Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"

Король Мартелій Збирач (справжній) сів на трон і втомлено сказав:

- Крилаті випробування було проведено неправильно. Ваш справжній король - Аріан Гордий! І я передам йому сьогодні корону як переможцю Крилатих випробувань. Але всі повинні знати, що ж відбулося на Форумі. Після заколоту, як ви пам'ятаєте, ми обміняли полонених синів Рамбіса на Віринею, яка, виявляється, була в змові з Кам’яними драконами і почала реалізовувати інший план отримання трону. Перед випробуваннями вона піднесла мені напій, який я довірливо випив, не чекаючи підступності від власної доньки. Вже в першому турі я отримав поразку й хотів закінчити випробування. Але якась сила потягла мене ввись, у небо, все вище й вище. Там, на великій висоті, та ще й навпроти сонця майже непомітними були два Кам’яних дракони, які змінили свій вигляд, ставши прозорими, мов скло, і непомітними в небі. Ви всі знаєте, у них є така особливість, ця видозміна триває недовго, але її вистачило, щоб знерухомити мене й перенести порталом у в’язницю на терені Кам’яних. Заблоковані магія й властивість перетворюватися на дракона... Невідомість. Я вже прощався з життям... Саме звідти вчора таємно визволив мене Аріан.

Король кивнув Аріанові, й той продовжив розповідь:

- А я, побачивши, що король почав другий тур у Крилатих випробуваннях, піднявся за ним увись і встиг помітити, як Його Величність затягує в портал. І навколо нікого не було! Та невидимі Кам’яні дракони не дрімали. Один зненацька напав на мене ззаду, й підступно вдарив по задніх ногах з такою силою, що зламав їх, інший же вчепився в шию і вдихнув мені в пащу якусь дивну магію, яка почала ламати мої кістки зсередини. Язик занімів, крила перестали слухатися, і я почав падати на землю. А наді мною один з драконів, який виявився самим Рамбісом, главою кланів Кам’яних драконів, набрав подоби дракона короля Мартелія і почав спускатися вниз, до Чорного Кратера.

Голос Аріана звучав жорстко і люто, він ще раз переживав свою поразку, підступність ворогів.

- Розрахунок був ідеальним! Я залишаюся калікою на все життя, бо чудернацької магії не можна розпізнати в тілі, а розказати, написати про те, що я бачив, я не можу, бо майже паралізований. На трон цілком законно сідає король Мартелій, а насправді Рамбіс у його подобі. Віринея стає тіньовою королевою, як того дуже хотіла, бо Рамбіс її давній коханець. Може, ослабивши королівство, пізніше вони й розкрили б свої карти та ввели у Донумі тиранію. Хто знає. А батька вона, мабуть, і не вбивала б, тримала б у в’язниці довгі роки, бо ніхто ніколи ні про що б не здогадався.

- Ти! – закричала Віринея з люттю. – Як ти зміг одужати? Чорну магію смерті не можна зняти! Вона найсильніша магія в світі!

- Ти помиляєшся, Віринеє! – раптом промовила Софійка. – Найсильніша магія в світі – це магія кохання.

- Так, мене врятувала моя істинна пара, кохана дружина Софія. Її крижані квіти розквітли на моєму тілі. «І хто істинно кохає й не порушив обітниці своєї, той зможе знову народитися ще сильнішим і ще лютішим» - так вчить нас Дракониця-мати, - процитував Аріан. – І я народився знову!

Всі зачудовано слухали розповідь Аріана, перемовлялися, схвально кивала головами. Дракониця-мати слідкує й оберігає їх - в це дракони вірили щиро й беззаперечно...

 

- Я трохи хвилююся, - шепнула Софійка, притулившись до коханого Аріана.

Вони стояли на одній із башт замку Синього дракона, на спеціальному злітному майданчику для дракона. Аріан обняв дружину й поцілував довгим, повним пристрасті й кохання, поцілунком. Його руки почали блукати по її тілу, губи цілували волосся, скроні, вуста, спускалися нижче...

- Аріане! - скрикнула Софійка засоромлено. - Усі ж бачать!

- О-о-о! - хрипло простогнав дракон. - Хай бачать! Ти зводиш мене з розуму! Я шаленію від тебе, Софіє! Я найщасливіший у світі дракон, ти це знаєш?

- Знаю, - прошепотіла Софійка.

- Ти вже не боїшся? Ти довіряєш мені? - спитав Аріан, зазираючи коханій в очі.

- Так! - кивнула жінка.

Дракон відступив на кілька кроків і почав змінюватися. Скоро на майданчику стояв величний синій дракон, поряд з ним Софійка почувалася крихітною й беззахисною. Він опустив до неї свою голову, і вона погладила його лускату прохолодну шкіру.

- Ти неймовірний! - захоплено сказала вона, дивлячись в його велике синє око з вузькою чорною зіницею.

Дракон опустив крило, й Софійка залізла на його спину, всілася, міцно вхопившись за два виступи біля шиї, неначе спеціально призначені для вершника. Дракон підійшов до краю платформи, змахнув крилами і полетів. Він летів повільно й обережно, бо ніс на своїй спині найдорожче у своєму житті - кохану жінку.