Читати книгу - "Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу"

А втім, жоден інший хлопець навіть листівочкою не удостоїв!

— Та нащо було? Спасибі, звичайно… Але тепер, будь-ласка, забалакай Ростика! — І пошепки, щоб не почув братик: — Треба йому щось на Новий рік вибрати!

Озираючись на малого (хоч би не побачив, це ж від Діда Мороза!), купила на ятці пухнастого рожевого зайчика й приховала під курткою. Знов опинилась біля Сашка. Розказати йому? Змовчати?

— Ну, як там учора? — перший почав хлопець.

Ні, таки розповість.

— Сподіваюсь, і без вінка все було чудово?

Ой, мабуть, ліпше не казати! Очорнити себе перед останнім хлопцем, що має ще її за щось путнє?

А може, просто згадалося Росьчине грізне: «Замкни й моїм ворогам губи-губища, щоки-пращоки, очі-праочі…»? А ще ж оте Вітине попередження: розказати про русалку — накликати нещастя…

— Та не журись ти через ті лілеї! — по-своєму зрозумів Сашко. — Я от що придумав: можна ще пошукати їх нижче за течією, біля того місця, де ми на лижах каталися! Пригадуєш, там ото такий вигин, ще кам'яні зазубринки?

Софійка не пригадувала зазубринок і навіть знала, що квітів там не знайдуть, бо вони вже давно в русалки. Та й нащо вони вже здалися? І справа, здається, зовсім не в них! І не в течії! І не в зазубринках! Та Сашко провадив своє:

— Першого числа в мене вихідний. Хочеш, знову підем туди на лижах і пошукаєм? Лижі я маю: знайшов у нашому підвалі, колишні сусіди покинули. І якщо, може, у твоїх нема часу поїхати з нами, то ми й самі!..

Он воно що! Не спіши, Софійко, відмовлятися, бо невідомо, чи після вчорашнього ще хто-небудь узагалі зважиться тебе запросити на побачення!

— Гаразд! Але зустрічаємось не біля мого будинку, а відразу на зупинці міської маршрутки!

Бо Роська і його перехопить!

— Як скажеш! — сяяв хлопчина.

Заодно й придивиться уважніше до того злощасного каменя. Не може бути, щоб не знайшла там якоїсь підказки!

11. Новорічний ранок

Зустріч Нового року минула як завжди. Спочатку виснажливе прибирання. З тією хіба різницею, що цього разу найгучніше у під’їзді гув пилосос у бабиній Валиній квартирі: працювала її супер-пуперна внуця. Навіть сердешний чорний кіт Фантик не витримав шуму й переховався на дереві проти Софійчиного балкона. Фантик останнім часом схуд і наче здичавів, хоч любила його баба, як колись. До того ж не вдалося знайти лівого черевичка, хоча звичайно під час таких генеральних прибирань у Софійчиній хаті знаходилося геть-чисто все. Ага, ще прикрашання ялинки стало набагато цікавішим: Ростик бурхливо сприймав кожну іграшку й кожну блискітку, і дівчинка сама тішилась ним, як дитина. Та й «новорічок» від подруг чи художників досі не мала, тепер же — он який кучерявий лист од Ві-ку-ку та чудовий зимовий краєвид од Павлика!

Потім — варіння-печіння-смаження з неодмінним голодним бурчанням у животі, бо ж, бачте, якщо з’їсти щось передчасно, то, на мамину думку, святковий стіл буде не такий апетитний. Проте з квартири навпроти линули такі смачні запахи, які не снились навіть Софійчиній мамі — вдатній кухарці. Мама навіть ходила до сусідки по рецепт і повернулась у захваті: бабина онука не дитина, а кулінарний геній!

А тоді ще, правда, був невеличкий конфлікт через гостей. Звісно, прийдуть Сніжана з Сергієм, як же інакше? (Тітоньці про загублений черевичок вирішили не признаватись.) Але коли мама запропонувала покликати ще й самотніх бабу Валю й Росаву, бо ж баба вже як рідна… І коли тато радо це підтримав, бо ж і Росава чемна дівчинка!.. Мовляв, щойно її зустрів, і юнка поштиво запитала, чи не можуть позичити їм приймача: телевізор поламався, і вони з бабусею не матимуть звідки почути навіть опівнічного вітання… Софійка вибухнула праведним гнівом! Відчувала, що дім — остання її фортеця, і якщо пустить чужинку ще й сюди… Новий рік — свято родинне! І коли Росяниця їм дорожча за Софію, то хай ідуть у гості до неї й там святкують, а вони з Ростиком зостануться вдома!.. На щастя, для батьків поки що дорожчою виявилася Софія, і вони, хоч трохи й побурчали, запрошувати сусідок передумали.

О, ще ж прикрість через той Сашків гостинець, краще б його не брала! То були парфуми, перші власні парфуми в Софійчиному житті. Безперечно, вони були перші й у Сашковому житті — в цьому скоро переконалася. Щедро набризкалась ними, увійшла до вітальні, й мамі умить забаглося провітрити кімнату. Коли ж тітоньку від них знудило, Софійка мусила показати коробку. Обидві у два голоси розкритикували духи, ще й заявили, що сердезі підсунули підробку, і що вибирати слід не за красивою упаковкою, і що гроші, які видалися великими для хлопця, зовсім не є достатніми для гідних парфумів, і що взагалі дешева рибка — погана юшка. У Софійки од гвалту (чи таки від запаху?) аж голова розболілась. Бурхлива жінрада постановила: і користуватись не варто, але й викидати не можна, бо ж — від щирого серця. Лише татове слово відрізнялось від галасливої решти:

— А що ти, доню, подарувала Сашкові?

Софійці стало дуже прикро, бо ж не тільки нічого не подарувала, а й не спитала, як його здоров'я після тієї пошукової купелі. Усі зараз же зашуміли-засперечалися, що б це справді подарувати хлопцеві, але тут Ростик перекинув на себе прикрашений галуззям і штучним снігом підсвічник, і про Сашка нарешті забули. Обійдеться вітальною есемескою!

Зате ранок першого січня зустрів подарунками значно цікавішими — під ялинкою! Кожен збагатився цукерками, екзотичними фруктами, книжками. Пустельник — ще одним альбомом з репродукціями українського живопису. У Софійки побільшало одягу. Та й Ростик віднині не ходитиме в сестриних недоносках: йому надарували костюмчиків. Хоч найбільше йому сподобався рожевий заєць.

Та найголовніша подія чекала попереду. Білокрилівський ліс!

12. У лісі

Зійшли з маршрутки і взулися в лижі. Рушили сніговою просікою. Даремно-таки погодилась їхати без тата і дядька: двом дітям серед хащів трохи незатишно. Ще з Вадимом готова була хоч і на край світу, але з Сашком… Не далі, ніж у Леськовичі!

Он дідок, теж на лижах, але з торбою: вештається тут, розгрібає палицею торішнє листя. Чого вишукує?

— А ми зараз до нього заговоримо перші! — подав ідею Сашко, якому, видно, теж трохи не по собі. — Хай нас боїться, а не ми його!

Що ж, мудро.

— Дідусю, щось загубили? — гукнула до старого. — Може, допомогти?

— Що я тут загубив? — примружив очі незнайомець. — Ох, та зо три тисячі років точно! Навряд чи зарадите!

— А на перший погляд