Читати книгу - "За сестрою"

баранiв, заки хто видасть iз себе голос.

Те, що вiн думав, можна було змiркувати з того, що вiн тепер робив.

Татарин, високий i плечистий хлоп, засукав рукави своєї свитки, поправив шапку й витягнув iз-за пояса довгого ножа. Нiж заблищав на сонцi, як срiбло. Татарин поправив ще щось на собi й узяв ножа в зуби…

Цю хвилину використав Непорадний. Повернувся до татарина боком, розставив широко ноги i махнув правою рукою.

Аркан фуркнув у повiтрi, став блискавкою розвиватися i впав на голову татарина в хвилину… коли вiн брав ножа в руку.

Петля вхопила його впоперек.

Коли перша труднiсть з арканом у тому, щоб потрапити петлею як слiд, то ще бiльша тягнути аркан так, щоб петля засилилася, а пiйманий, не мав часу розмотатися. Легше це зробити, коли пiйманий на бiгу; тодi вiн сам засиляється. А тут татарин стояв на мiсцi й треба було його засилити.

В Непорадного бiгали руки, як у ткача. Вiн великими куснями стягав аркан до себе, а вiдтак, сiпнув з усiєї сили, й татарин упав горiлиць на землю…

Миттю прискочив до нього Непорадний i вхопив лiвою рукою за горло.

Настала скажена боротьба. 'Татарин, пiйманий в петлю, випустив з руки ножа. Вiн став пручатися й звiльнився настiльки, що мав свобiднi руки. Непорадний змiркував, що татарин дужчий вiд нього… Гукнути б на товаришiв, щоб помогли? Знову б його прозвали та ще й насмiялиси. Нi! Мусить собi сам помогти. Скрутив татарина з усiєї сили. Обом зайшли кров'ю очi. Важко дихали один на одного, а жили на руках понабiгали, як мотузки.

Татарин придавив Непорадному руку костистим пiдборiддям до грудей так сильно, що йому аж заболiло. Хотiв її звiльнити, та не мiг. В цю хвилину вихопив татарин у Непорадного з-за пояса гострий нiж, а Непорадний вирвав руку з-пiд татаринової бороди i вхопив його за руку, в якiй цей держав ножа. Ще хвилина, i Непорадний зацiпив з усiєї сили татарина кулаком меживiч.

З носа жбухнула кров. Татарин втратив пам'ять, а тодi заки отямився, вже був зв'язаний. Непорадний устав з землi i так важко дихав, що йому аж дух захоплювало.

- Гей, козаки! Уставайте, - кричав захриплим голосом, - маємо гостя.

Козаки посхапувалися з трави. Кожний був заспаний i не мiг зараз очуняти. Ярке сонце освiтлювало їх. Протирали очi, та й лягали знову. Другi, повстававши, ходили один поза одного, як соннi.

- Та що ви? Попились, чи що? Кажу: татарина пiймав.

Найскорше отямився дiд Панас. Вiн перший прийшов до Непорадного.

- Гей, дiти, очуняйте, - гукав дiд. - Воно не жарти. Один татарин вже тут, а за хвилину може їх бути бiльше.

Непорадний поспiшив до. татарського коня, бо то була його воєнна добича. Козаки стали сходитися. Татарин пручався з усiєї сили.

- Хiба в нас ножа немає? - гукав один козак, виймаючи ножа з-за халяви. - Чого з ним воловодитись?

- А не сором тобi пов'язаного рiзати? - каже дiд Панас. - Живий все бiльшу цiну має, як мертвий, не руш його!

Козак вiдiйшов, сплюнувши. Дiд Панас наблизився до татарина, якому кров текла з носа й заливала уста.

- Як би воно помогти, щоб не околiв, - каже повагом Трiсска, - його язик може нам придатися. Принесiть, хлопцi, води, а ти, дiду, роби, що знаєш, щоб татарин був живий.

Принесли води. Дiд присiв до татарина й обмивав йому кров з лиця. Татарин закляв по-татарськи i заскреготав зубами.

Дiд Панас знав татарську мову й каже:

- Послухай, небоже. Хочеш бути живий, то говори правду, про що тебе питатиму, а то буде з тобою лихо. Козаки не знають жартiв. Не те, щоб тебе вбили, та ще мучитимуть поперед.

Татарин знову став злитися i страшно проклинати.

- Що вiн каже? - питали козаки.

- То ж то й бiда, що нiчого не каже… Ти менi кажи зараз, кiлько вас було цеї ночi у Спасiвцi i де тепер твiй кiш буває?.. Татарин нi слова, лише вiдвернув голову набiк…

- Ану, що промовить, коли гарненько попросимо! - говорив один козак, наближаючися з розпаленим залiзом: - Я заздалегiдь приладив. Трохи припечемо п'яти, так. скаже, усе виспiває. Подержiть, хлопцi, ноги.

Козаки пiдняли татариновi ногу вгору…

- Не дай пекти ноги, - каже татарин до дiда, - я все скажу.

- Лишiть його, хлопцi! - каже дiд: - Ну, говори, а не дуже бреши!..

- Ми були цеї ночi в Спасiвцi. В нашому загонi було 400 люда. Ватажкував наш славний Мустафа-ага, син Iбрагiма, ханського Девлетгiрея[1] Ми пiшли на Україну на свою руку грабувати й брати ясир. Що сталось iз Спасiвкою, чи багато взяли бранцiв, я не знаю, бо я стояв за частоколом на сторожi, а вiдтак пiгнав за якимсь хлопцем.

- Чи варто було за хлопцем ганяти?

- Так казав ватажок, значить, нiхто не смiв втекти… Ми знали про Спасiвку, що там багато заможних людей. Це донесли нам татари-крамарi. На це село ми.давно ладились. Де тепер наш кiш, я не знаю… Мабуть, додому вертається.

Трiска прислухувався тiй мовi, бо розумiв її.

- Багато вас перебили в Спасiвцi? - питає.

- Не знаю. Я в Спасiвцi не був, а за частоколом сторожив.

Трiска мотав усе на вус i пiдсмiхався, бо вже мав у головi готовий план, що йому робити: треба до татар зблизитися, а нiччю на їх кiш напасти. Вони ще не будуть далеко, бо з грабiжжю та з ясиром iдеться поволi…

- Аллах! Аллах! Аллах! - заревiло з усiх бокiв, аж луна степом пiшла…

Козаки усi розскочились вiд татарина й кинулись до зброї…

Дивляться, а їх з усiх бокiв обскочило бiльш як сотня козакiв…

- Чорт батька твого! - сердяться козаки: - От налякали!

- Ха! ха! ха! - смiялися тi, що тепер прийшли: - Правда, що налякали?..

Попереду виїхав сотник Андрiй Недоля на буланому турецькому конi.

- А в вас до бiса який звичай? Вас би треба палицями! Згуртувались, як вiвцi над сiном, та й про свiт забули… А де вартовi, де сторожа?

- Якого бiса нам удень сторожi? - обiзвався Трiска. - Хiба ми послiпли?

- Видно, що й послiпли й поглухли. Ми пiд'їхали пiд самiський обоз, а ви нi чичирк… Вам би чабанами бути, а не козаками; тьфу, крамарi! Татарина торгують.

Трiсцi кров пiдступила до голови на таку зневагу…

- Ти нє гримай! - каже i вдарив рукою по шаблi.

- Звiдки Господь привiв? - спитав дiд Панас.

- Що тут у вас сталося? - питає Недоля.

Дiд