Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Це не канонічні книги, які так зашкодили тобі, це — історія родини Мерці.

Він не міг насправді розлюбити книги, тож щойно я це сказав, як його очі засвітилися, а рука потяглася до пакунка. Я зауважив, що пальці в нього довгі й спритні. Коли пакунок було відкрито, усередині дійсно виявилися декілька книжок із цупкого паперу. Казали, що в ті часи родина Мерці сіяла власні коноплі й сама виготовляла папір. Джерелом цього ремесла, як казали, були ті ж самі китайські землі, звідки походив і опій, з якого ми розбагатіли.

Коли наступного дня Аїр-молодший повернувся з в’язниці, він сказав мені, що Вангбо Єшей просить у мене папір і ручку. Я передав йому.

Наступного дня він приніс із в’язниці довгого листа і попросив передати його особисто туси. Я не знав, що було написано в тому листі, тож занепокоївся.

— Кажуть, що ти полюбляєш відвідувати в’язницю, — сказав батько, — заради цього?

Я не мав, що відповісти, тож тільки дурнувато посміхнувся.

— Сідай, дурнику, — сказав він. — Варто тільки тобі сказати, що ти не дурний, як ти знову утнеш дурницю.

Поки туси читав листа, його обличчя мінилося, мов літнє небо. Дочитавши, він нічого не сказав. Я теж не наважувався запитати. Пройшло багато днів, перш ніж він наказав вивести злочинця з в'язниці й привести до нього. Дивлячись на довге волосся, що за останній час відросло на голові ченця Вангбо Єшея, туси спитав:

— Ти — все ще той чоловік, який має намір поширювати в моїх землях нове вчення?

Вангбо Єшей нічого не сказав, адже він тепер не міг говорити.

— Я також іноді думаю, — сказав туси, — що, можливо, вчення такого типу непогане. Однак твоє вчення занадто добре. Як же мені правити в моїх землях? У нас тут не так, як у західному Тибеті. Там заправляєте всім ви, люди в червінькових плащах, а тут так не вийде. Скажи мені, якби ти був туси, то був би такий, як я?

Вангбо Єшей посміхнувся. Однак люди, яким відрізали язика, навіть коли посміхаються, то мають такий вигляд, ніби їм хтось стискає горло.

— А, в біса, я й забув, що в тебе немає язика! — нарешті здогадався туси й наказав принести папір і ручку та покласти їх перед проповідником. Так офіційно почалася їхня розмова.

— Ти тепер мій раб, — сказав туси.

«У тебе коли-небудь був такий освічений раб?» — написав Вангбо Єшей.

— Раніше не було, — відказав туси. — У колишніх Мерці не було, але в мене тепер є. Колишні Мерці були не дуже сильними, а я — найсильніший серед Мерці.

«Краще вмерти, ніж бути рабом», — написав Вангбо Єшей.

— Мені не потрібно тебе вбивати, я постійно триматиму тебе у в’язниці, — сказав туси.

«Це краще, ніж бути рабом».

— А ти сміливець, — засміявся туси. — Скажи, звідки ті думки, що ти написав у листі?

Насправді в листі Вангбо Єшей до туси містилась тільки одна думка — про те, що він може стати літописцем нашої родини й продовжити традицію, яка перервалась багато років тому. Він сказав, що прочитав історію наших перших туси і вона видалась йому надзвичайно цікавою. Туси Мерці подумав, що, оскільки він — найсильніший Мерці в історії, то повинен залишити своїм нащадкам щось іще, крім срібла, щоб вони запам’ятали його.

— Навіщо тобі це записувати? — спитав туси.

«Тому що вже незабаром на цій землі не буде туси», — відповів Вангбо Єшей, і додав, що з того дня більше не терпітимуть вашого, землевласників, існування ні на заході, ні на сході. Та й ви самі ще підкинули вогню на сухі дрова.

Туси спитав у нього, що то за вогонь.

«Мак», — написав він.

— Ти закликаєш мене відмовитися від нього? — спитав туси.

«Мені це ні до чого, — написав він. — Усе в світі наперед визначене. Тож садити мак — тільки означає трохи прискорити прихід речей, які й так повинні прийти».

Зрештою, туси Мерці погодився на його вимогу, тож традиція мати літописців у родині Мерці, що перервалася багато поколінь тому, тепер відновилась. Вони також довго сперечалися з приводу статусу літописця, і насамкінець туси сказав: якщо ти не будеш моїм рабом, я піду тобі назустріч і скараю тебе на смерть. Без’язикий Вангбо Єшей поклав ручку на знак згоди.

Туси наказав йому вклонитися господарю. Він написав:

«Якщо тільки цього разу».

— Щоразу о цій порі кожного року.

Тут