Читати книгу - "Лялька"

він рвучко вискакував з постелі на середину кімнати і, кинувши на ліжко нічного ковпака, біг до грубки, де стояв великий таз, в якому він мився з голови до ніг, іржав та пирхав, немов старий породистий рисак, якому пригадалися скачки.

Під час обряду витирання волохатим рушником він з задоволенням поглядав на свої тонкі литки та зарослі волоссям груди й бурмотів:

— А я таки набираю тіла!

В цей час зіскакував із канапки його старий пудель Ір з вибитим оком і, міцно стрепенувшись, — мабуть, щоб позбутися решти сну, — шкрябався в двері, за якими хтось енергійно роздмухував самовар. Пан Жецький, квапливо одягаючись, в той же час випускав собаку, вітався з слугою, діставав із шафи чайника, плутався в петлях, запинаючи манжети, вибігав на подвір’я подивитись на погоду, опікався гарячим чаєм, зачісувався, не дивлячись у дзеркало, і в пів на сьому вже був цілком готовий.

Перевіривши, чи є у нього на шиї галстук, а в кишенях годинник та гаманець, пай Ігнац діставав із шухляди великого ключа і, трохи зсутулившись, урочисто відмикав оббиті бляхою задні двері магазину. Вони заходили туди удвох з слугою, засвічували кілька газових ріжків, і, поки слуга замітав підлогу, пан Ігнац, начепивши пенсне, вичитував із блокнота план роботи на сьогоднішній день.

— «Внести в банк вісімсот карбованців». Ага… «Надіслати в Люблін три альбоми й дюжину гаманців…» Так!.. «Переказати в Відень тисячу двісті гульденів… Одержати на станції вантаж… Висловити догану лимареві за те, що не доставив валізок…» Дрібниця!.. «Написати листа до Стася…» Дрібниця!..

Скінчивши читати, пан Ігнац засвічував ще кілька газових ріжків і при їх світлі починав переглядати товари на вітринах і в шухлядах. «Запонки, шпильки, гаманці… гаразд… Рукавички, віяла, галстуки… так… Палиці, парасольки, саквояжі… А туї альбоми, несесерчики… Синій учора продали, звичайно!.. Свічники, чорнильниці, прес-пап’є… Фарфор… Цікаво, нащо цю вазу обернули?.. Напевне… Ні, ціла…, Ляльки з волоссям, театр, карусель… Треба буде завтра поставити в вітрині карусель, бо фонтан уже набрид. Дрібниця!.. Незабаром восьма година… Можу закладатися, що Клейн прийде першим, а Мрачевський останнім. Звичайно ж… Познайомився з якоюсь гувернанткою і вже купив їй несесерчик набір із знижкою… Звичайна річ… Аби тільки не почав купувати без знижки та безплатно…»

Отак, бурмочучи, пан Жецький ходив, засунувши руки в кишені, по магазину, а за ним його пудель.

Час від часу він спинявся й пильно оглядав якусь річ, пудель присідав на підлоз] й чухався задньою ногою в своїх кудлах, а ряди виставлених у шафах малих, середніх і великих ляльок, чорнявих і білявих, дивились на них мертвими очима.

Рипнули задні двері, й увійшов пан Клейн, миршавий продавець, з сумною усмішкою на посинілих губах.

— Ну от, я так і знав, що ви прийдете першим. Добрий день! — сказав пан Ігнац. — Павле! Гаси світло та відчиняй магазин.

Слуга вибіг важким тюпачком і погасив газ. За хвилину заскреготіли засуви, заклацали штаби й до магазину увійшов день, єдиний відвідувач, який ніколи не підводить купця. Жецький сів за конторку біля вікна, Клейн став на своєму місці коло фарфору.

— Хазяїн іще не повертається, він вам не писав? — спитав Клейн.

— Сподіваюсь його в половині березня, найпізніше через місяць.

— Якщо його не затримає нова війна.

— Стась… Пан Вокульський, — поправився Жецький, — пише мені, що війни не буде.

— Проте курс цінних паперів падає, а тільки-но я читав, що англійський флот увійшов у Дарданелли.

— Це нічого не означає, війни, однак, не буде. А зрештою, — зітхнув пан Ігнац, — що нас обходить війна, коли в ній не візьме участі Бонапарт.

— Ну, Бонапарта своє відспівали.

— Справді?.. — Іронічно усміхнувся пан Ігнац. — А задля кого ж Мак-Магон з Дюкро готували в січні переворот?.. Повірте мені, пане Клейн, бонапартизм — це могутня сила!..

— Є більша за неї.

— Яка? — обурився пан Ігнац. — Може, республіка з Гамбеттою? Чи Бісмарк?

— Соціалізм… — шепнув миршавий продавець, ховаючись за фарфором.

Пан Ігнац міцніше насадив на ніс пенсне й підвівся з крісла, немов збирався одним ударом розтрощити нову теорію, яка суперечила його поглядам, але цьому перешкодив другий продавець з борідкою, що саме увійшов у цей час.

— А, моє шанування панові Лісецькому! — звернувся до нього пан Ігнац. — Холодно, сьогодні, правда? Котра воно година в місті, бо мій годинник, здається, поспішає. Ще, мабуть, немає чверті на дев’яту?..

— Теж мені дотеп!.. Ваш годинник завжди поспішає зранку і спізнюється надвечір, — в’їдливо відповів Лісецький, обтираючи припалі інеєм вуса.

— Можу закладатися, що ви вчора грали в преферанс.

— Звичайно. А що ви думаєте, мені вистачає на цілу добу вашої галантереї та сивини?

— Ну, знаєте, вже краще бути трохи шпакуватим, аніж лисим, — образився пан Ігнац.

— Теж дотеп!.. — просичав пан Лісецький. — Моя лисина, якщо хто-небудь її й побачить, — просто прикра спадковість, а от ваша сивина та буркотлива вдача — це вже наслідок старості, яку… я хотів би шанувати.

В магазин зайшов перший покупець: жінка в салопі й хустці. Вона зажадала мідну плювальницю. Пан Ігнац дуже низько їй уклонився й подав стільця, а пан Лісецький зник за шафами; через хвилину він повернувся і повним гідності рухом вручив жінці потрібний предмет. Потім записав ціну плювальниці на бланку, подав його через плече Жецькому і пішов за полиці з виглядом банкіра, який пожертвував на добродійні цілі кілька тисяч карбованців.

Суперечка про сивину й лисину більше не відновлювалась.

Десь аж о дев’ятій увійшов, а краще сказати вбіг у магазин пан Мрачевський, гарний, двадцяти з чимось років блондин, з очима — як зорі, з губами — як корали, з вусиками — як отруйні стилети. Він вбіг, тягнучи за собою хвилю пахощів, і вигукнув:

— Слово честі, вже, мабуть, пів на десяту! Ах, я ж вітрогон, я негідник, нарешті — я мерзотник, але що ж я вдію, коли захворіла моя мати і я мусив шукати лікаря.

Був у шістьох…

— Чи не в тих, котрим ви даруєте несесери? — спитав Лісецький.

— Несесери?.. Ні. Наш лікар не взяв би навіть шпильки. Шановна людина. Правда, пане Жецький, уже є пів на десяту? Мій годинник спинився.

— Скоро дев’ять… — з притиском відповів пан Ігнац.

— Тільки дев’ять?.. Ну, хто б подумав! А я збирався прийти сьогодні в магазин першим, раніше за пана Клейна…

— Щоб вийти ще до восьмої, — озвався пай Лісецький.

Мрачевський втупив у нього свої голубі очі, в яких відбилося величезне здивування.

— Відкіля ви знаєте?.. — вигукнув він. — Ну, слово честі, у цього чоловіка дар ясновидця! Саме сьогодні, слово честі… мушу бути в місті перед сьомою, хоч би