Читати книгу - "Кід Родело"

погнали коней уздовж вулиці. В крамниці горіло світло, але вони не зупинились. Далі по вулиці вони побачили, що і в адобі світло горить так само.

— Він добрався перший, — сказав Беджер.

— Він у хатині, — заперечив Харбін, — та це ще не означає, що він знайшов і мою схованку. Ніхто її не знайде, крім мене.

— Може, він уже надибав її і захопив усе, — сказав Ховрашок.

— І залишив хатину освітлену?

Джо Харбін зупинив коня біля найближчої до адоби будівлі й витяг револьвера.

Всередині хатини Ден Родело чекав; обличчя його було спокійне. Нора відступила у куток, подалі від зони обстрілу. Клінт спостерігав із ліжка.

— Там більше, ніж одна людина, — сказав він. — Ти збираєшся упоратися з ними сам-один?

— Еге ж.

— Ти шалений, — Клінт подивився на нього. — Ну, а що я буду мати з того?

— Ти тут уже ні при чому. Ти вбив свого партнера. Можеш сидіти тут або можеш ризикнути і ще поганятися за золотом. А можеш іще втекти.

— Я залишусь тут.

— Авжеж. Там, надворі — Джо Харбін.

— Ну то й що?

— Єдиний засіб, у який ти міг дізнатися про це золото — від його дівчини. А Джо — страшенно ревнивий, чоловік.

— То не я! — заперечив Клінт. — То був Джейк.

— Скажеш ото йому. Може, він і послухає.

Знадвору долинули кроки, а потім голос, що окликав:

— Гей, Денні! Виходь!

— Ну от, це вони, Клінте, — сказав Родело. — Ти сидиш тут, і вони будуть вважати, що ти у цій справі разом зі мною.

Клінт несподівано скочив.

— Я хочу вийти. Я хочу зараз же вибратися звідси.

— Давай.

Клінт рушив до дверей, потім завагався.

— А як щодо зброї?

Ден Родело витяг револьвера з-за ременя і подав його Клінтові, стволом уперед.

— А тепер — обличчям до дверей. Якщо обернешся — стрілятиму.

Клінт узяв револьвер і ступнув до дверей. Потім покликав:

— Це не Денні! Я хочу вийти і побалакати!

Ден Родело відсував засувку біля задніх дверей.

— Гаразд, — почувся голос Джо Харбіна. — Виходь з руками вгору!

Клінт відчинив двері, держачи револьвер у руці, швидко вискочив надвір і вистрілив. Три кулі зрізали його раніше, ніж він вистрілив удруге. — Залишайтесь тут, — прошепотів Родело Норі і тінню вислизнув у ніч.

Ховрашок ступив до дверей і застиг, втупившись очима в тіло на підлозі.

Потім увійшов у кімнату, а за ним — Харбін та Беджер. Том Беджер повільно оглянув кімнату, пильно подивився на Нору, потім — на труп.

— Переверни його, — наказав він Ховрашкові.

Той став на коліно і перекинув тіло Джейка обличчям догори.

— Це не Денні, — сказав він здивовано.

— Це Джейк Ендрюс, — пояснив Харбін. — А отой, що ми його вбили, — то був Клінт Уїлсон?

— Клінт Уїлсон?

— Він самий, — відповів Харбін з усмішкою. Він підвів очі на Нору. — А ти ж чия, дівчинко?

— Я була з цими людьми… І нічия я не дівчина. Я Нора Пакстон.

— Бери ото, за чим ми прийшли, — сказав Том нетерпляче. — Джо, викинь жінок із голови. Їх повно у Мексиці.

— Ти була з ними? — наполягав Джо.

— Вони збирались до Затоки, а мені теж туди потрібно. Вони обіцяли взяти мене з собою, а іншого випадку в мене не було.

— До Затоки? А чому до Затоки?

— Справа… Моя справа, і вам до того діла нема.

Харбін посміхнувся їй.

— Не ображайтеся, мем. Якщо ви все ще хочете туди, можете їхати з нами.

Тепер і Беджер дивився на неї.

— Як вони збирались добиратися до Затоки?

— У них є фургон, стоїть там на вулиці, і вони збиралися до Папаго-Веллс.

— А потім?

— Я знаю, де є вода між Папаго і Затокою. Це була причина, через яку вони погодились узяти мене з собою.

— Ніколи не чув про якусь воду там, — сказав Беджер.

— Вона там є. Добрий ставок, у якому вода тримається постійно, чиста вода…

— Якщо це так, — сказав Джо, — нашим турботам кінець. Добре, можете їхати з нами.

Беджер оглянув скриньку і розкидані папери.

— Щось не бачу ніякого золота. Ти певен, що Родело не пурхнув із ним?

— Це ви не про того, що тільки-но був отут? Високий, смаглявий молодик?

— То наш Денні.

— У нього не було нічого, коли він виходив.

Потім додала:

— Клінт застрілив Джейка. Він думав, що вони вже знайшли золото, коли Джейк помітив оцю скриньку, от він і вбив його.

— І не його першого.

Нора прислухалася. Чи був Ден Родело зовні? Що він задумав?

— Бери золото, — сказав Беджер. — І давай швидше вибиратися звідси.

Харбін узяв з вогнища іржаву кочергу і поставив стільця під головною кроквою, що перетинала кімнату від однієї стіни до іншої. Ставши на стілець, засунув кінець кочерги у щілину й підважив. Частина балки піднялась, відкривши заглибину всередині. Звідти на підлогу випала золота монета.

Нора підняла її і передала Беджерові.

— Це золото, точно, — сказала вона.

Харбін задоволено посміхнувся.

— Можеш не сумніватися, це таки воно! І тут його повно, дитинко!

Беджер звернувся до Ховрашка.

— Принеси сакви. Швидше!

Коли той вийшов, Харбін спитав:

— А як із ним?

Беджер знизав плечима.

— Буде допомагати нам дорогою. А як доберемось до Мазатлана, дамо йому п'ятдесят зелененьких, і нехай забирається геть.

Ховрашок повернувся із двома парами саков, і вони почали швидко наповнювати їх золотом.

— Здається, буде важкувато, — задумливо зауважив Том. — Добре було б мати зайвого коня або двох.

У цей час Ден Родело тихо зайшов у передні двері. В руці у нього був револьвер. Зайшовши, він одступив убік від дверей і завмер, спостерігаючи.

Том Беджер помітив його першим і повільно, обережно підніс руки вгору. Він ніколи не бачив, як Ден Родело стріляє, але мав підозру, що досить добре.

— Дай я гляну, — попрохав Ховрашок.

— Дивись.

Ховрашок заліз на стіл і почав нишпорити рукою у заглибині.

— Є! — вигукнув він і смикнув руку, в збудженні вдаривши її об край балки. — Дві штуки!

— Держи їх, — сказав Харбін. — То буде твоя частка.

— Ти кажеш, що це усе, що я одержу?

— Ти ж вибрався з в'язниці, хіба ні?

— Великодушний Джо Харбін! Ти завжди був щедра людина, Джо! — проказав м'яко Ден Родело, і рука Джо Харбіна розкрилася, наче він зібрався щось схопити.

— Не пробуй, Джо.

Харбін повільно підняв руки, за ним Ховрашок. Джо повернувся обережно, усміхаючись Денові.

— Як живеш, Денні? І можеш розмовляти зі мною без револьвера. Ми ж друзі, згадай!

Родело посміхнувся. Харбін ніколи не любив його, і він знав це.

— То Ти не станеш заперечувати, щоб і я отримав частину