Читати книгу - "Останній раз"

Кіт здивовано озирнувся на неї, його погляд прикипів до стволу «берети».

— Відверни свою морду. Дивись прямо, — звелів Антон.

Кіт підкорився. Дуло ткнулося йому в потилицю.

— Я так розумію — це твій напарник, — він намагався не втрачати чоловічої певності. — Приємно познайомитися, мадам...

— Заткни пельку, — Антон зиркнув на годинник. — Отже, я іду. У неї сотовий телефон при собі. Буду сигналізувати кожні п’ятнадцять хвилин. Якщо ти нас підставляєш, і я не озвуся за п’ятнадцять хвилин, вона тебе застрелить. Зрозумів?

Кіт кивнув.

— Не нудьгуйте! — Антон вийшов, хряпнувши дверцятами.

Від «мерседеса» його відділяло метрів п’ятсот, котрі він подолав неквапом, зиркаючи на всі боки. Як і було домовлено, Антон відчинив задні дверцята і, вмостившись у салоні, з задоволенням відзначив, що у машині кондиціонер. Чоловік, що сидів поруч із водієм, повернувся і простягнув руку.

— Здоров!

Якби Антон не знав, що Малахову сорок два, то не зміг би точно визначиш його вік. Голова його була поголена, як більярдна куля. Саме за звичку ходити голомозим він і отримав прізвисько Круглий. Ніс йому колись давно зламали, зробивши Малахова чимось невловно схожим на постійних супротивників Роккі-Сталлоне по ринґу. Однак сірі очі, розумні й жваві, не пасували до загальної зовнішньої дебільності, котра так і випромінювалася з кожного поруху авторитета. Потиск руки був коротким і міцним, Антона це чомусь заспокоїло — сильні люди, якщо вони ще й не дурні, не звикли робити дурниць, а важко тільки з ідіотами, вони непрогнозовані і тим небезпечні.

— Гайда до мене в офіс. Там ніхто не заважатиме. Один на одного легше через стіл дивитися. Мені тут сидіти нудно.

— Нехай так, — Антон вагався лише кілька секунд.

Від Солом’янської площі, місця їхньої зустрічі, до Подолу їхали мовчки. Один тільки раз Антон, зиркнувши на годинник, попросив у Малахова дозволу скористатися телефоном і тут же, з машини, подзвонив Віті.

— Усе нормально, — промовив у трубку і дав відбій.

— А якби ненормально? — поцікавився Круглий.

— Тоді б ти сам побачив усі наслідки.

— Круто, круто, — Малахов посміхнувся.

Офіс Малахова займав два поверхи старого будинку неподалік Контрактової площі. Антон знав, що увесь будинок викупив і відремонтував той-таки Малахов через підставних осіб. Вважалося, що його фірма просто орендує приміщення, насправді структури з різноманітними назвами, котрі розташувалися по сусідству, по суті були частинами маленької малахівської імперії, оплотом, неприступною цитаделлю. Перший поверх займало агентство «Моноліт». Воно надавало послуги по охороні офісів і приватних осіб, охороняючи заодно розташовані в будинку фірми. Під цією назвою Малахов замаскував штаб своїх бойовиків. Двоє запакованих у камуфляж здоровил байдуже провели Антона поглядом.

У передпокої перед кабінетом Малахова секретарка теревенила по телефону, манірно посмоктуючи дорогу дамську сигарету «Море». Шеф навіть не глянув у її бік, відімкнув ключем двері кабінету і жестом запросив гостя. Антон присів на стілець з боку столу.

— Вип’єш?—

— На роботі не п’ю. Спекота.

— То ти на роботі?

— Можна сказати й так. Мені подзвонити треба.

— Ти ще довго телефон ґвалтувати будеш?

— Поки розмову не закінчимо і ти мене назад не відвезеш.

Малахов кивнув на трубку радіотелефону. Коли Антон дав відбій, господар кабінету гмикнув.

— Ну, то про справи?

Малахов легенько пустив «Мальборо» по гладенькій поверхні столу гостеві, за нею — запальничку із золотою монограмою.

— Судячи із замашок, мужик ти крутий. Для мене головне — зроблена робота, решта мене не хвилює. Отже — клієнта звати Олександр Селіді, з одеських греків. Живе в Штатах уже років із десять, отримав громадянство. Там у нього своя фірма, операції з нерухомістю. Він мені заважає.

— Чим? — Антон струсив попіл у попільницю.

— Це — тебе не стосується, — брови Малахова незадоволено смикнулися. — Я плачу тобі за роботу. І яка тобі печаль, кого і за що хоче прибрати з дороги замовник?

— Гаразд. Давай далі.

— Усі витрати — візи, паспорти, квитки, проживання там — я беру на себе. Платня — двісті штук баксів. Термін три тижні, відлік іде з першого дня у Штатах, треба впоратися швидше. Як це ти зробиш — мені до задниці. Нещасний випадок — нормально, але хай усі знають, що це організовано. Іншим буде наука. У Штатах вас зустріне моя людина...

— Ні. Чим менше людей...

— Послухай. Ти розумний мужик. Як ви освоїтеся? Нова країна, мовний бар’єр, свої правила й порядки. Вам потрібен ґід. Окрім того, він буде виконувати ваші накази.

Логіка в його словах була. Антон кивнув і вже без дозволу взявся за телефон. Йому муляло те, що їх змушують грати за чужими правилами, причому справді використовують вбивчі за своєю логікою докази. І це іще квіточки.

— Чому б тобі не знайти людей на місці? Не думаю, що обійшлося б дешевше. Простіше — так.

— Я знав, що ти про це запитаєш, — Малахов затовк недопалок у попільниці. — Якось уже намагалися. Спрацювали хлопці на совість, все прорахували, тільки грека, мабуть, його олімпійські боги бережуть. Йому просто пощастило, так лише раз у житті пре. Само собою, він тепер обережний. Якщо виконавці будуть зальотні, це зіб’є зі сліду, нишпорити почнуть по всьому Нью-Йорку, не додумаються, що такий фінт можливий. Коли дійде — слідів не буде. Та й узагалі — я вас наймаю, і квит.

Антон мовчав, переварюючи інформацію.

— Треба обмізкувати.

— Довго?

— До кінця тижня. Я сам тебе знайду.

— А чого мене шукати? — Малахов розкинув руки, немов демонструючи власну відкритість. — Тільки затям, хлопче, — його голос забринів металом, — що я тебе теж у разі чого знайду.

— В разі чого? Якщо відмовлюся?

— Це півбіди. Якщо робота тобі не сподобається аж так, що ти вирішиш на цьому заробити. Все зрозуміло?

Віта натиснула потрібну кнопку на клавіатурі, і принтер загув, за кілька секунд із щілини поповз аркуш паперу із видрукованим текстом.

— Усе, що вдалося. На, поглянь — вона простягла Антонові аркуш.

— Зроби мені копію.

Отже, Селіді. Олександр Костянтинович. П’ятдесят п’ять років. Батьки — прямі нащадки греків, котрі свого часу пустили коріння в багатонаціональній Одесі. За освітою — економіст, починав навіть писати кандидатську, але вилетів з аспірантури за банальну торгівлю джинсами. Таким чином, економіст-теоретик із Олександра не вийшов. Зате практик виявився чудовий. Вони з приятелем постійно намагалися вести,