Читати книгу - "Робінзон Крузо"

само й він; два роки ми хіба що вирощували харчі для себе. Та з часом прибутки наші почали зростати. На третій рік ми висадили трохи тютюну й підготували землю під цукрову тростину. Тепер нам знадобилися помічники, і я вкотре пожалкував, що розлучився з Ксурі.

На жаль, знову скоїти дурницю було для мене звичайнісінькою справою. Зараз я взявся до діла, яке не було насправді мені до душі, і тільки-тільки почав підніматися до рівня заможності, який мені з самого початку пропонував батько. З тим самим успіхом я міг нікуди не виїжджати з рідної домівки! Дедалі частіше я казав собі: а я ж бо міг зараз спокійнісінько жити в Англії, поміж друзів, а не забратися за п'ять тисяч миль світ за очі до чужинців і дикунів, де ніхто й гадки не має, хто я та звідки.

Не було навіть із ким перемовитися словом, хіба що зі своїм сусідою; я змушений був тяжко працювати руками; іноді мені здавалося, що я живу, як людина, яка сама-самісінька опинилася на безлюдному острові. Але часто так трапляється, коли людина починає скаржитися на долю, небеса посилають їй справжнє випробування. І коли я подумки вважав себе самітником на безлюдному острові, я ще й гадки не мав, як повернеться життя і як я жалкуватиму за втраченими можливостями.

Ще коли я тільки-но облаштувався на своїй новопридбаній плантації, мій приятель капітан знову зібрався в подорож: три місяці його корабель готувався до нової мандрівки. Я розповів йому про кошти, які маю в Лондоні.

— Seignior Inglese, — він завжди мене так називав — «пане англійцю», — якщо ви дасте мені доручення і напишете листа людині в Лондоні, яка зберігає ваші гроші, щоб вона переслала їх у Лісабон, то я з Божою поміччю привезу їх вам, коли вертатимусь до Бразилії. Та оскільки людина не може передбачити всього наперед, я б радив вам узяти поки що тільки сотню фунтів стерлінгів. Якщо ж перша половина коштів щасливо дістанеться свого власника, ви зможете згодом таким самим робом отримати і другу половину.

Порада капітана була напрочуд мудрою, і я одразу на неї пристав. Я підготував листа для удовиці, яка зберігала мої гроші, а також довіреність на ім'я капітана-португальця.

Удовиці мого давнього друга — англійського капітана — я написав про всі свої пригоди: про рабство, втечу, про зустріч із португальським кораблем у морі, про те, як людяно поставився до мене капітан-португалець, про своє теперішнє становище. У Лісабоні капітан-португалець знайшов англійського торгівця, котрий згодився передати удові листа. Дізнавшись мою історію, вона не тільки переслала мої гроші, а ще й передала капітанові-португальцю подарунок за його великодушність до мене.

Торгівець у Лондоні придбав на сотню фунтів стерлінгів товар, який йому порадив португалець, і переслав у Лісабон. Весь товар щасливо дістався Бразилії. Тут були зокрема й такі речі, про які я, недосвідчений плантатор, спершу й не подумав: тканини і необхідний реманент для роботи на землі.

Коли прибув корабель, я гадав, що доля нарешті зглянулася на мене. Та ще й капітан витратив власні п'ять фунтів на те, щоб привезти мені помічника, який згодився відпрацювати у мене шість років. Жодної плати за свою допомогу португалець не взяв, попросив тільки трошки тютюну, вирощеного моїми руками.

Усі речі, які прибули з Англії, користувалися в Бразилії великим попитом: одяг, тканини, сукно, — отож я перепродав їх із великим прибутком. Мабуть, я збагатився вчетверо і залишив свого приятеля-плантатора пасти задніх.

Але надто часто несподіване збагачення має згодом гіркі наслідки. Так сталось і зі мною. Наступного року справи на плантації йшли вельми успішно: я виростив п'ятдесят великих звоїв тютюну — кожен із них важив понад сто фунтів — і відклав їх до повернення флоту з Лісабона. В голові ж моїй почали снуватися недосяжні плани та проекти. Якби ж то я нарешті заспокоївся і далі працював на землі! Таж ні: лиха доля, проти якої застерігав мене батько, знову підмовляла мене на нерозважливі вчинки.

Мрії, які одного разу штовхнули мене на втечу від батьків, знову не давали мені спокою. Мені замало було тихого і забезпеченого життя — кортіло всього й одразу, а натомість я опинився на дні найглибшої прірви.

Майже чотири роки я мешкав у Бразилії; за цей час я не тільки забагатів на плантації, а й добре вивчив мову та заприятелював з іншими плантаторами й торгівцями порту Сант-Сальвадор. У їхньому товаристві я часто розповідав про дві мандрівки до берегів Гвінеї, про торгівлю з чорношкірим населенням, про те, як цінуються тут дрібнички — намиста, іграшки, ножі, ножиці, сокири, люстерка тощо, — і за них можна не лишень виміняти золотий пісок і слонову кістку, а й привезти собі чорношкірих рабів.

Приятелі завжди з інтересом слухали мене, а найбільше їх цікавили чорношкірі раби — в той час у Бразилії така торгівля здійснювалася з дозволу королів Іспанії та Португалії, і коштували раби недешево.

Одного ранку трійця приятелів-плантаторів завітала до мене з таємною пропозицією. Попросивши мене тримати їхні слова в секреті, вони розповіли, що мають намір спорядити корабель до Гвінеї — хочуть привезти собі рабів для роботи на плантаціях. Усього-на-всього один вояж! Мене ж вони запрошували у ролі суперкарго, тобто відповідального за торгову оборудку у Гвінеї, і запропонували добру частку прибутку.

Лиха година штовхнула мене пристати на цю пропозицію!

Я з радістю дав згоду, коли тільки хтось пригляне за моєю плантацією, доки мене не буде. На випадок загибелі я склав заповіт на користь капітана-португальця, який порятував мені життя. Половину статків, отриманих із продажу плантації, я відписував йому, а другу половину він мав переслати в Англію.

Коли б я так само ретельно обмірковував, чи варто мені взагалі вирушати у подорож, як я готувався до неї! Коли б я тільки пам'ятав, скільки разів уже море повставало проти мене!

Компаньйони спорядили корабель і придбали необхідні товари. Лихої днини 1 вересня 1659 року я вирушив у путь — це був той самий день календаря, якого вісім років тому я вчинив проти волі батьків у Гуллі.

На кораблі ми везли сто двадцять тонн товару (здебільшого дрібничок: намист, дзеркалець, ножиць, ножів, сокир тощо) і шість гармат; в команді було чотирнадцять моряків, окрім капітана.

Щойно ми зійшли на борт, як підняли вітрило і, спрямувавши корабель на північ від узбережжя, мали намір відійти на десять-дванадцять градусів північної широти, а після цього взяти курс на Африку. Весь час, поки ми йшли