Читати книгу - "Прислуга"

не хочу я все змінити, начебто змінити Джексон, Міссісіпі — це наче замінити електричну лампочку.

Чищу я квасолю на кухні в міс Ліфолт, а тут дзвонить телефон. Сподіваюся, що то Мінні, повідомить, що щось підшукала. Я вже набирала всіх, у кого працювала, й усі відповіли мені одне й те саме: «Ми не наймаємо прислугу». Та насправді вони мали на увазі «Ми не наймаємо Мінні».

Хоча свій останній робочий день Мінні мала три дні тому, міс Волтер тишком зателефонувала їй учора ввечері, попросила зайти сьогодні, бо в будинку стало занадто порожньо після того, як міс Гіллі вивезла майже всі меблі. Я й досі не знаю, що сталось у Мінні з міс Гіллі. Та й знати не хочу.

— Резиденція Ліфолт.

— Е-е, привіт. Це… — Леді затихла, прокашлялась. — Алло. Можна… Можу я поговорити з Елізабет Ліфолт?

— Міс Ліфолт зараз немає вдома. Переказати їй щось?

— О! — вигукнула вона, наче розхвилювалася через таку ­дурницю.

— Можна поцікавитися, хто телефонує?

— Це… Селія Фут. Цей номер дав мені чоловік, я не знайома з Елізабет, але… він сказав, що їй відомо все про Благодійний вечір і Жіночу Лігу.

Ім’я мені знайоме, та не впевнена, звідки. Висловлюється та жінка так, ніби вона з глухого села, де в черевиках може й кукурудза прорости. Але голос такий солоденький, високий. Проте, здається, вона не з тих леді, що живуть неподалік.

— Я перекажу їй, що ви телефонували, — відповідаю. — Який ваш номер?

— Я тут новенька і… ну… це не так, я тут уже досить довго, десь більше ніж рік. Просто ні з ким тут не знайома. Я нечасто… виходжу в люди.

Вона знову прокашлялася, а я собі міркую, і чого то вона мені все це розповідає? Я ж служниця, якщо розмовлятиме зі мною, то друзі в неї не з’являться.

— Я думала, що, може, чимось допоможу з тим вечором, не виходячи з дому, — торочить вона.

І тут я згадую, хто ж вона така. Це її міс Гіллі та міс Ліфолт постійно поливають брудом, бо вона вийшла заміж за колишнього кавалера міс Гіллі.

— Я перекажу ваше повідомлення, — запевняю. — Який, ви сказали, ваш номер?

— О, я хотіла перебігти до крамниці за продуктами. Що ж, мабуть, посиджу вдома та почекаю.

— Якщо вона не зв’яжеться з вами, то залишить повідомлення прислузі.

— У мене немає прислуги. Фактично, я саме збиралася запитати її про це, можливо, вона когось порадить.

— Ви шукаєте прислугу?

— Та я вже з ніг збилася, шукаючи того, хто їздитиме в округ Медісон.

Ну і як вам таке.

— Я знаю дуже хорошу людину. Вона славиться своїми стравами й за дітками вашими пригляне. У неї навіть власна машина є, щоб дістатися до вашого будинку.

— О, ну… Все-таки я б порадилася з Елізабет. Я вже продиктувала вам свій номер?

— Ні, мем, — зітхаю я. — Слухаю.

Міс Ліфолт ніколи не порекомендує Мінні, усе через ту брехню міс Гіллі.

Вона диктує:

— Місіс Джонні Фут, Емерсон, 2-66-09.

Про всяк випадок говорю:

— А її ім’я Мінні, Лейквуд, 8-44-32. Записали?

Крихітка тягне мене за сукню:

— Животик болить… — і потирає живіт.

У мене виникає ідея. Я імпровізую:

— Зачекайте, що там, міс Ліфолт? Так, я перекажу їй. — І знову прикладаю слухавку до рота: — Міс Селіє, міс Ліфолт щойно ввійшла, каже, що погано почувається, але щоб ви таки зателефонували Мінні. Вона каже, що набере вас, якщо потрібна буде допомога з Вечором.

— О! Перекажіть їй, що я дуже вдячна. І щиро сподіваюся, що їй полегшає. І хай телефонує мені будь-коли.

— Покоївка Мінні Джексон, Лейквуд, 8-44-32. Заждіть, що-що? — Даю Мей Моблі печиво, а самій з біса приємно від учиненого. Я брешу, й мені байдуже.

Кажу міс Селії:

— Вона просить нікому не розповідати, що порадила вам Мінні, всі її подруги хочуть найняти цю покоївку, й дуже засмутяться, коли дізнаються, що її порекомендували комусь іншому.

— Я не викажу її секрет, якщо вона не викаже мій. Я не хочу, щоб мій чоловік знав, що я наймаю служницю.

Ну, якщо це не ідеально, то що ж тоді.

Тільки-но закінчено розмову, якнайшвидше набираю номер Мінні. І тут на порозі міс Ліфолт.

Бачте, оце-то ситуація. Я дала тій жінці, міс Селії, домашній номер Мінні, та вона сьогодні працює, бо міс Волтер самотньо. І коли Селія зателефонує, то Лерой дасть їй номер міс Волтер, бо він дурень. А якщо міс Волтер відповість на дзвінок міс Селії, гру закінчено. Міс Волтер розпатякає цій жінці всі плітки, які розпускає міс Гіллі. Мушу зв’язатися з Мінні чи Лероєм, поки цього не сталося.

Міс Ліфолт прямує до своєї спальні та, як я й думала, одразу ж зависає на телефоні. Спочатку вона телефонує міс Гіллі. Потім перукарці. Потім до крамниці щодо весільного подарунка. І базікає, і базікає, і базікає. Щойно закінчивши, виходить і питає, що в них на вечерю цього тижня. Витягую блокнот, перечитую список. Ні, вона не хоче свинину на кістці. Вона намагається змусити чоловіка схуднути. Вона хоче яловичу відбивну із зеленим салатом. І скільки, на мою думку, калорій у безе? І щоб я більше не давала Мей Моблі печиво, тому що та надто товста, і… і… і…

Боже мій! Як для жінки, що слова до мне не зронить, за винятком «зроби це» та «користуйся тією вбиральнею», ні сіло ні впало вона розводиться зі мною, ніби я її найкраща подруга. Мей Моблі витупцює джигу, намагаючись привернути мамину увагу. І щойно міс Ліфолт нахиляється до дитини, як опа! Вона вилітає з дому, бо забула про одну справу, а клятий час уже минув.

Гарячково набираю номер, аж пальці не слухаються.

— Мінні! Я знайшла тобі роботу. Але будь біля телефона….

— Вона вже телефонувала. — Голос у Мінні безбарвний. — Лерой дав їй номер.

— І міс Волтер відповіла, — здогадуюсь я.

— Глуха як пень, і раптом, чудо Господнє, почула телефон. Я крутилася по кухні туди-сюди й не звернула уваги, а тоді почула своє ім’я. Потім зателефонував Лерой, я й дізналася, що то було. — Голос у Мінні зовсім виснажений, а вона з тих, хто ніколи не втомлюється.

— Що ж, може, міс Волтер не розповіла їй ту брехню, що вигадала міс Гіллі. Ніколи не знаєш напевне. — Але навіть я не така дурна, щоб вірити в це.

— Навіть якщо й не розповіла, міс Волтер усе відомо про те, як я помстилася міс Гіллі. Ти не уявляєш, який Страшний Жах я вчинила. Навіть не хочу тобі зізнаватись. Упевнена, що міс Волтер розповіла тій жінці, що я втілення самого диявола. — Її голос звучить моторошно. Неначе грамофонна платівка, що грає трохи сповільнено.

— Вибач. Якби я могла зателефонувати раніше, ти б устигла підійти до телефона.

— Ти зробила все, що могла. Тепер мені вже ніхто й ніяк не допоможе.

— Я помолюся за тебе.

— Дякую, — говорить вона, а тоді в голосі щось надривається. — І спасибі, що спробувала мені допомогти.

Кладемо слухавки, і я беруся за прибирання. Голос Мінні мене