Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

Мардж, бо подумав, що її суперниця приваблива, а також був вражений її пародіюванням Мардж.

Раптом — гоп! — усе скінчилося. «Я» заплющила очі на хвилинку чи дві і, коли розплющила їх, зникла, а Мардж повернулась. Вона плакала і була налякана. Вона схилила голову собі на коліна, важко дихала і повільно опановувала себе. Кілька хвилин вона схлипувала, тоді нарешті заговорила про те, що сталося. (Вона добре пам’ятала всю сцену і знала, що насправді трапилось.) Вона ніколи не страждала на розщеплення особистості — хоча ні, бувало, що вона називала себе в третій особі Рут Енн, — але жінка, яка приходила сьогодні, ніколи раніше не з’являлась.

Я почувався спантеличеним через те, що трапилося. Моє перше основне правило — «Стався до Мардж як до рівної» — більше не діяло. До якої Мардж? До Мардж, яка скиглила навпроти мене, чи до сексуальної та безтурботної Мардж? Мені здавалося, що стосунки між терапевтом та пацієнтом — дуже важливе питання. У цій ситуації я не міг визначитися: чи на той час це був своєрідний проміжний стан (одне з визначень, яке я зустрів у творах Бубера) між Мардж та мною? Якщо я не зможу захищати й зберігати вірність цих стосунків, терапія не допоможе. Отож, було необхідно переписати основне правило: «Стався до пацієнта як до рівного», змінити його на «Будь вірним пацієнтові». Урешті я не міг дозволити тій, іншій Мардж спокусити мене.

Пацієнт може терпіти невірність терапевта за межами його кабінету. Зрозуміло, що будь-який психотерапевт має багато пацієнтів, і, поки він проводить сеанс з одним, інший очікує своєї черги. Та існує мовчазна згода ніколи про це не говорити. Стосунки психотерапевта і пацієнта моногамні. Обоє, і психотерапевт і пацієнт, потайки сподіваються, що пацієнти, які виходять та заходять в кабінет, не зустрінуться один з одним. І щоб цього уникнути, деякі психотерапевти у своїх кабінетах роблять двоє дверей — на вхід та на вихід.

Але пацієнт має право сподіватися на вірність під час свого сеансу. Моя негласна домовленість з Мардж (як і з іншими моїми пацієнтами) полягала в тому, що, коли я з нею, то цілком і повністю займаюся тільки нею. Мардж продемонструвала мені інший бік нашого контракту: я мушу бути з її основним «Я». Замість того, щоб зрозуміти цю її сутність, її батько, який зґвалтував її, доклав немало зусиль, щоб розвинулося несправжнє, сексуальне «Я» Мардж. Мені слід було уникнути цієї помилки.

Це було нелегко. Чесно кажучи, я хотів іще раз зустрітися з «Я». Хоча я знав її менше години, я був зачарований нею. На тлі одноманітної обстановки десятків занять, які я провів з Мардж, цей звабливий привид виділявся надзвичайно чітко та реалістично. Такі персонажі нечасто трапляються.

Я не знав, як її звати, і вона не була вільною, але ми обоє знали, як знайти одне одного. Наступного заняття вона кілька разів намагалася прийти до мене знову. У Мардж почали швидко рухатися повіки, а потім вона заплющила очі. Лише хвилина — і ми знову були разом. Ніжні спогади про пережите колись захопили мене. Я згадав, як чекав у карибському аеропорту, з усіх боків оточеному пальмами, на літак з моєю коханою на борту.

Ця жінка, ця «Я», вона розуміла мене. Вона знала, що мені набридло. Я був стомлений від скиглення Мардж та її заїкуватості. Мені набридла її повсякчасна паніка, її переховування в кутку кабінету та пересиджування під столом, а ще мені набрид її писклявий дитячий голос. Вона знала, що мені потрібна справжня жінка. Вона знала, що я хотів ставитися до Мардж як до рівні. Вона знала, що ми не були рівнею. Як ми могли бути рівнею, коли Мардж чинила таке безглуздя, а я просто опікувався нею і терпів її бздури?

Театральні вистави «Я», під час яких вона механічно повторювала, не розуміючи смислу, усі фрагменти поведінки Мардж, переконали мене, що ми обоє (лише вона та я) розуміли, через що я пройшов з Мардж. Вона була чудовим, прекрасним режисером, який створив цей фільм. Хоча я міг написати гарну клінічну статтю про Мардж чи розповісти своїм колегам про цей випадок, я ніколи насправді не виказав свого знайомства з нею. Цього не можна було описати. Це був незрівнянний досвід. І «Я» це знала. Якщо вона могла зіграти всі ці ролі, вона, напевно що, була дуже розумною, розумнішою від усіх її персонажів. Інколи нам не потрібна була навіть мова, щоб спілкуватися.

Але вірність! Вірність! Яку я пообіцяв Мардж. Якщо я вже дружив з «Я», то це було катастрофою для Мардж: вона перетворювалася на статистку. І цього, звичайно, напевно хотіла «Я». «Я» була Лорелеєю, гарною та підступною, а також смертельно небезпечною — втіленням гніву та самоненависті Мардж.

Отож, я вирішив залишитися вірним. Коли я відчував, що «Я» наближається — наприклад, коли Мардж заплющувала очі і починала входити в транс, — я швиденько будив її криком: «Мардж, поверніться!»

Потім таке траплялося ще кілька разів, і я збагнув, що головне випробування ще попереду: «Я» була невблаганною, вона продовжувала збиратися з силами і відчайдушно намагалася повернутись до мене. Потрібно було ухвалювати рішення, і я обрав Мардж. Я приніс в жертву її суперницю, обрізав їй крила, розірвав на частини і по шматочку згодував Мардж. Метод згодовування полягав у тому, що я повторював одне й те саме стандартне запитання: «Мардж, що б “вона” сказала, якби була тут?»

Деякі відповіді Мардж були досить несподіваними. Одного дня, коли я побачив, як вона нишком роздивляється предмети у мене в кабінеті, я сказав:

— Ну ж бо, Мардж, говоріть. Поговоріть як «вона».

Мардж зробила глибокий вдих і спробувала змінити свій голос:

— Якщо ви вже вдаєте із себе єврея-інтелектуала, то мусите також гарно умеблювати свій кабінет.

Мардж вимовила це ніби свою власну думку, і стало очевидно, що вона пам’ятала не все, що казала «Я». Я не міг не засміятися: я був дуже задоволений, що у нас із «Я» були спільні таємниці.

— Які будуть ваші пропозиції, Мардж?

І, на мій подив, вона дала кілька хороших порад:

— Треба розділити кімнату, можливо, повісити фуксію чи поставити перегородку, щоб відділити ваш захаращений стіл від решти кабінету. Вставте ці фотографії з пляжу в світло-коричневі рамки — якщо взагалі вони вам так потрібні, — і перш за все зніміть цей страшний килим зі стіни. На ньому такий химерний візерунок, що мені починає боліти голова. Я використовую його, щоб загіпнотизувати себе.

— Поради добрі, Мардж, окрім тієї, що стосується настінного килима. Він мені як старий друг. Я привіз його тридцять років тому із Самоа.

— Старі друзі мають бути вдома, а не на роботі.

Я пильно подивився на неї. Вона була така