Читати книгу - "Полум'яна 3, Маїра Цибуліна"

- А вона тобі про це сама не казала?

- Ні, ми взагалі такі педантичні теми ніколи не обговорювали з нею. Ми не так виховані. Це така тема, яка не підлягає обговоренню навіть між такими близькими людьми, які ми є один одному.

Після хвилинного мовчання вона додала:

- Так, любий, я помічала подібність Роббі з герцогом Ештоном. Тільки я ніяк не могла в це повірити, адже Кетрін надто ненавиділа його світлість, щоб вступити з ним у зв'язок добровільно, щоб мати від нього дитину.

- Отож-бо, що добровільно!

- Що? - жахнулася страшній здогадці жінка. – Ти хочеш сказати, що… твій племінник…. собі дозволив ….

- Так, саме це я хочу сказати. Річард змусив твою племінницю вступити з ним у зв'язок проти її волі. Хоча мені складно в таке повірити, адже мій Річі – хлопець показний, на нього панночки самі вішалися і благали його вступити з ними у зв'язок. Йому для цього нічого не треба було робити, тільки раз посміхнутися дівчині, що йому сподобалася, і вона вже сама готова була стрибнути до нього в ліжко. Ніяк не зрозумію я твою Кетрін! Чому вона ненавиділа Річарда? Його всі любили. Не можна було його не любити. Не розумію твою племінницю, не розумію.

- І я її не розумію. Як можна було не любити такого чарівного чоловіка, яким є Річард?! Я сама була зачарована його світлістю після нашого знайомства з ним. Якби була молодша тоді, то замість власної племінниці погодилася б вийти за нього заміж і стати його герцогинею. Лише факт залишається фактом. У них є син і, знаючи Кетрін, він не від їхнього взаємного бажання народився на цей світ. Тому вона і втекла від нього на край світу, щоб той не зміг повторити те, що він уже собі дозволив. Бідолашна моя дівчинка! Його обійми були їй настільки огидні й бридкі, що вона вважала найкращим для себе тягти злиденне життя поряд з чоловіком-аскетом.

Несподівано повернувся винуватець їх бентежливої дискусії, який перервав делікатну тему їхнього обговорення, і вони вже разом почали з'ясовувати ситуацію.

- Я не кину Роббі! І не вмовляйте мене. Не кажіть мені, що правильно, а що неправильно! Якщо треба буде, то вкраду хлопчика і відвезу звідси геть. Кетрін та її чоловік ніколи його не знайдуть! - Річард був схожий на диявола, готового навіть на вбивство і на інші смертні гріхи заради можливості виховувати Роберта як власного сина. - Я поїду на інший континент, до Америки. Нас там ніхто не знайде. І ніхто не знатиме, хто ми такі.

- Річі, хлопчику мій. Прокинься. Що ти таке несеш? – намагався привести його до здорового глузду дядько.

- А про почуття Кеті ти зовсім забув? - запитувала віконтеса, шкодуючи при цьому і свою племінницю і племінника чоловіка.

- Мені начхати на її почуття так само як вона начхала на мої шість років тому, втікши від мене, розтоптавши моє серце, і вкравши у мене сина! Мого сина! Мою рідну кровинку! Мого хлопчика! Про які почуття, ви кажете, люба Марджі, якщо вона відібрала у мене можливість побачити народження мого малюка! Вона відібрала в мене можливість бачити, як росте мій син, його перші кроки, його перші слова, перші падіння та злети… Як треба мене ненавидіти, щоби таке створити! - Його голос тремтів від страшного болю, який розривав йому серце і душу, це було помітно всім. Цього приховати йому не вдалося, та він і не намагався це зробити. - Мій син називає батьком чужу людину замість мене.

Річард стиснув зуби так міцно, що було чути їх скрегіт, його долоні стиснулися в кулаки. Тільки одна скупа сльозинка пролилася з його очей, більше він собі не міг дозволити в присутності жінки, тим більше тітоньки винуватиці його теперішнього гнітючого стану.

- І ви кажете мені про почуття, Марджі? - Він вдивлявся в її очі, намагаючись знайти в них розуміння. – І про те, на що я маю право, а на що не маю. Я маю право. Право рідного батька! Роббі – мій рідний син, моя плоть та кров, і я його люблю.

- Але Роббі також і син Кетрін, він – її плоть та кров. І вона його також любить. Вона збожеволіє від горя, якщо ви таке зробите з нею.

- Мені все одно до її почуттів. Вона розбила моє серце. У мене більше немає серця. Я безсердечний виродок здатний забрати у матері її дитину. Так! Я такий! Безсердечний!

Віконтеса Крекстон втомилася від суперечки з герцогом, у неї більше не залишилося логічних доводів, щоб переконати його світлість у хибності його наміру. Вона заплющила очі, намагаючись зібратися з думками. І раптом Бертольд зумів підібрати потрібні слова, які зуміли розтопити заледеніле серце племінника, і вказати на неправильність його рішення.

- Річарде, але ж ти не такий безсердечний, щоб позбавити малюка його власної матінки? Невже ти думаєш, що він буде цілком щасливий без неї? Згадай свого Джонні. Адже він досі сумує за Кетрін, вважаючи її рідною матір'ю, хоча вона йому такою й не доводиться. Уяви, як буде Роббі без його рідної матусі.

Ці слова потрапили в саму точку. Його світлість, схопившись за волосся, почав метатися по кімнаті. Річард не міг допустити, щоб і Роберт так страждав, як страждав його старший брат, прокидаючись від нічних кошмарів, і ридаючи за зниклою матінкою. Він не був нелюдом, щоб позбавити свого малюка його рідної матері.

- Так що? Що ж тоді робити? - питав він, сівши на диван і стиснувши свою голову в руках, як у лещатах. – Як вирішити це? Як нам усім тепер бути?

- Змирись, Річі, наберися терпіння і, можливо, якось доля подарує тобі подарунок за твоє терпіння й очікування.