Читати книгу - "Гармидер у школі"

руці, яка намагалася відчистити килим від розлізлих решток Пирога Дружби.

— Міс Гармидер! — заверещав він. — Що відбувається? Що це ви виробляєте з моєю чудовою школою?

— Ой, якби ви тільки себе побачили, містере Шрапнель! — сказала міс Гармидер. — Ви весь у бульках. Одначе не хвилюйтеся. Зараз я вас гарненько відчищу. їх можна здмухати пилососом. Стійте рівненько, не ворушіться…

Міс Гармидер перевела перемикач пилососа на видування. Пристрій загудів, засвистів, чхнув — і раптом виплюнув величезні згустки Пирога Дружби. Вони попробивали бульки і врізалися просто в груди містера Шрапнеля. Той відступав назад, доки не вперся в стіну, а тоді повільно сповз по ній на підлогу.

Міс Гармидер вимкнула пилосос.

— Ой-ой! Боюся, в трубі залишалися шматки пирога, містере Шрапнель. Вибачте, будь ласка.

Вона взяла ганчірку і почала відтирати нею директорський костюм.

— Ось, бачите — відчищається. Нічого, якщо ваш піджак залишиться піджаком у смужку? Адже ж це зовсім не погано — бути не таким, як усі! Знаєте, містере Шрапнель, я думаю, ми виграємо цю битву.

— Битву? — простогнав містер Шрапнель. — Битву?

Адже це таки справді була битва. Він боровся проти міс Гармидер від тієї миті, коли вона переступила поріг школи.

— Так, нашу битву проти пирога, — міс Гармидер швиденько витерла йому носа і допомогла підвестися на ноги. — А тепер давайте підемо подивимося, чим займається третій клас.

Містер Шрапнель позадкував:

— Ні, я думаю, не треба, не треба; ні, я цього більше не витримаю. Я хочу додому — і спати.

Але Лілія Гармидер міцно вхопила його за лікоть і повела по коридору.

Кілька неприкаяних бульбашок усе ще залишалися на стінах. У повітрі стояв сильний запах мокрого килимового покриття, під ногами чвакало, але Пирога Дружби вже не було. Діти вперто випихали його, доки не випхали весь за поріг школи. Саме там їх і застали містер Шрапнель і міс Гармидер. Учні саме лили з відер воду на останні плями брудної липучої маси, змиваючи її в каналізаційні стоки.

— Ну от, усе зроблено. Ви всі молодці, а тепер ходімо назад до класу.

Діти усміхнулися їй і поспішили в клас, а міс Гармидер тимчасом провела директора до його кабінету. Той і далі щось бурчав на тему того, що він більше нічого не розуміє. Відтак міс Гармидер покликала місіс Штурх і попросила її зробити для містера Шрапнеля горнятко міцного гарячого чаю.

— Він дещо шокований, — сказала вона.

Опинившись у своєму кабінеті, містер

Шрапнель став потрохи оговтуватися. Тепер, коли він сидів у своєму старому кріслі, вже чистому, хоча все ще вогкому, в його голові почало прояснюватися. За спиною міс Гармидер він помітив шкільний розклад, той усе ще надійно висів на стіні. Шкільний розклад! У ньому зосереджувалася вся сила містера Шрапнеля. Він відчув, як завдяки розкладу повертається до життя.

Він встав на ноги, протиснувся повз міс Гармидер і надзвичайно уважно пробіг його очима.

— Я так і знав! Я так і знав, міс Гармидер. Тут нічого не сказано про куховарство. Клас містера Дейвіда взагалі не мав займатися куховарством!

Лілія Гармидер підійшла і подивилася на розклад. Містер Шрапнель розписав усе, чим мав займатися протягом цілого тижня третій клас, а також інші класи школи. Тут був навіть щоденний розклад для самого містера Шрапнеля. Міс Гармидер уважно його прочитала.

— Ось, дивіться! Куховарства нема! — повторив директор.

— Але як вам це вдається, містере Шрапнель?

— Що? Ви про що?

— Оцей ваш розклад — це ж для вас, мабуть, просто жахливо, — міс Гармидер подивилася на містера Шрапнеля з воістину дитинним здивуванням. — Весь ваш день розписаний від початку і до кінця, але при тому вам не дозволено ні разу відлучитися в туалет. Тоді звідки ви знаєте, коли вам туди іти? А коли треба висякатися? Як вам це вдається?

Містер Шрапнель вирячився на неї. Тоді вирячився на розклад. Він перечитав його ще раз, і ще. Тоді знову подивився в її сірі очі з грайливими іскорками. Раптом він шурнув рукою по стіні, здер свій прекрасний витвір, зіжмакав його, порвав на клапті, розтовк кулаками, скинув на підлогу, розтоптав і з люттю розкопав по всіх кутках.

Він стояв, важко дихаючи, і ошаліло дивився на міс Гармидер. А тоді відкрив рота:

— А-а-а-а-а-а-а-а-р-р-р-р-р-р!

6. Маленькі штучки — великі проблеми

— Перепрошую, вам телефонують, містере Шрапнель, — покликала директора місіс Штурх. — Я перемикаю на вас.

Директор підняв трубку і слухав. Кров відлила від його лиця, і воно сполотніло. Праве око почало сіпатися.

— Завтра? Завтра після обіду? Так, добре, звичайно, нема проблем. Ми будемо чекати на вас, місіс Донован.

Він повільно поклав трубку.

Ось вона — ця остання крапля. Місіс Донован була дуже важливим шкільним інспектором, і завтра після обіду вона збиралася відвідати Далендонську початкову школу. Це мало б означати кінець усьому. Місіс Донован тільки гляне на міс Гармидер — і закриє всю школу. Його звільнять, викинуть на вулицю — і це після десяти років бездоганного директорського стажу. Він безцільно зайшов до кабінету місіс Штурх.

— Місіс Штурх, здається, міс Гармидер сьогодні тут?

— А хіба ви не чули сирени, містере Шрапнель?

— Так, так, хоч я дуже намагався не чути. Я припускаю, що від містера Дейвіда нема ніяких звісток? Завтра його не буде?

— Боюся, що ні. Лікар сказав, що він не зможе вийти на роботу ще принаймні зо два тижні.

Містер Шрапнель пригнічено кивнув.

— Два тижні, — пробурмотів він. — Гармидер ще два тижні.

— Щось сталося, містере Шрапнель? — поцікавилася місіс Штурх.

— Та ні, абсолютно нічого не сталося. Просто завтра після обіду до нас прийде місіс Донован, от і все.

— Чи вона, бува, не інспектор?

— Так, вона інспектор. Інспектор, місіс Штурх, але прошу, хай це вас не турбує. Я можу піти додому, засунути голову в духовку і покінчити з усім цим раз і назавжди.

Він розвернувся і поплентався назад до свого столу.

Місіс Штурх з цікавістю спостерігала за ним.

У третьому класі міс Гармидер саме поставила на свій стіл стару бляшанку з-під печива.

— А що там? — запитав клас, прекрасно знаючи, що там може бути що завгодно, крім печива. Бо міс Гармидер могла носити печиво в кишенях піджака або на дні рюкзака, але в жодному разі не в такому банальному місці, як бляшанка з-під печива.

— Це миші, — пояснила класу міс Гармидер. — Розумієте, мій кіт дуже ледачий — його звуть Диван, бо він весь день спить, — і не ловить мишей. Але якось я