Читати книгу - "Колір магії"

до столу. Якоїсь миті хтось із заколотників наступив на те, що було — як підказували відчуття, — його пальцями. Потім ціла низка гострих зубів, очевидно чиясь щелепа, уп’ялася йому в щиколотку. Він скрикнув і втратив пильність рівно настільки, щоб меч, яким замахнувся на нього нападник, дивним чином простромив свого ж власника.

Ринсвінд пробився до сходів, перебігаючи з місця на місце цікавим способом — майже навкарачки, посмоктуючи на ходу ушкоджену руку. В поручні над його головою посипався град арбалетних стріл, і він тихенько заскиглив.

На одному диханні він подолав сходовий просвіт, будь-якої миті очікуючи ще одного, більш прицільного пострілу.

В коридорі нагорі він випрямився, хапаючи ротом повітря, і побачив, що прохід перед ним устелений мертвими тілами. Великий чорнобородий чоловік, із закривавленим мечем у руці, вовтузився перед дверима, намагаючись їх відчинити.

— Гей! — закричав Ринсвінд. Чоловік обернувся, а тоді, майже несвідомо, вихопив з нагрудного жилета короткого ножа і щосили метнув його. Ринсвінд пригнувся. Позаду нього почувся різкий зойк — лучник, розгублено дивлячись на свій арбалет, впустив його додолу і схопився руками за горло.

Здоровань же потягнувся за іншим ножем. Ринсвінд дикими очима роззирнувся довкола, а тоді, відчайдушно імпровізуючи, випростався у позу чарівників.

Одна його рука відкинулась назад:

— Асоніті! Кйоруча! Бізлблор!

Чоловік завагався, нервово зиркаючи на всі боки в очікуванні магії. Здогад, що магія на цей раз не відбудеться, вдарив його, наче блискавка з неба, і тієї ж миті Ринсвінд, вихором промчавши по проходу, щосили хвицьнув його ногою в пах.

Доки він вищав, тримаючись руками за вразливе місце, чарівник рвучко відчинив двері, заскочив усередину, хутко зачинив їх за собою і вперся у них плечима, віддихуючись.

У кімнаті було тихо. На низькому ліжку мирно посапував Двоцвіт. А на краєчку ліжка, біля його ніг, лежав Багаж.

Ринсвінд ступив кілька кроків уперед — жадібність спонукала його рухатись так плавно, наче він був на маленьких коліщатках. У скрині були торби, в одній з яких він помітив золотий відблиск. На якийсь момент жадібність взяла гору над обачністю, і він обережно простягнув руку до торбини... та який у цьому був сенс? Він вже ніколи не зможе скористатися тими грішми. Неохоче він забрав руку від скрині і раптом, на його подив, її кришка легенько задрижала. Хіба ж вона не зсунулась трохи — так, ніби від подиху вітру?

Ринсвінд поглянув на свої пальці, тоді — на кришку. Вона здавалася важкою і до того ж була оббита мідними штабками. Тепер вона знову лежала цілком непорушно.

Який ще вітер?

— Ринсвінде!

Двоцвіт зіскочив з ліжка. Чарівник шарпнувся назад і зобразив на обличчі щось на зразок усмішки.

— Мій любий друже, дуже вчасно! Зараз ми поснідаємо, а тоді — я певен, ви вже придумали чудову програму на сьогоднішній день!

— Е...

— Прекрасно!

Ринсвінд набрав у груди повітря.

— Послухайте, — з відчаєм почав він, — пропоную поїсти деінде. Там унизу невеличкий безлад після бійки.

— Колотнеча у шинку? Чого ж ви мене не розбудили?

— Ну, розумієте, я — що?

— Я думав, що все чітко пояснив вам сьогодні вранці, Ринсвінде. Я хочу побачити справдешнє морпоркське життя — невільничий ринок, Кубельця повій, храм Дрібних Божеств, Гільдію жебраків... і справжню колотнечу в шинку, — у голосі Двоцвіта з’явилися підозрілі нотки. — Адже у вас все це є? Ну, ви ж мене розумієте — гойдання на люстрах у височенних залах, гарцювання зі схрещеними шпагами на столах — усе те, у що Гран Варвар та Тхір так полюбляють устрягати. Одним словом — азарт!

Ринсвінд повільно осів на ліжко.

— Ви хочете побачити бійку? — перепитав він.

— Так. А що в тому поганого?

— Як мінімум, люди калічаться.

— О, та я не мав на увазі, щоб ми приєднувались. Я тільки хочу подивитись, і все. А ще — побачити декого з ваших уславлених героїв. Вони ж тут є, правда? Це ж не пусті портові балачки? — тепер, на подив чарівника, Двоцвіт майже благав.

— Правда, правда. Ясна річ, вони тут є, — поспішно відповів Ринсвінд. Він на мить уявив їх собі і здригнувся від самої думки.

Всі герої Округлого моря рано чи пізно проходили через анк-морпоркські брами. Більшість з них належали до варварських племен, що жили ближче до замерзлих Серединних земель, — які в певному розумінні спеціалізувалися на експорті героїв своїм сусідам. Майже в усіх них були примітивні чарівні мечі, чиї невгамовні обертони на астральному плані вносили хаос у делікатні експерименти прикладного чарівництва на багато миль навкруги, та Ринсвінд не мав нічого проти цього. Він пам’ятав, що його витурили з магічної академії, тож анітрохи не переймався тим фактом, що одна лиш поява героя біля міської брами була достатньою, щоб реторти починали вибухати, а демони — матеріалізуватися по всьому Магічному кварталу. Ні, йому не подобалося в них зовсім інше: зазвичай вони були суїцидально-понурі на тверезо і маніакально-навіжені напідпитку. Ну, і надто вже багато їх розвелось. Декотрі найбільш популярні місця для розваг поблизу міста у розпалі сезону перетворювались на справжній балаган. Подейкували навіть про те, щоб запровадити певний графік.

Він потер носа. Єдині герої, для яких у нього завжди знаходився час, були Бравд та Тхір, яких наразі не було у місті, та ще Гран Варвар, який за стандартами Серединних земель був практично професором, оскільки умів думати, не ворушачи при цьому губами — цебто мовчки. Подейкували, що Гран вештається десь у поправній стороні.

— Слухай, — сказав врешті чарівник. — Тобі колись доводилося зустрічати варвара?

Двоцвіт заперечно похитав головою.

— Так я і думав, — сказав Ринсвінд. — Що ж, вони — такі...

З вулиці почувся тупіт ніг, наче хтось біг, рятуючи свою душу, а з шинку унизу — звуки чергової колотнечі. Далі почалася якась метушня на сходах, і наступної миті двері різко прочинилися, перш ніж Ринсвінд встиг оговтатися та кинутися до вікна.

Він очікував побачити якогось очманілого пожадливого волоцюгу, але натомість на нього дивилося кругле червоне обличчя сержанта Міської варти. До нього знову повернулася здатність дихати. Аякже. Варта завжди остерігалася надто рано втручатись у будь-які чвари, коли перевага була явно не на її боці. Така робота приносила пенсію, тож приваблювала обережних і вдумливих людей.

Сержант сердито зиркнув на Ринсвінда, а тоді зосередив свою зацікавленість на Двоцвітові.

— Тут у вас, значить, все спокійно? — спитав він.