Читати книгу - "Видозмінений вуглець"

обладнанням виникає ризик ушкодження нервового інтерфейсу чи навіть каналів спинномозкових нервів.

Я трохи відсунувся, зніяковівши від нашої близькості.

— Так, я зрозумів.

— Ну, тоді ви, мабуть, також зрозуміли, — сказала вона, перекривляючи мій акцент, — що для нейтралізації підпису передачі можна ввести у стековий приймач шифрувальний сигнал або дзеркальний код.

— За наявності оригінального підпису.

— За наявності, як ви кажете, оригінального підпису, — вона сягнула в кишеню й витягнула маленький диск у пластиковій оболонці, якусь мить потримала його на долоні, а тоді простягнула мені. — Ну, тепер він у вас є.

Я взяв диск і задумливо на нього глянув.

— Він справжній. Це вам підтвердить будь-яка нейроелектрична клініка. Якщо маєте сумніви, можу порекомендувати…

— Чому ви робите це для мене?

Вона зазирнула мені в очі, цього разу — не здригнувшись.

— Я роблю це не для вас, пане Ковач. Я роблю це для себе.

Я зачекав. Вона на мить відвернулася, поглянувши на інший берег Затоки.

— Пане Ковач, я знаю, що таке корупція. Неможливо тривалий час пропрацювати у судовій установі й не розпізнати бандита. Синтетик був з них. Комендант Салліван веде справи з цими людьми, відколи я працюю в Бей-Сіті. Повноваження поліціянтів втрачають силу за нашими дверима, а зарплати в Управлінні невисокі.

Вона знову поглянула на мене.

— Я ніколи не брала грошей у цих людей і до цього часу не діяла за їхніми дорученнями. Але я також ніколи їм не протистояла. Дуже легко було занурюватись у роботу та вдавати, ніби я не бачу, що відбувається.

— «Людське око — чудовий прилад, — байдужо процитував я „Вірші та інші витребеньки“. — Доклавши трохи зусиль, воно може не побачити навіть найстрашнішої несправедливості».

— Дуже влучно сказано.

— Це не мої слова. То як так вийшло, що ви провели операцію?

Вона кивнула.

— Як я вже сказала, мені досі вдавалося уникати реального контакту з цими людьми. Салліван відправив мене у відділ зачохлення з інших планет, бо там роботи було небагато, а послуги він завжди надавав місцевим. Це нас обох влаштовувало. У цьому плані він добрий управлінець.

— Отже, прикро, що нагодився я.

— Так, це стало проблемою. Він знав, що, як замість мене на цю процедуру відправлять когось із більш поступливих його медиків, це матиме дивний вигляд, а розголосу він не хотів. Судячи з усього, це було щось серйозне, — ці слова вона вимовила з тим самим глузливим наголосом, який перед цим зробила на моєму слові «зрозуміти». — Ці люди були підключені на високому рівні, і все мало пройти гладко. Але він не дурень, він підготував для мене пояснення.

— Яке?

Вона знову відверто поглянула на мене.

— Що ви — небезпечний психопат. Озвіріла машина для вбивств. І що, незалежно від причин, пускати вас у потоки даних без мітки було б нерозважливо. Хто його зна, куди ви можете перенестися голкокидком, вийшовши з реального світу. І я в це повірила. Він показав мені тамтешні матеріали на вас. О, він не дурень. Ні. Це я була дурна.

Я згадав Лейлу Беґін і нашу розмову про психопатів на віртуальному пляжі. Згадав власні зухвалі відповіді.

— Салліван не перший, хто називав мене психопатом. А ви не перша, хто в це повірив. Посланці, ну, це… — я знизав плечима й відвів погляд. — Це ярлик. Спрощення для широкого вжитку.

— Кажуть, дуже багато вас переметнулися на інший бік. Що двадцять відсотків серйозних злочинів у Протектораті відбувається з вини посланців-ренегатів. Це правда?

— Щодо відсотку? — я поглянув удалину крізь дощ. — Звідки мені знати? Так, нас на світі дуже багато. Після звільнення з Корпусу інших варіантів лишається небагато. Нас не пускають на жоден шлях, що може привести до влади чи впливу. На більшості планет нам заборонено обіймати посади на державній службі. Посланцям ніхто не довіряє, а це означає: жодних підвищень, жодних перспектив, жодних кредитів, жодних грошей.

Я знову повернувся до неї.

— А те, чого нас навчали, так близько до злочинів, що різниці майже немає. Щоправда, злочини легші. Більшість злочинців дурні, ви й самі це, мабуть, знаєте. Навіть організовані синдикати в порівнянні з Корпусом — усе одно що дитячі банди. Здобути там повагу легко. А якщо людина останнє десятиліття свого життя то підключалася до чохлів, то відключалася від них, відпочивала у стеку та жила в віртуалі, те, чим можуть загрожувати правоохоронні органи, здається їй досить безневинним.

Ми трохи постояли разом мовчки.

— Вибачте, — нарешті сказала вона.

— Не вибачайтеся. Будь-хто, хто прочитав би те досьє на мене…

— Я не це мала на увазі.

— А, — я опустив погляд на диск, який тримав у руках. — Ну, якщо ви прагнули щось спокутувати, я сказав би, що вам це щойно вдалося. І повірте: абсолютно чистих не буває. Таке можливо лише у стеку.

— Так. Я знаю.

— Ну, так. Ще я хотів би дізнатися всього одну річ.

— Яку?

— Салліван зараз у Центрі Бей-Сіті?

— Коли я вийшла, був там.

— І коли він, швидше за все, поїде цього вечора?

— Зазвичай він їде близько сьомої, — вона стиснула губи. — Що ви будете робити?

— Поставлю йому кілька запитань, — чесно сказав я.

— А якщо він на них не відповідатиме?

— Як ви вже сказали, він не дурний, — я поклав диск у кишеню куртки. — Дякую за допомогу, лікарю. Я б порекомендував вам не перебувати біля сховища сьогодні о сьомій. І дякую.

— Пане Ковач, я вже казала, що роблю це для себе.

— Я не це мав на увазі, лікарю.

— О.

Я м’яко поклав одну долоню їй на руку, а тоді відійшов від неї й повернувся в дощ.

Розділ двадцять четвертий

За роки сидіння на дерев’яній лаві утворилися зручні ямки у формі сідниць, так само повитиралися і підлокітники. Я влаштувався поздовж лави, вивалив чоботи на край, найближчий до дверей, за якими стежив, і всівся так, щоби прочитати вирізане у дереві графіті. Після тривалої пішої прогулянки містом я змок до рубця, але у вестибюлі було приємне опалення, а дощ безсило торохтів по видовжених прозорих панелях похилого даху в мене над головою. За якийсь час прийшов один з роботів завбільшки з собаку, щоб витерти мої брудні сліди на дорожньому покритті з гартованого скла. Я ліниво стежив за ним, поки роботу не було виконано, а свідоцтво мого прибуття на пляж не було повністю стерто.

Було б непогано думати, ніби мої електронні сліди можна стерти так само, але подібна втеча була доступна лише легендарним героям іншої епохи.

Робот-прибиральник посунув геть, а