не хотів бути, і за це ненавидів Кей.

Припаркувавшись біля під’їзду Фербразерів, як він це часто робив, коли ще Баррі був живий, Ґевін попростував до вхідних дверей, зауваживши, що хтось підстриг газон, відколи він тут був останнього разу. Мері майже відразу відповіла на дзвінок.

— Привіт, як… Мері, що з тобою?

Її обличчя було мокре, а в очах бриніли прозорі, як діамант, сльозинки. Вона пару разів ковтнула повітря, похитала головою, а потім, навіть не зрозумівши, як це сталося, Ґевін усвідомив, що тримає її в обіймах на порозі хати.

— Мері? Щось трапилось?

Він відчув, що Мері кивнула. Розуміючи, що їх можуть побачити з вулиці, Ґевін обережно завів її в будинок. Вона була така маленька й тендітна в його обіймах. Вчепилася в нього пальцями, припавши лицем до плаща. Він якомога обережніше опустив портфель, але звук, з яким портфель упав на підлогу, змусив її відсахнутися від Ґевіна, уривчасто дихаючи й затуляючи рота руками.

— Вибач мені… Вибач… О Боже, Ґев…

— Що сталося?

Голос його звучав інакше, ніж зазвичай: вольовий, командний тон, подібний до того, як часом розмовляє Майлз, коли в нього якась криза на роботі.

— Хтось виклав… я не… хтось виклав від Баррі…

Вона повела його в кабінет Баррі, затишний, занедбаний і захаращений усякою всячиною. Полиці були заставлені старими призами Баррі за веслування, а на стіні висіла велика обрамлена фотографія восьми дівчаток-підлітків, які стояли з медалями на шиях, переможно здійнявши руки. Тремтячим вказівним пальцем Мері показала на екран комп’ютера. Не знімаючи плаща, Ґевін сів у крісло і придивився до веб-форуму на сайті пеґфордської місцевої ради.

— Я б-була зранку в гастрономчику, і Морін Лоу розповіла мені, як багато людей висловили співчуття на сайті… тож я х-хотіла написати п-повідомлення з подякою, і… дивись…

Він це помітив, ще поки вона говорила. «Саймон Прайс не достойний балотуватися в раду», опублікував «Привид Баррі Фербразера».

— Господи Ісусе! — обурився Ґевін.

Мері знову залилася слізьми. Ґевін хотів було ще раз її обійняти, але не наважився, особливо тут, у цій маленькій, затишній кімнатці, сповненій духом Баррі. Він