Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"

Варшави», покинув Україну[446]. 16 листопада уряд ухвалив: «з менту залишення урядом УНРм. Кам'янця і району Поділля призначити головноуповноваженого уряду УНР в залишеному районі. При нім і на чолі з ним працює комітет в складі по одному представникові від всіх центральних установ. <… > На пост уповноваженого призначити ректора місцевого університету і міністра ісповідань, професора І. Огієнка. Асигнувати в розпорядження головноуповноваженого з коштів державної скарбниці 30 млн грн. на видатки по піклуванню громадян УНР, що залишаються на цій території, та на забезпечення шпиталю та хворих. Головноуповноважений як представник уряду заступає інтереси громадян перед тою неукраїнською владою, яка займем. Кам'янець. <…> Урядовців центральних установ, що залишаються в м. Кам'янці, відпустити у відпустку, при тім з 1 січня 1920 р. без утримання». Функції «уповноваженого» Огієнко, за фактичної відсутності уряду формально виконував до кінця квітня 1920 р.[447]

Іван Огіенко.

Останні політичні акорди року прозвучали 11—12 грудня. Тими днями було оголошено про кардинальну зміну політики країн Згоди щодо Польщі. Париж та Лондон вирішили надалі активно не підтримувати Денікіна. Ллойд Джордж та Клемансо запропонували залишити більшовиків «за колючим дротом», не допустити їх подальшого просування на захід європейського континенту. Така позиція «не давала Польщі жодних конкретних перспектив, передбачаючи, що її треба зміцнювати <…> заради майбутніх непередбачених ситуацій». Саме після цього рішення Великої Британії та Франції, вважає українська дослідниця, Польща стала почуватися так, ніби її кинули напризволяще і вона сама має шукати виходу зі статус-кво, що склався[448]. Єдиним союзником Пілсудського у смертельній для обох народів та держав битві з більшовизмом, союзником слабким та непевним, залишався лише Петлюра, якого підпирав хіба папірець під назвою «акт про об'єднання наддніпрянської та наддністрянської армій»[449] (або того, що від них залишилося).

З тим і зустріли рік 1920-й…

XIII
УНР: держава без території

Усе «державне» «життя» УНР на початку 1920 р. – це поодинокі засідання уряду Мазепи, головно на території Польщі. У лютому РНМ відбула одне засідання, у березні – 3, у квітні – 1; 17 припали на травень.

14 лютого в Кам'янці, на останньому засіданні уряду, участь у якому взяли Мазепа, Лівицький, Шадлун, Безпалко та Огієнко, «6 порозумінні» з лідерами УПСР Голубовичем та Степаненком ухвалили декілька принципових управлінських рішень, покликаних, на їхню думку, оптимізувати діяльність УНР – держави без території та громадян:

– схвалили законопроект про «Тимчасовий закон про форму державного устрою та про порядок законодавства»,

– передали колегії у складі Лівицького, військового міністра Сальського та міністра внутрішніх справ Христюка «права» вирішувати всі внутрішньо– та зовнішньополітичні питання діяльності УНР,

– вирішили скасувати всі «уповноваження», видані свого часу Макаренкові та Швецю, але – після оголошення «Тимчасового закону про форму державного устрою та про порядок законодавства»,

– передали всі права, пов'язані з розпорядженням державними коштами УНР, які містилися в німецьких банках, міністрові фінансів Мартосу.[450]

За словами Мазепи, проект «Тимчасового закону» «не касував Директорії як такої, залишаючи в її складі Швеця і Макаренка, лише ставив певні обмеження щодо втручання членів Директорії в справи управління. Це останнє, – писав прем'єр, – мало велике значіння, зокрема в справах управління армією». Мазепа стверджував, що особисто направив документ із відповідним листом за власним підписом до Петлюри, але «після повернення з Зимового походу я взнав, що Петлюра “Тимчасового закону” не затвердив. Головний отаман заявив, що текст закону утворює охлократію з ради міністрів, переплутує мале з великим і, як ухвалений наспіх, обов'язує до перегляду <…> Я можу, – писав Петлюра, – в любу хвилину передати раді міністрів свої повноваження, коли вона певна, що її піддержить населення, <…> але гадаю, що в даний момент це було б шкодою для діла».[451]

Основні напрямки урядової діяльності в березні (4 з 8 розглянутих питань «державного» життя): «скорочення штатів експедиції державних паперів», «підвищення платні робітникам друкарського відділу» та «урядовцям центральних державних установ і тих місцевих, які знаходяться під владою УHP», а також видача їм «великодньої допомоги». На єдиному засіданні в квітні в центрі уваги уряду знову-таки питання видачі «великодньої допомоги», затвердження штатів санітарної управи та військового міністерства тощо.[452]

Така «активність» пояснюється дуже просто – у Варшаві повним ходом ішли таємні переговори Голови Директорії та Начальника Польської держави про військово-політичний союз. Стратегічна ініціатива тут була цілком і повністю на боці Пілсудського, якого беззастережно підтримували громадяни Польщі, західні альянти і прихильності якого відчайдушно добивалися більшовицькі дипломати… Петлюра мусив поспішати і в цьому поспіху погоджуватись на будь-які вимоги свого візаві та ухвалювати рішення, спрямовані на імплементацію цієї угоди, зокрема щодо підготовки нової воєнної кампанії проти більшовиків. За період з 9 березня по 22 квітня рішеннями