Читати книгу - "Картковий будинок"

вони тільки-но розпочали свою роботу й опитування прогнозували комфортну перемогу, та ця впевненість почала випаровуватися з результатами екзит-полів. Джеремі працював у індустрії образів, де репутації в’янули, ніби вчорашні квіти.

О’Ніл продовжував торохтіти, кипучий, невгамовний, аж поки їхню увагу не поглинув шестифутовий образ сера Алістера, який у цю мить тримався за вухо, схиливши голову набік. Йому щось передавали у навушник.

— А зараз, я гадаю, ми готові до перших результатів цього вечора. Знову Торбей, підказують мені. Б’є всі рекорди. Минуло лише сорок три хвилини від закриття дільниць, а я вже бачу, як кандидати збираються за спиною голови комісії. Переходимо до висвітлення наживо...

Зал зборів, Торбей. Вікторіанський, людний, вологий, відчайдушно спекотний, тріскотить від напруги. Пачки порахованих бюлетенів лежать на столах-козлах, а порожні чорні й мідні урни для голосування лежать оддалік. На сцені з іншого боку, поміж куп гіацинтів і хлорофітумів, розет і мерських регалій, зібралися кандидати. Мали оголосити перші результати, та сцена радше нагадувала сільську пантоміму, аніж вибори: обіцянка висвітлення національними медіа привабила більшу, ніж зазвичай, кількість дивакуватих кандидатів, і вони силкувалися упіймати момент, розмахуючи кульками й барвистими капелюхами, щоб лише привернути до себе увагу камер.

Кандидат від «Саншайн», з голови до ніг одягнений у ядуче-жовтий леопард, навмисне стояв просто перед представником Торі, вбраним у чорний костюм, вимахуючи великим безглуздим пластиковим соняшником. Торі, у тісному костюмі, з підстриженим заради такої події волоссям, спробував відійти лівіше, щоб уникнути цієї перешкоди, та лише наскочив на чоловіка з Національного фронту, який саме розпалював невелику колотнечу серед натовпу, здійнявши зціплений кулак на татуйованій руці. Торі, в надії вчинити правильно, але не певний, що передбачає звід правил кандидата у таких ситуаціях, неохоче ретирувався до соняшника. А тим часом молода жінка, представниця партії «За чистоту наших морів», вбрана у синьо-зелену шифонну сукню, ходила перед усіма туди-сюди, тягнучи за собою ярди тканини, що збурювалася, ніби припливна хвиля.

Мер прокашлявся у мікрофон.

— Дякую, леді та джентльмени. Я, як голова виборчої комісії округу Торбей, хотів би заявити, що голоси, віддані на виборах, розподілилися наступним чином...

— Тож ми вже маємо такі результати з барвистого Торбею,— вклинився могильний голос сера Алістера.— Уряд утримує лідируючі позиції, щоправда, зі скороченою більшістю й від’ємною похибкою, як каже комп’ютер, у вісім відсотків. Що це може означати, Пітере? — запитав диктор, коли екран перемкнувся на коментатора.

На екрані з’явилася пом’ята фігура у оксфордському твідовому костюмі й окулярах.

— Це значить, що екзит-пол майже достовірний, Алістере.

Розділ п’ятий

Політика вимагає жертв. Жертв інших людей, звісно ж. Чого тільки можна досягти, пожертвувати собою заради своєї країни, та завжди отримаєш більше, дозволивши іншим зробити це першими. Витримати момент, як завжди каже моя дружина, це все.

— Чудове шоу, Роджере, правда? Знову більшість. Навіть не можу передати, наскільки я схвильований. Яке полегшення! Я задоволений. Усім. Гарна робота. Дійсно гарна!

Нестримний ентузіазм голови одного з провідних бізнес-клієнтів «Грець і Шмон» вихлюпнувся в обличчя О’Ніла без жодного видимого ефекту. Товстозадий промисловець насолоджувався, пітнів, усміхався; вечір перетворювався на запальну вечірку на честь перемоги, незважаючи на те, що уряд щойно втратив перші два місця за ніч.

— Це дуже люб’язно з вашого боку, Гарольде. Так, гадаю, більшості у тридцять-сорок місць буде достатньо. Але ви мусите визнати й свою заслугу в цьому,— відповів О’Ніл.— Я тут днями нагадав прем’єр-міністру, наскільки далеко за межі корпоративних внесків виходить ваша підтримка. Пам’ятаю промову, яку ви виголосили на обіді у Промисловій спілці в березні. Боже правий, це було дійсно добре, якщо ви пробачите цю крапельку богохульства, але ви справді вистрілили цією промовою і влучили точно в ціль. Безперечно, ви проходили професійну підготовку, правда ж?

І, не чекаючи на відповідь, О’Ніл провадив:

— Я сказав Генрі — перепрошую, прем’єру! — я сказав йому, наскільки добре ви говорили і що нам треба знайти більше платформ для таких капітанів промисловості, як ви. Щоб забезпечували нам погляд із забою.

— Я певен, для цього не було жодної потреби,— відповів капітан без щонайменшого натяку на щирість.

Шампанське вже встигло перемогти його природну обачність, і образи горностаєвого хутра й палати лордів почали матеріалізуватися перед його очима.

— Слухайте, коли це все закінчиться, може, якось пообідаємо разом? У якомусь затишному місці, ге? У мене є ще кілька ідей, які можуть здатися йому цікавими й щодо яких я б радо послухав вашої думки...— його очі вирячилися в очікуванні. Він набрав повний рот вина.— А щодо вистрілити точно в ціль, Роджере, скажіть, оця ваша секретарочка....

Але він не встигнув розвинути думку — О’Ніла прорвала серія вулканічного чхання, зігнувши його майже вдвічі, наливши очі кров’ю й унеможлививши будь-яку надію на продовження розмови.

— Перепрошую,— просичав він, намагаючись оговтатися.— Сінна лихоманка. Завжди підхоплюю її рано.

І ніби підкреслюючи свої слова, він трубно й басовито висякався. Момент було втрачено, промисловець відійшов.

Уряд втратив ще одне місце — молодшого міністра, відповідального за транспорт, лисуватого чоловіка, який провів попередні чотири роки, поспішаючи на кожну велику аварію на трасах по всій країні й тягнучи за собою ЗМІ. У нього склалося майже релігійне переконання, що здатність людської раси до нестримної самопожертви є невичерпною, та здавалося, це не дуже допомогло йому прийняти власну. Його підборіддя випнулося вперед назустріч нещастю, а його дружина розпливлася у сльозах.

— Ще трохи поганих новин для уряду,— прокоментував сер Алістер.— Ми зможемо побачити, як їх сприйме прем’єр-міністр, коли за кілька хвилин включимося наживо, оголошуючи його результат. А тим часом що прогнозує комп’ютер? — він ударив по кнопці й повернувся, щоб подивитися на великий екран комп’ютера у себе за плечем.— Радше тридцять, аніж сорок, на його погляд.

У студії почалася дискусія щодо того, чи більшості у тридцять місць достатньо для всього строку роботи уряду, та коментаторів постійно переривали, оскільки надходили нові результати. Тим часом у агенції О’Ніл полишив групу перегрітих бізнесменів і почав пробивати собі шлях через дедалі більшу й балакучішу юрму шанувальників, які оточили Пенні. Незважаючи на їхні протести, він швидко відтягнув її вбік і коротко прошепотів щось на вухо. Тим часом ще раз увірвалося рум’яне обличчя сера Алістера — заявити, що результати прем’єр-міністра скоро будуть оголошені. Гультяїв охопила шаноблива тиша. О’Ніл повернувся до капітанів індустрії. Всі погляди застигли