Читати книгу - "Досить Катрін"

асфальтом, ступаючи по нерівностях сухого ґрунту і ризикуючи вивихнути кісточки.

Ліндсі Лі Веллс ішла попереду мовчки (типова брутальна поведінка читачки «Життя зірок»), Гассан крокував поряд із Коліном. І хоча формально Гассан не називав Коліна скиглієм через його алергію на траву, але міг би назвати, і це його дратувало. Тому Колін знову взявся за «улюблену» тему Гассана.

— Я сьогодні вже говорив, що тобі треба йти до коледжу?

Гассан звів очі до неба.

— Гаразд, я знаю. Та поглянь, куди тебе завела твоя академічна успішність.

Колін не міг придумати гідної відповіді, тому продовжив стару шарманку:

— Цього року ти вже мусиш. Не можна вічно відкладати. У тебе є час, запис починається тільки п’ятнадцятого липня. (Колін це перевірив.)

— Насправді я можу вічно відкладати. Я вже говорив це раніше і скажу знову: мені подобається просто сидіти на дупі, втикати в ящик і жиріти. Це мій стиль життя, Сінґлтон. Ось чому я люблю автомобільні подорожі, старий. Це наче щось робити, насправді нічого не роблячи. Хай там як, мій батько не ходив до коледжу, а гроші гребе лопатою.

Колін спробував уявити, скільки грошей можна нагребти лопатою, але сказав тільки:

— Так, але твій батько не сидить на дупі. Він гарує по сто годин на тиждень.

— Правда, правда. І завдяки йому мені не обов’язково йти на роботу чи до коледжу.

У Коліна не знайшлося, що на це відповісти. Та він не розумів Гассанової апатії. Який сенс бути живим, якщо навіть не намагаєшся зробити щось видатне? Як це дивно, вірити, що Бог дав тобі життя, і не думати про те, що це життя для чогось більшого, ніж втикання в телевізор.

Хоча, з іншого боку, той, хто подорожує, щоб забути свою дев’ятнадцяту Катріну й тиняється південним і центральним Теннессі в пошуках могили вбитого австро-угорського ерцгерцога, мабуть, не має морального права називати когось дивним.

Він зайнявся складанням анаграм з когось дивним — водись миног — дим вогнисько — всього ми ДНК, і в цю мить перечепився через кротячий горбок і полетів униз. Колін був такий приголомшений швидким наближенням землі, що навіть не виставив руки, щоб пом’якшити падіння. Просто впав уперед, наче застрелений в спину. Першими вдарилися об землю окуляри. Одразу за ними приземлився лоб, натрапивши на невеличкий зазублений камінець.

Колін перекотився на спину.

— Я впав, — оголосив він доволі голосно.

— Трясця! — вигукнув Гассан. І коли Колін розплющив очі, то побачив, мов крізь туман, що Гассан і Ліндсі Лі Веллс стоять поряд на колінах і вдивляються в нього. Від дівчини линув сильний фруктовий запах парфумів, які, здається, називалися Curve. Він якось купив такі для Катріни № 17, та їй не сподобалося.[20]

— Здається, кров тече? — запитав Колін.

— Наче кабана ріжуть, — сказала Ліндсі. — Не рухайся. Вона повернулась до Гассана: — Дай мені свою футболку.

Але Гассан швидко сказав: «Ні», що, як подумав Колін, було якось пов’язано з його грудьми.

— Треба притиснути, — пояснила Ліндсі Гассану, але той знову спокійно сказав «ні», й тоді дівчина зітхнула: — Господи Боже, гаразд, — і зняла футболку із себе.

Колін витріщився крізь свій безокулярний туман, але побачив небагато.

— Це можна було відкласти на друге побачення, — сказав він.

— О’кей, збоченцю, — відповіла дівчина, й він зрозумів, що вона усміхається. Ліндсі обережно витерла його лоба і щоку футболкою, а тоді сильно притиснула її до болючого місця над його правою бровою, водночас кажучи:

— Хороший у тебе друзяка, нічого не скажеш. Не воруши шиєю. У нас тут можуть бути дві проблеми: ушкодження хребта і субдуральна гематома. Ну, це дуже-дуже малоймовірно, але треба обережно, бо найближча лікарня за годину звідси.

Колні заплющив очі й намагався не здригатися, коли Ліндсі сильно натискала на рану. Дівчина сказала Гассанові:

— Притискай футболку отут. Я повернуся за вісім хвилин.

— Треба викликати лікаря чи когось, — сказав Гассан.

— Я медсестра, — відповіла Ліндсі, підводячись, щоб іти.

— Скільки тобі років? — запитав він.

— Сімнадцять. Ну, гаразд, я вчуся на медсестру. Вісім хвилин. Точно.

Вона побігла геть. Коліну подобався не те щоб аромат Curve, не зовсім. Йому подобалося, як запахло повітря, коли Ліндсі почала віддалятися. Шлейф, який парфуми залишали по собі. В англійській мові немає для цього означення, та Колін знав французьке слово: sillage. Йому подобався не запах Curve на шкірі, а їхній sillage, фруктовий слід після парфумів у повітрі.

Гассан сидів поряд у високій траві, притискаючи футболку до рани.

— Сорі, я не міг зняти футболку.

— Гінекомастія?

— Ну, так, розумієш, мені треба трохи більше знати дівчину, перш ніж показати їй груди. Де твої окуляри?

— Я теж подумав про них тієї миті, як дівчина зняла футболку.

— То ти її не розгледів?

— Ні. Тільки те, що в неї бузковий ліфчик.

— О, так, — відповів Гассан.

А Колін згадав, що К-19 сиділа на ньому верхи у нього в ліжку в бузковому ліфчику, коли розірвала з ним. Згадав Катріну № 14, яка носила чорний ліфчик і решту все також чорного кольору. Згадав Катріну № 12, першу, що носила ліфчик, і всіх Катрін, чиї ліфчики він бачив (чотири, а коли рахувати із бретельками, то сім). Люди думали, що він мазохіст, що він любить, коли його кидають. Але ні, він просто ніколи не бачив того, що наближається. А лежачи зараз на твердій нерівній землі без окулярів (та ще й Гассан щосили тисне на лоба) Колін Сінґлтон зрозумів, у чому була його проблема: в короткозорості. Він був короткозорим. Майбутнє неухильно насувалось на нього, але він його не бачив.

— Знайшов, — сказав Гассан і незграбно спробував вдягти другові окуляри. Та вдягати окуляри на чужу, ще й розбиту голову нелегко, тож зрештою Колін навпомацки сам припасував їх собі на носа. І побачив.

— Еврика, — промовив він тихо.

Катріна № 19: кінець (кінця)

Вона покинула його на восьмий день дванадцятого місяця, усього за двадцять два дні до їхньої річниці. Того дня вони обоє закінчили школу, тільки різні школи, і їхні батьки, які були давніми приятелями, влаштували для них святковий обід. Але вечір належав тільки їм двом. Колін поголився і помастився дезодорантом Wild Rain, який вона так любила, що часом припадала йому до грудей, тільки щоб відчути цей аромат.

Він узяв Чортопхайку, і вони поїхали на південь понад озером. Вікна у машині були відчинені, і крізь гуркіт двигуна було чути, як на озері Мічиган хвилі розбиваються