Читати книгу - "Закон Братів Капранових"

162
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 50
Перейти на сторінку:
небезпеку сепаратизму і розвалу. Отже, задача держави - забезпечити комунікативний канал між усіма своїми громадянами. Щоб кожного з них могли зрозуміти у будь-якому хуторі чи аулі серед представників будь-якого етносу. Що може слугувати таким каналом? Зрозуміло, що мова. Єдина мова, яку усі громадяни розуміють. Звичайно, не можна вимагати від пересічних людей досконалого володіння цією мовою. Але розуміння і елементарне спілкування повинні бути забезпечені.

Тобто виходить, що державі - саме державі, а не тільки людям - потрібна мова, якою різні національності можуть гарантовано спілкуватися між собою. І логічно буде назвати цю мову МОВОЮ МІЖНАЦІОНАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ. Як досягти знання цієї мови усіма громадянами? Дуже просто. За допомогою безкоштовної середньої освіти. Держава витрачає гроші, аби дати можливість громадянам вивчити мову міжнаціонального спілкування, а з іншого боку за ці гроші вимагає досягнення певного мінімального рівня. І жодного насильства тут нема. Середня освіта сьогодні є обов’язковою у багатьох державах - хіба це насильство? Чи має людина право не вміти рахувати? А як щодо законного права бути неписьменним? Ви програєте будь-який суд, якщо захочете довести своє право на невігластво.

Отже, все законно і без жодного насильства. Держава потребує мови міжнаціонального спілкування і має витрачати гроші на її вивчення громадянами. Одразу відкинемо спекуляції - в комплекті з державною мовою до програми середньої школи має входити рідна мова, звичайно, якщо вони різні. Яка від цього користь державі? - ніякої, але якщо вона не хоче етнічних непорозумінь і бунтів, вона мусить витрачатися і на вивчення усіх національних мов, а до комплекту - біології, хімії, правознавства, фізкультури… І це правильно.

Тепер, коли ми домовилися з одного боку про спілкування в середині державного апарату, а з іншого - між громадянами, давайте подумаємо про їхнє спілкування між собою - цього самого апарату з цими самими громадянами. Таке спілкування має бути взаємним - держава звертається до людей, люди звертаються до держави. І не тільки з листами відносно тарифів на комунальні послуги. Спілкування держави з громадянами відбувається через державні засоби масової інформації, через віконечка державних банків, центрів зайнятості, пенсійних фондів та безлічі інших державних установ. І тут конче треба розуміти одне одного. Хіба не так?

Ще одне питання - це інформація, яка циркулює на території країни. Чи зацікавлена держава в тому, щоб всі розуміли, яка інформація циркулює навкруги? Безперечно. Простий приклад - табличка перед ворітьми військових складів у нашому рідному місті Очакові: “Прохід заборонено. Територія охороняється собаками”. А тепер уявіть, що табличка ця - рідною для командира частини кримсько-татарською мовою. Хто не розуміє кримсько-татарської - собаки пояснять.

Або зворотній приклад - ідемо ми славним містом Дніпропетровськом і раптом бачимо рекламний щит, написаний на їдиш. Велика така реклама і жодного перекладу. Що це? Що там продають? Нерухомість? А може, наркотики? А може, жінок? Чи то пропагують журнал з дитячою порнографією? Чи закликають до повалення конституційного ладу? Інше питання - переклад, хоч би маленькими літерами. Тут одразу видно, порушують закон, чи ні. От ви говорите, що ми наївні люди, що їдишем можна написати одне, а в перекладі - інше. Можна. Але на таку невідповідність одразу зверне увагу будь-який громадянин, який володіє тим самим їдишем. І стукне куди слід, бо порушення очевидне. А якщо просто написано “Бий, - скажімо, - грузинів!” іноземною мовою, як зрозуміти - це порушення закону, чи шляхетний вплив сусідньої країни? Приклад, звичайно, грубий. Але в галузі інформації існують і більш тонкі обмеження - недобросовісна реклама, недостовірна інформація, наклеп. Варіацій безліч. У всіх пересічний громадянин не розбереться. А так - помітив невідповідність текстів, це вже ознака, що негаразд. Треба звертатися до фахівців. І держава вимагає, аби усі рекламні оголошення дублювалися однією мовою, для контролю за рекламним ринком.

Ну, а самі засоби масової інформації? Газети, журнали, радіо, телебачення. Кіно, врешті-решт. Чи цікаво державі знати, що там пишуть-показують? Безперечно, цікаво. Як мінімум, з точки зору дотримання законів. А з телебаченням та радіо взагалі розмова коротка - вони використовують державний ресурс, а саме - частоти. Тому просто зобов’язані виконувати вимоги. Тепер наступне запитання: якою мовою повинні віщати ці самі радіо і телебачення? Відповідь проста. Будь-якою. А коли трансляція іде на всю територію країни? Чи не буде справедливим зробити так, щоб усі без виключення громадяни могли її зрозуміти? Тому до мови оригіналу варто додати переклад тією мовою, яку гарантовано розуміють усі громадяни. Інакше що це за держава? Як вона дбає про інтереси своїх людей?

Ну, а газети-журнали? Чи може одна з наших чотирнадцяти націй видавати газету своєю власною мовою. Сто процентів - може. Однак все одно цікаво: а що ж вони там пишуть. А особливо цікаво - що пишуть у газетах, які зареєстровані як загальнодержавні засоби масової інформації. І тому наша держава цілком логічно захоче бачити частину накладу зрозумілою мовою. У регіонах хай собі видають своєю, а на загальнодержавному рівні - прошу повноцінну версію. І з книжками така сама історія - хочеш видати, щоб продавати по всій країні, зроби зрозумілий державі варіант і продавай обидва. Хочеш продавати тільки у національному регіоні - будь ласка, вистачить і однієї мови.

Додаткове питання - захист прав споживачів. Чи має держава вимагати від виробника або імпортера, аби усю необхідну інформацію про товар той зазначав на упаковці? Безперечно. А на складні товари, скажімо, ліки - то ще й у інструкції. Питання: якою мовою? Усіма чотирнадцятьма? Безперечно, державі потрібна мова, яку гарантовано зрозуміють на всій території, хай би навіть у мінімальному обсязі.

Весь цей складний ланцюг веде нас до цікавого висновку - держава потребує, аби вся інформація, що циркулює в ній, мала повний еквівалент однією зрозумілою державі мовою. Тобто виникає необхідність МОВНОГО ЕКВІВАЛЕНТУ. Інакше інформаційну сферу не проконтролюєш і не врегулюєш. А інформаційний ринок у часи інформаційних війн - питання безпеки тієї самої держави. І тут без мовного еквіваленту не обійтися.

Ба навіть більше - наше суспільство стає повністю інформаційним. Фізичні кордони між державами стираються, славнозвісний Карацупа пішов на пенсію разом зі своїм собакою. Навіть обмін людьми погано контролюється, а про обмін інформацією годі говорити. Іноді на митниці бачиш старі правила перетину кордону, відповідно до яких треба здавати на перевірку усі інформаційні носії і просто мурашки поза шкірою пробігають. Уявіть собі цю карти-ну - ви здаєте дівчинці на митниці усі свої диски, плеєри, телефони та ноутбуки, і вона починає вишукувати, а чи

1 ... 7 8 9 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закон Братів Капранових», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Закон Братів Капранових"