Читати книгу - "Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік"

їх фальшивості – смертному гріху сучасності. Але не варто виключати можливість, що гіпстерський будиночок у лісі виражає одночасно і привілейоване становище, і щире бажання усамітнитися з природою. Як і те, що багатії їдять «корисні» картопляні чипси і тому, що їм це подобається, і тому, що турбота про здоров’я є однією з характеристик їхнього класу. Якщо ми спробуємо подивитися ширше очевидного протистояння між автентичним і фальшивим, можливо, у нас виникнуть і цікавіші запитання. Наприклад, як природа може постраждати від того, що її поціновувач Зак Кляйн переробляє старий сарай в будиночок. У вторинному використанні немає нічого поганого, проте питання в тому, наскільки ця переробка є екологічною, включаючи те, що матеріали транспортувалися за багато миль від заводу, де вони були очищені та хімічно оброблені, перш ніж дісталися будівельного майданчика серед лісу.

Оброблена сировина

Ви, мабуть, пам’ятаєте вже згадану тут історію з Китаю, яка у 2012 році розлетілася в інтернет-виданнях та на телеканалах по всьому світу. У судовому рішенні Чжан Фену була призначена компенсація від дружини у розмірі 75 000 доларів США. Вони одружилися після двох років стосунків та палкого кохання, жили разом щасливо, аж поки не народилася дитина. Чоловік був шокований зовнішністю немовляти, яке назвав «жахливо потворним», звинувачуючи дружину у невірності. Щоб очиститися від неприємної слави, вона зізналася, що витратила 100 000 доларів на косметичні операції в Південній Кореї, і показала фотографії, як вона виглядала перед хірургічним втручанням. Чоловік у відповідь подав до суду на жінку з причини одруження за брехливих передумов, і закон був на його боці.

Новину ілюстрували світлинами дружини до та після операцій. На першій вона з вузькими очима, напіввідкритим ротом, нерівними зубами, на іншій – з великими очима лані та ляльковим ротиком. Серед коментарів були гнівні висловлювання про безсердечного чоловіка та бідолашну дитину, хоча багато хто також вважав, що чоловік мав право на таку реакцію. У будь-якому разі в цій історії, здається, обманювала не лише жінка з фальшивою зовнішністю. Деякі інтернет-видання намагалися верифікувати інформацію і виявили, що скоріш за все це був просто переказ давньої справи, яка вперше була опублікована у 2004 році в ряді видань, зокрема і в «Los Angeles Times», де журналіст, своєю чергою, посилався на китайську газету як джерело. Представники сайту hotscams.com спробували розібратися, звідки надійшла ця новина 2004 року, але жодних підтверджень косметичної хірургії не знайшли.

Важко зрозуміти, наскільки правдива ця історія, але всі однозначно погоджуються, що вона є доволі показовою. Настільки, що її аж відкопали і представили новиною, коли минуло вісім років після першої згадки. Ймовірно, що вона дещо гіперболізовано зображує цілком реальні проблеми, чи як описував своє мистецтво Пабло Пікассо: «Брехня, яка розповідає правду». У Південній Кореї опитування 2009 року показало, що 1 з 5 жінок у Сеулі зробила косметичну операцію. Хірургічна краса там вважається інструментом для здобуття кар’єри на рівні з освітою та харизмою, а їхній ідеал краси – це «європейський» розріз очей і акцент на них, світла шкіра та маленьке підборіддя. Але навіть у Кореї постає питання, наскільки такі операції можна вважати обманом: Ю-Мі, міс Корея 2012, звинуватили у нечесній перемозі завдяки хірургічним втручанням, які вона перенесла. У відповідь дівчина заявила: «я ніколи не стверджувала, що народилася такою», і титул зберігся за нею.

Одна з причин, чому косметична хірургія так провокує наші індикатори моральності, – тому що об’єктом маніпуляцій, які ми звикли у формі дизайну продукції та маркетингу сприймати нормально, стає людське тіло. Ми вже знаємо, що всі елементи зовнішнього світу можуть виявитися фальшивими, проте власне тіло хотіли б уберегти від зовнішнього втручання. Зрештою, всі сходяться на тому, що краса «йде зсередини», при цьому деякі вважають, що внутрішнім джерелом повин­на бути особистість, а інші в цьому випадку говорять радше про гени. У будь-якому разі, звертатися до хірурга задля штучного зовнішнього відображення тієї внутрішньої краси – обман. Це нівелює будь-яку віру в певний культурний ідеал, особливо якщо хірургічна робота настільки якісна, що ми більше не можемо відрізнити справжнє від фальшивого, як у історії про обманутого китайця. У нашому уявленні людське тіло, подібно до золота і природи, має бути запорукою оригіналу. Але ми живемо в часи, коли стає все важче зрозуміти, чи фізичні особливості у людей від народження, чи є лише копіями зі списку ідеальних форм носа, запропонованих хірургами.

У статті з журналу «New York Magazine» 2008 року, що описує найновіші тенденції пластичної хірургії, один із пунктів говорить про те, що на зміну популярності «носа Даймонда» прийшов так званий «ніс Розенберга» – обидві назви походять від прізвищ пластичних хірургів, чиї моделі форм носа набули слави. Риси людського обличчя стали феноменом моди. Хоча раніше в моді були натягнуті обличчя, які виглядали доволі штучно, проте надавали статусності, тепер на зміну їм прийшло так зване нове нове обличчя (The New New Face) – воно характеризується більш природними дитячими рисами, для створення яких вимагається ще більше зусиль. Тепер не тільки шкіра, підтягуються також й м’язи, а щоб відтворювати дитячі риси, обличчя моделюється ледь не «з нуля». Тіло ж повинно залишатися сухим і рельєфним, як результат довгих років занять павер-йогою.

Ми досі вважаємо, пластична хірургія – це забаганки американських багатіїв, серед них такі як Демі Мур чи Мадонна, та амбіційних молодих азіаток. Але гендерна картина в процесі змін – у 2009 році я навіть брав інтерв’ю в адвоката з Нью-Йорка, який використовував ботокс на лобі, щоб позбутися зморшок і таким чином виглядати більш переконливо у суді. З першого погляду це годі й помітити. Щороку народжуються тисячі дітей, яким судилося все своє дитинство провести в товстих окулярах, навіть якщо жоден з їхніх батьків не носить окулярів чи лінз. Незважаючи на те, що серед норвежців мало хто вдавався до хірургічних втручань південнокорейського формату, лазерна корекція зору набула значного поширення. Напевно, багато людей стверджуватимуть, що роблять це з практичних міркувань, але, ймовірно, ми йдемо на такі кроки також у цілях приховати наші природні недосконалості. Я сам зробив лазерну корекцію зору і досі сумніваюся, що виробники лінз та клініки, які займаються лазерним втручанням, мали б такий же надійний дохід, якби окуляри в певній мірі досі не асоціювалися б з офісними щурами та образливими прізвиськами.

Потрібно не так багато фантазії, аби знайти зв’язок між пластичною хірургією та сучасною індустрією краси. Можливо, це одна з причин того, чому історія про китайське розлучення так довго була в засобах масової інформації та на вустах. Читачі чи щонайменше редактори відчувають, що ця проблематика