Читати книгу - "Майстер реліквій"

і для бідних, ці нещасні можуть заробити його постом і молитвою.

Молитися — це ж не важко. Селяни можуть молитися в той час, коли працюють. А поститись їм навіть не потрібно, бо вони й так усе життя недоїдають.

Альбрехт, Тецель і Пфефферкорн завершили обговорення рукояті меча святого Маврикія. Тецель додав, що показав би її під час наступної процесії.

Дісмас не любив Тецеля, але віддавав йому належне як видатному (сказав би Шенк) — «персонажеві». Він займає не останні посади: великий інквізитор єресі у Польщі, верховний комісар індульгенцій германських земель Імперії. І, як годиться монаху-домініканцю, — діючий проповідник.

Тецель, за протоколом, мав прибувати у те чи інше місто на чолі урочистої процесії, несучи на вишиваній подушечці папську буллу щодо індульгенцій. Тим часом у центрі ринкової площі вивантажать, із гуркотом, важкий металевий сундук. І монах Тецель почне проповідувати, звертаючись до брязкоту монет. Він навіть склав вірш саме про це, який швидко став відомим:

Ледве-ледь монетка забряжчить,

Душа з чистилища вмить полетить.

Дісмас був свідком цього кілька разів. Який перформанс! Він міг пригадати все майже слово в слово, з побожним трепетом.

«Послухайте, звертаються до вас Бог і святий Петро! Подумайте про спасіння ваших душ і душ померлих рідних. Священики, аристократи, купці, дівчата, матері, старі й молоді, заходьте до церкви Святого Петра.

Майте на увазі — кожен, хто покається, висповідається і зробить пожертвування, отримає повне прощення всіх своїх гріхів.

Прислухайтеся до голосів ваших дорогих померлих родичів і друзів, які благають вас, кажучи: „Бідні ми, бідні, так мучимося, але ти хочеш нас викупити за безцінь!“

Ви насправді не хочете? Відкрийте ваші вуха! Слухайте, як батько каже синові, а мати доньці: „Ми тебе народили, вигодували, виростили і виховали, залишили тобі спадок, а ти, такий жорстокий і черствий, не ладен звільнити нас за таку невеличку платню? Залишиш нас тут, у вогні? Не купиш за чверть флорина цю індульгенцію, щоб привести божественну і безсмертну душу до раю?“»

На додачу до інших своїх талантів, Тецель був дуже в'юнким богословом. Він запровадив нову форму індульгенції, за якою можна отримати повне прощення за гріхи, яких ви ще не скоїли. Навіть Ісус з цього здивувався би. Це спричинило багато суперечок — разом із його сенсаційним твердженням про те, що папські індульгенції можуть звільнити вас з чистилища навіть якщо ви — барабанний дріб! — зґвалтували Пресвяту Діву.

Дісмас насупив брови, намагаючись зрозуміти це на технічному рівні. Навіть припускаючи, що ваша ницість є настільки надзвичайною, щоб скоїти таку жахливу річ. Яким чином людина, що живе за п'ятнадцять століть після часів Христа, могла б вступити у статеві стосунки зі Святою Марією? Особливо враховуючи те, що після смерті її тіло було повністю вознесене на небеса.

Нарешті Дісмас вирішив про це навіть не думати. Нехай цим займаються богослови.

Альбрехт, Тецель і Пфефферкорн підбили підсумки. Всі 296 реліквій, які Дісмас привіз із Базеля, давали сукупну вартість у перерахунку на індульгенції в 52 206 років скорочення перебування у чистилищі. І надавали його преосвященству законну можливість повернути свої інвестиції.

Монсеньйор Хенк, куратор соборної колекції, доповів про стан колекції його милості. Зараз вона налічує більше 6000 реліквій і має загальну вартість у 9 520 478 років скорочення перебування в чистилищі.

— Ми задоволені, майстре Дісмас, — резюмував Альбрехт. — Ходімо щось перекусимо. Нам із вами багато чого треба обговорити.

Вони вдвох усілися у кабінеті Альбрехта під люстрою, виготовленою з оленячих рогів.

— Ваша подорож з Базеля пройшла добре?

— Так, ваша милосте, човном було легше. Прекрасна пора року. Гарно. Листочки і все таке.

— Так-так. Ви зупинялися по дорозі?

— Уночі зазвичай стояли на якорі.

— Без… інцидентів?

— Наша подорож минула без прикрих подій, слава Богу.

Альбрехт кивнув.

— Так, слава. З таким вантажем, як у вас… Я питаю тому, що ми отримали повідомлення. З верхоріччя.

— Хм?

— Йшлося про напад. На церкву.

— Ох! Це погана звістка.

— Так. І треба ж було, щоб це сталося в той час, коли ви перебували на річці. А що якби на вас напали?

— Ну, — Дісмас посміхнувся, — ось він я, тут, живий-здоровий. А що саме трапилось?

— Це було святотатство. І зневажання.

Дісмас похитав головою.

— Жахлива річ.

— Так, це жахливо. Арбалет.

— Це вино просто чудове, ваша милосте. Це з вашого винограднику?

— Я радий, що вам подобається. Я дам вам кілька пляшок.

— Ваша милість дуже люб'язні.

— Ви прибули з Віттенберга? Бачилися з вашим покровителем — «дядечком Фрідріхом»?

— Як бачить ваша милість, перш за все я завітав до вас.

— Велика честь, Дісмасе.

— Це мені випала велика честь, ваша милосте.

— Можете тепер і мене називати дядечком.

Знову це? Пульс Дісмаса прискорився при згадці про оскверніння церкви. Він ледь помітно посміхнувся.

— Я не можу. Ваша милість є князем церкви.

— Ще ні. Скоро, дай Боже.

— Курфюрст Фрідріх набагато старший за вашу милість. Якщо на те пішло, навіть я старший за вашу милість. Це буде трохи ніяково — називати вас дядечком.

— Тоді звіть мене кузеном, — одказав Альбрехт з роздратуванням. — Як бачите, Дісмасе, я просто намагаюсь висловити свою прихильність до вас.

— Ваша милосте, від слова «кузен» я буду нітитися, бо це завеликий привілей для мене.

— Тоді не називайте мене кузеном прилюдно.

— Так, звичайно.

— А що ж ви привезли своєму Фрідріху?

— Ну, ви можете спитати в нього, кузене.

— Але я питаю вас.

— Тоді, як ваш кузен, скажу відверто, що я почуваюсь украй незручно. Я так само почуватимусь незручно, якщо курфюрст Фрідріх спитає, що я привіз вам. Професійна етика. Ви маєте розуміти.

— Дійсно, Дісмасе. Ви зараз справжній швейцарець.

Дісмас знову ледь помітно посміхнувся.

— Бачу, мій кузен найняв ландскнехтів?

— Ах, звичайно. Ви ж були рейзелауфером. Люди не завжди знають про кровну ворожнечу між німецькими та швейцарськими найманцями. Хіба ландскнехти такі вже й жахливі? Вони красунчики, треба визнати. А як вони чепуряться! Дрогобард казав мені, що вони витрачають всю свою платню на вбрання і прикраси. Точно, як швейцарська гвардія в Римі.

— При всій повазі, — відказав Дісмас, зціпивши зуби, — папська швейцарська гвардія