Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"

Розділ 27. Руслана ч.4

- Ні, тільки не лоскотати, - зірвалася з місця Олеся і це нагадало мені вчорашній вечір.

- Ну все, досить, бо зараз замість того, щоб обідати, Леся буде гикати, сідайте.

- Вважай, що Лана тебе врятувала, малявко.

- Ти кого малявкою тут назвав? - Вона підбігла і вчепилась в ногу Данила, а той, явно не очікуючи такого захвату, ледь не впав.

- Ну, все, давайте завершувати ці ігри, сідайте їсти. - Нарешті я завершила з готуванням.

Ми намагалися їсти мовчки, проте коли з вами за столом сидить дитина, це майже неможливо. Олеся була чемна, але весь час чогось хотіла, то водички, то серветки, а ми були її вірними слугами. Данило не давав мені сильно напружуватись. Він досі вважав, що я ще не відновилась. Після обіду ми вирішили розібрати з дівчинкою гардероб, Данилові потрібно було в клуб, тому ми з нею закрилися в кімнаті, де розбирали покупки. Олеся спочатку вирішила розібрати одяг, який ми прикупили, шафа була великою, тому сукні ми розмістили на вішаки, там була вся кольорова гама, я любила сукні, тому коли вибір впав на Олесю, ми купили дуже багато суконь. Потім пішли футболки, джинси та шорти, їх було не так багато, адже дівчинка, як і я, любила більше сукні. Не обійшлись ми і без аксесуарів, різні резиночки, заколки та обручі для волосся, там теж було де розбігтися, під кожну сукню інший набір. Ну і завершили ми ванною, де тепер були шампуні з запахом жуйки та різні кольорові бомбочки, піна та гелі.

- А тут що? - Запитала з цікавістю дівчинка, вказуючи на черговий пакет.

- А ти відкрий і дізнаєшся, - я знала, що в ньому, але хотіла подивитися на її реакцію. Вона зазирнула в пакет і не повірила своїм очам.

- Тут іграшки! Серйозно, це мені? - Олеся з іскоркою в очах почала діставати ляльки, м’якого ведмедика, різні настільні ігри.

- Звісно тобі, а кому ж ще? - Я дивилась на неї і на очі навертались сльози, скільки всього ця дівчинка може випромінювати.

- Дякую, - вона обійняла мене маленькими ручками, а я просто закрила очі, щоб не розплакатись. Взагалі, я не купувала цього. Коли Данило йшов на роботу, то сказав мені, що для неї є ще один пакет, в якому є подарунки, які він купив. Це був такий милий жест, словами не передати.

- Прошу, сонечко. - Коли ми закінчили з усім я запропонувала їй: - Давай я тебе навчу грати в шашки?

- А це легко?

- Ну, звісно, - вона кивнула в знак згоди і ми розклали дошку з шашками прямо на землі. Поки я пояснювала Олесі правила і як правильно ходити шашками, вона уважно слухала і здавалося вловлювала кожне моє слово і рух. Ми провели в кімнаті дуже багато часу, поки грали, і навіть не помітили, як наступив вечір. Було так весело і цікаво, що час пролетів непомітно, і тільки коли Данило постукав в двері, ми нарешті відволіклись від чергової партії.

- Ви чого тут засіли? - Запитав він, сідаючи на підлогу поруч зі мною.

- А ми в шашки грали, мене Ланка навчила, - прибігла обіймати його Олеся і він її полоскотав, від чого вона залилась сміхом.

- Ви молодці, скільки разів ти виграла? - З цікавістю він запитав в неї.

- Один, але я впевнена, що вона піддавалась, - весело сказала Олеся, а Данило тільки вигнув брову в знак запитання, коли я глянула на нього.

- Ні в якому разі, ти що… - Я усміхнулась, але насправді так, я піддалась, адже було би не чесно виграти у дитини всі рази, вона була б розчарована.

- Ну, якщо так, то я обіцяю, що ми їй за це помстимося, - весело сказав цей лиходій в костюмі і вони вдвох почали лоскотати мене, я ж в свою чергу намагалась відбиватись від них і не тріснути від сміху.

- Не треба! - Тільки і встигла сказати я. - Час вечеряти і лягати.

Після слів «вечеряти» Олеся побігла вниз, а Данило нарешті вирішив мене поцілувати. Його поцілунок не був владним, він був ніжним і дбайливим, що мене розчулило. Він просто огортав мене ніжністю кожної хвилини, моє серце намагалося битися в спокійному ритмі, але не виходило. Після вечері Данило відправив мене в душ, а сам пішов вкладати Олесю. Я не заперечувала, адже мені потрібно було трішки часу. Однак, коли я вийшла з душу, Данило все ще не повернувся, тому я вирішила перевірити, чи все в них гаразд. Коли я зайшла в кімнату, то побачила цікаву картинку: Олеся мирно спить у ліжку, обіймаючи свого нового плюшевого друга, а Данило поруч із нею теж заснув. Я вийняла телефон з кишені і вирішила їй сфотографувати собі на згадку, адже не кожного дня можна побачити таку картинку. Я тихенько підійшла до ліжка, накрила Олесю ковдрою і легенько торкнулася обличчя Данила, щоб його розбудити.

- А, що? - Сонними очима він подивився на мене.

- Ти заснув, вкладаючи Олеську спати. - Я заправила пасмо, яке вибилось із косички дівчинки.

- Так, я розповідав їй казку і, мабуть, теж закімарив. - Потер він очі і глянув на свого годинника. - Ого, вже одинадцята вечора.

- Ходімо спати. - Данило відправився в душ, а я увімкнувши нічника, покинула кімнату Олесі, яка мирно спала в своєму новому ліжечку.

Сьогодні був цікавий, але водночас важкий день, багато емоцій. Олеся була тим елементом, якого мені так не вистачало. Ми з Данилом лягли в ліжко, він обійняв мене і легко поцілував в маківку. Все було так легко, що мені хотілося зупинити життя на трішки, хай би так було завжди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍