Читати книгу - "Колір магії"

143
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 67
Перейти на сторінку:
Позаяк ти знаєшся на всіляких магічних штуках, тобі, звичайно, відомий той факт, що земля, на якій ми живемо, має форму — так би мовити — диска? І що кажуть, наче десь ближче до її краю лежить континент, хоч і малий за розміром, однак за своєю вагою такий, що не поступається жодному з могутніх масивів суші у цій півкулі? І що причиною цього, згідно давньої легенди, є те, що він в основному складається із золота?

Ринсвінд ствердно кивнув. Хто ж не чув про Противажний континент? Деякі моряки, повіривши дитячим казкам, навіть подалися на його пошуки. Вони, зрозуміло, повернулися з порожніми руками — якщо повернулися взагалі. Цілком ймовірно, що їх з’їли гігантські черепахи, як вважають бувалі мореплавці. Тому що Противажний континент був всього-на-всього старою доброю байкою.

— Він таки існує, — сказав Патрицій. — І хоча він, звісно, не золотий, та золото там справді є звичайнісіньким металом. Надра більшої частини його суші містять багаті поклади октирону. Тепер стає очевидним для усіх, хто вміє проникати в суть речей — як от ти, наприклад, — що Противажний континент становить собою жахливу загрозу для людей у наших краях, — він зробив паузу, поглянувши на збентеженого чарівника. Зітхнув. — Чи, може, ти мене не розумієш?

— Тряк, — відповів Ринсвінд з переляку і облизав пересохлі губи. — Тобто, ні. Тобто — авжеж, золото...

— Все ясно, — посміхнувся Патрицій. — Ти, мабуть, думаєш — як чудово було б помандрувати до того континенту і привезти звідти повні трюми золота?

У Ринсвінда виникло відчуття, що йому готують пастку.

— Хіба ж ні? — наважився він.

— А якби усі, хто живе на узбережжі Округлого моря, мали гору золота, кожен — свою власну? Чи добре це було б? Що могло б тоді статися? Подумай добре.

Ринсвінд наморщив лоба. Він думав.

— Ми усі були б багаті?

З того, як різко повіяло холодом після його слів, Ринсвінд збагнув, що відповідь була неправильна.

— Зрештою, можу тобі також сказати, що між Володарями Округлого моря та Імператором Агатійської імперії є певний, як це прийнято говорити, зв’язок, — вів далі Патрицій. — Ми усі маємо дещо спільне. У нас немає нічого, що б їх цікавило, зате все, що є у них, — ми не можемо собі дозволити. Ця Імперія — стара, як світ, Ринсвінде. Стара, підступна і жорстока, і дуже-дуже багата. Тож ми по-родинному обмінюємось вітаннями, надсилаючи їх поштовими альбатросами. Не надто часто.

— Саме один такий лист надійшов сьогодні вранці. Виявляється, один з підлеглих Імператора надумав відвідати наше місто. Виявляється, що він бажає його побачити. Хіба що божевільний погодився б на усі митарства перетину Поправного океану[17] тільки для того, щоб щось побачити. І все ж.

— Він висадився на берег сьогодні вранці. Він міг би зустріти славетного героя або найспритнішого злодія, або якогось доброго мудрого чоловіка: натомість він зустрів тебе. Він найняв тебе як гіда. Тож ти, Ринсвінде, будеш супроводжувати цього споглядача, цього Двоцвіта. Ти подбаєш, щоб він повернувся додому з хорошим відгуком про нашу маленьку країну. Що скажеш на цю пропозицію?

— Е. Дякую, володарю, — сказав Ринсвінд нещасним голосом.

— Ще один нюанс про всяк випадок. Була б трагедія, якби що-небуть недоречне спіткало нашого любого гостя. Було б жахливо, наприклад, якби він раптом помер. Жахливо для усієї нашої країни, бо агатійський Імператор добре дбає про свою і, безсумнівно, може знищити нас, просто кивнувши головою. Просто один кивок. І це також було б жахливо для тебе, Ринсвінде, бо за ті кілька тижнів, що залишаться до прибуття величезного Імперського флоту найманців, декотрі з моїх слуг займуться твоєю особою з надією на те, що коли охоплені жагою помсти капітани по прибутті побачать твоє все ще живе тіло, це трохи вгамує їхню лють. Існують, звичайно, певні чари, які не дають душі змоги покинути тіло, хай бог боронить від такої наруги, та — бачу по очах — ти починаєш розуміти, чи не так?

— Тряк.

— Перепрошую?

— Так, володарю. Я, е... подбаю про все, тобто я намагатимусь подбати, ну, тобто я намагатимусь пильнувати, щоби з ним нічого лихого не сталося. «А після цього мені дадуть завдання спекти у пеклі пиріжки зі снігу», — гірко додав він про себе.

— Чудово! Наскільки я розумію, ви з Двоцвітом — вже добрі друзі. Прекрасний початок. Коли він щасливо повернеться на свою рідну землю, я не забуду тобі віддячити. Я, можливо, навіть зніму з тебе усі звинувачення. А тепер дякую, Ринсвінде, — можеш йти.

Ринсвінд вирішив не просити повернути йому решта п’ять рину. Він позадкував до дверей — потихеньку.

— О, є ще дещо, — мовив Патрицій, тоді як Ринсвінд вже намацував клямку на дверях.

— Слухаю, володарю? — відгукнувся він, холонучи від недоброго передчуття.

— Певен, тобі не спаде на думку спробувати уникнути своїх обов’язків і утекти з міста. Я знаю, що тобі завжди було до вподоби жити в містах. Та не сумнівайся, правителі інших міст будуть сповіщені про цю ситуацію ще сьогодні.

— Запевняю вас, я такого і в гадці не мав, правителю.

— Справді? В такому разі на твоєму місці я б подав до суду на власне обличчя за наклеп.

Ринсвінд домчав до «Тріснутого барабана» за лічені хвилини і саме збирався увійти, коли звідти задки вийшов якийсь чоловік, та так моторно, наче кудись дуже квапився. Такий поспіх частково можна було пояснити списом, що стримів у нього з грудей. Він щось хрипло пробелькотів і впав без духу до ніг чарівника.

Ринсвінд зазирнув через поріг у шинок і тут же відскочив, рятуючись від важкої метальної сокири, що зі свистом пролетіла повз нього, наче куріпка.

Напевне, це був таки вдалий кидок, як він це збагнув зі своєї другої спроби обережно зазирнути у «Барабан». Там було гаряче — його відвідувачі завзято дубасили одне одного, і чимало з них, як підтвердилось за третьої довшої спроби вивчити ситуацію, — вже були добряче пошматовані. Ринсвінд відсахнувся знову — цього разу хтось люто зашпурив табуретом, який наступної миті розлетівся на друзки на іншому боці вулиці. Тоді він рвонув уперед.

На ньому було темне вбрання, яке від постійного носіння та нерегулярного прання потемніло ще більше. У суцільному мороці, здавалося, ніхто не помічає невиразну тінь, яка безпорадно блукала від столу

1 ... 7 8 9 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колір магії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Колір магії"