Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Головне — ясно висловлюватись, — докинув Швейк. — Коли в 1912 році до святого Ігнатія в Празі приїхали місіонери, був між ними і один проповідник. Він говорив з амвона, що, мабуть, ні з ким у небі не зустрінеться. На тій вечірній проповіді був присутній також один бляхар Кулішек. Після відправи він говорив у шинку, що той місіонер, мабуть, багато дечого накоїв, коли вже в костелі на прилюдній сповіді заявив, начебто він ні з ким не побачиться в небі; так навіщо ж, каже Кулішек, таких людей пускати на амвон? Треба завжди висловлюватись ясно і виразно, а не якимись натяками. «У Брейшків» свого часу працював будівник льохів. Той, коли був трохи під мухою і йшов після роботи додому, мав звичку зупинятися в одній нічній кав’ярні, де цокався з незнайомими людьми, причому завжди примовляв: «Ми на вас, а ви на нас…» За це одного разу якийсь чемний пан із Їглави заїхав йому чемно по пиці, та так, що аж зуби посипалися. Власник кав’ярні, вимітаючи вранці ті зуби, покликав свою дочку, ученицю п’ятого класу народної школи, і спитав її, скільки зубів має в роті доросла людина. А оскільки дочка цього не знала, то він їй вибив два зуби, а на третій день дістав листа від будівника льохів. Той вибачався за всі неприємності, які йому завдав. Він, мовляв, не хотів сказати нічого грубого, але публіка його не зрозуміла, бо, власне, ця фраза має звучати так: «Ми на вас, а ви на нас сердитесь?» Хто говорить якісь двозначності, повинен їх наперед обмірковувати. Відверта людина, яка що думає, то й говорить, рідко дістає по пиці. А коли на її долю і випадає пара ляпасів, то така людина взагалі буде поводитись дуже обережно і в товаристві радше триматиме рот на замку. Правда, про такого думають, що він теж хороший, як та собака на морозі і теж не раздають йому доброго бобу. Проте це все залежить від його розважливости і витримки. Тут він сам мусить врахувати, що він один, а проти нього багато людей, які почувають себе ображеними, і якщо встряти з ними в бійку, то йому накладуть удвічі більше. Отож така людина мусить бути скромною і терпеливою. В Нуслях живе один пан на прізвище Гаубер. Одного разу в неділю він повертався з прогулянки від Братунського млина, і на гостинці в Кундратицях його помилково штрикнули ножем. З тим ножем він і прийшов додому, жінка, скидаючи з нього піджак, зручно витягнула той ніж із спини і пополудні вже краяла ним м’ясо на ґуляш. Ніж був із золінґенської сталі{69} і добре нагострений, вдома у них ножі завжди були пощерблені і тупі. Потім їм заманулося мати цілий гарнітур таких ножів, і вона щонеділі посилала чоловіка до Кундратиць на прогулянку, але він був такий скромний, що ходив тільки у Нуслі до «Банзетів». Він знав, що коли сидить там в кухні, то його скоріше викине Банзет, ніж хтось інший ухопить в руки.
— Ти зовсім не змінився, — відзначив волонтер.
— Не змінився, — відповів Швейк. — На це в мене не було часу. Вони навіть хотіли мене розстріляти, але це ще не найгірше. Головне, що я з дванадцятого ніде не діставав платні.
— У нас ти її тепер теж не дістанеш, бо ми йдемо на Сокаль і гроші платитимуть аж після битви. Треба заощаджувати. Коли розраховувати, що там за два тижні щось відбудеться, то ми на кожному полеглому воякові заощадимо разом з додатками двадцять чотири крони сімдесят два гелери.
— А що ще нового у вас?
— Перш за все загубився наш ар’єрґард, потім офіцерський корпус влаштовує у парохії «свинячий бенкет», а солдати порозлазилися по селі і деморалізуються з місцевим жіночим населенням. Перед полуднем зв’язали одного солдата з нашої роти за те, що він поліз на горище за сімдесятилітньою бабкою. Він анітрохи не винен, бо в щоденних наказах нічого не говорилося, до скількох років це дозволено.
— Мені теж здається, — сказав Швейк, — що цей чоловік не винен, бо коли така баба лізе вгору по драбині, її обличчя аж ніяк не видно. Такий самісінький випадок стався колись на маневрах біля Табора. Одна наша чота розмістилася в корчмі, а якась бабулька у сінях шурувала підлогу. Вояка Храмоста прихахулився до неї і поплескав її, як би це тобі сказати, по спідниці. Ця спідниця була у неї дуже фізично розвинена. Він по ній плеснув раз — вона нічого, він плеснув удруге, плеснув утретє, а вона знову нічого, так, ніби це її і не стосується. Тоді він наважився на вирішальну атаку, а вона й далі спокійно собі шурувала підлогу, а потім обернулася до нього і каже: «От я й зловила тебе, солдатику». Тій бабі було понад 70 років. Вона сама роздзвонила про це по всьому селі. А тепер я б хотів тебе запитати, чи ти під час моєї відсутності не був також під арештом?
— Якось не було для цього нагоди, — виправдовувався Марек, — але стосовно тебе мушу повідомити, що по батальйону видано наказ про твій арешт.
— Це не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояки Швейка», після закриття браузера.