Читати книгу - "Поміж ворогами"

Мій старий якось таки й казав мені: ходім оце до матушки…

- От і добре б зробили, якби були прийшли, - обізвалась Ватя, - а то ви все з тим хазяйством та з дітьми. Ви ще молоді, ще вам не час закопуваться з головою в той клопіт.

- Коли ніяк не збудешся того клопоту. Доки була в панотця, доти гуляла й клопоту не знала, а теперечки… Ет!

- «Коли б була біду знала, не йшла б заміж та гуляла», - обізвався словами пісні о. Артемій. - А навіщо ж ви йшли заміж, коли тепер біди й лиха зазнали?

- Бо отой причепивсь, то й пішла, - сказала проворно писарша, махнувши не лицем, а підборіддям на свого чоловіка.

Матушка й Ватя засміялись. Писарша ані осміхнулась.

- А якби другий сватав, то, мабуть, і не пішли б! - сказав о. Артемій.

- Мабуть, не пішла б та й досі гуляла б… - сказала писарша й кинула бистро своїми карими очима на писаря.

- От незабаром, на тім тижні, в четвер, будуть мої іменини, то ви й прийдіть до нас в гості з Леонтієм Петровичем ввечері на чай! - просила благочинна.

- Спасибі вам! Як не помремо, то й прийдемо, - сміливо сказала писарша. Вона вже зовсім оббулась, оговталась і, підбадьорена ласкавістю господині та Ваті, зовсім розбалакалась і розжартувалась.

- Тільки в той день приїде до нас в гості її брат, студент, - обізвався писар, - якось ніяково буде кидать свого гостя та йти в гості.

- То ви заберіть свого гостя та й до нас в гості! От і добре буде! Молодий панич трохи погуляє й забавиться на вакаціях, - сказала благочинна.

- Спасибі вам! Як брат зохотиться, то й прийдемо, - сказала писарша.

- А чом же! В нас нема церемоній. Приходьте простацьким звичаєм. Нащо нам ті церемонії. Ми люде сільські, - додав о. Артемій. - Буде і вчитель з жінкою, вашою близькою сусідою. Вам буде весело: не перенудитесь, і поговорите, і побавитесь. Ватя заграє на фортеп'яні, а ви ще й потанцюєте.

- І куди вже мені до танців! Натанцююсь я й так за цілий день коло дітей. Нехай вже молодші од пене танцюють, - сказала писарша й засміялась.

Напившись чаю, поснідавши всмак пухкими пирогами, писар та писарша встали й почали прощаться.

- Не забувайте ж моїх іменин! Приходьте до нас! - просила на прощанні матушка писаршу.

- Не забувайте ж і ви! - просив о. Артемій писаря.

- Спасибі вам, спасибі! - дякував писар, виходячи на ґанок.

І матушка, й Ватя, і сам о. благочинний випровадили гостей аж на ґанок.

Йдучи через двір, писар все заглядав в загороду та в повітки. Вже він з жінкою вийшов за ворота, та й спинився, і все через тин зорив по дворі та дививсь в одчинені ворота повіток.

- Чого це ти так зазираєш в загороду та в повітки? Чи не набачив там якого дива? - спитала писарша в свого чоловіка.

- Щось о. Артемій і матушка дуже ласкаві до нас сьогодні. Чи не зайняв часом батюшка на своїй луці в спашу мужицькі воли або коні та, мабуть, буде просить, щоб в волості нагнали мужиків та здерли викуп за спаш.

- Ой ти, солопій! А ще й маєш себе за розумного чоловіка, - сказала писарша. - Які там воли та коні? Це вони так тупцюють коло нас, щоб залучить жениха для своєї Ваті. Адже ж брат затого скінчить університет! Хіба ж ти не примітив, як я на тебе моргала й очима, і бровами?

- Коли ж ти моргала? - спитав писар.

- А як Ватя принесла мені стакан чаю й сіла коло мене по другий бік. Ой ви, чоловіки! А ще маєте себе за розумніших од жінок.

Весела й проворна писарша помалесеньку штовхнула ліктем під бік свого чоловіка. Тут на самоті вона стала знов веселою, жартовливою сільською молодицею.

- Я й примітив, як ти моргнула носом на мене, але мені здалось, що тебе муха вкусила за ніс, - сказав писар.

- Муха вкусила… Тюхтій ти! Не тямиш ти, до чого воно йдеться. А я швидко постерегла, чого їм треба.

Писар одначе задумавсь.

- А що буде, як з того нічого не вийде?.. - промовив писар неначе сам до себе. - А що буде, як часом діло піде напереверт?

- Нічого не буде. Наїмося, нап'ємось та й додому підемо, як і тепер йдемо. От що буде, хоч би діло пішло й напереверт або й сторч.

- Еге… - обізвався писар і знов задумавсь, - коли б часом ті пироги, ті наїдки та напитки не вилізли нам боком, - сказав він трохи згодом, - отець благочинний закиркуватий і мстивий…

- А чого їм лізти у бік? Хіба пироги благочинної подуріють чи збожеволіють, щоб їм вилазить нашими боками? - говорила й реготалась разом весела писарша.

IIІ

Ще за три дні до своїх іменин Сусана Уласівна досвідчилась, що до писаря приїхав в гості писаршин брат, Леонід Семенович Панасенко. Ватя потаємно од мами подала через одного жидка лист в Блощинці до своїх приятельок, щоб вони доконешне приїхали в гості в четвер на мамині іменини. Ватя вважала, що вона багато краща за тих панночок, і не боялась виставлять їх перед паничами поруч з своєю особою. Сусана Уласівна послала до близького містечка накупить свіжого м'яса, напекла чудових паляниць та пирогів. О. Артемій накупив в Корсуні в Берка вин та добрішої горілки. Сусана Уласівна й Ватя ще зранку бігали, вештались, порались та прибирались до гостей. О. Артемій ще заздалегідь послав одного чоловіка в велике містечко Лисянку запросить до себе в гості отця диякона, Гервасія Добриловського, всім відомого в околиці як зручного свата. О. Артемій знав, що диякон буває в гостях в писаршиного батька Панасенка, і замотав собі це на вус: постановив собі ближче зійтися з отцем дияконом, щоб намоторить його для своєї потрібки. «Може, колись пригодиться й оцей отець диякон, дуже язикатий і пронозуватий», - думав він.

В четвер перед вечором почали з'їжджаться гості. Поперед усіх прикатали з Блощинець аж двома повозками три панночки, Ватині приятельки, Антося, Леся й Ліпа, їх мама й їх тато, управитель, старий німець Шмідт, давній знайомий о. Артемія. Шмідт передніше був управителем таки в самій Горобцівці й оженився з дочкою одного посесора з простих горобцівських селян, котрий забагатів і взяв в посесію межуюче з Горобцівкою невеличке сельце. Після їх приїхало